Дмитро Дорошенко
 
 

Дмитро Дорошенко

(М. Ж-ко; М.Жученко;)
Політичний діяч, дипломат, історик, публіцист, літературознавець, бібліограф.
08.04.188219.03.1951
Німеччина, Україна
(українець)

 

 

Дорошенко Дмитро Іванович (27 березня (8 квітня) 1882 — 19 березня 1951) — політичний діяч, історик, публіцист, літературознавець, бібліограф.

Навчався на історико-філологічному факультеті Варшавського, Петербурзького і Київського університетів.

Під час першої світової війни обраний уповноваженим Всеросійського Союзу Міст на Південно-Західному фронті (з 1915), очолював відділ допомоги українцям на окупованих російськими військами землях Галичини і Буковини.

З квітня 1917 входив до складу Української Центральної Ради. 22 квітня призначений Тимчасовим урядом крайовим комісаром Галичини і Буковини з правами генерал-губернатора.

Після відступу 2 серпня 1917 російських військ з Галичини повернувся до Києва, наприкінці серпня 1917 йому було запропоновано сформувати новий склад Генерального Секретаріату УНР. Проте через розходження у поглядах на шляхи становлення української державності з Михайлом Грушевським Дорошенко відмовився від цієї пропозиції.

Незабаром був обраний губернським комісаром Чернігівщини і перебував на цій посаді до кінця 1917.

 

Весною 1918 виїхав у Галичину. Після приходу до влади гетьмана П.Скоропадського повернувся до Києва.

20 травня 1918 очолив Міністерство закордонних справ Української Держави. В період керівництва зовнішньополітичним відомством було відкрито дипломатичні представництва України в Румунії, Польщі, Швейцарії, Фінляндії та ряд українських консульств за кордоном і зарубіжних держав у Києві. В липні-серпні 1918 при активній участі Дмитра Дорошенка відбулася ратифікація Берестейського миру 1918.

В середині серпня 1918 у відповідь на антиукраїнську політику уряду генерала Сулькевича у Криму Дорошенко намітив ряд заходів по економічній блокаді півострова, після реалізації частини з яких, кримські власті пішли на переговори про форми державного об'єднання України.

 

Дмитро Дорошенко часто виступав посередником у пошуках шляхів порозуміння між Павлом Скоропадським і національно-демократичними силами та виробленні умов формування українського уряду на повністю національній основі.

В жовтні 1918 робив спроби вступити у переговори з дипломатичними колами держав Антанти у Берні.

Після падіння Гетьманату працював приват-доцентом Кам'янець-Подільського державного українського університету.

З 1920 перебував у еміграції.

Дорошенко разом з В. Липинським, С. Шеметом та іншими діячами гетьманського руху брав участь у створенні об'єднання українських монархістів — Українського Союзу Хліборобів-Державників.

 

Головні праці Дмитра Дорошенка:
* «Нарис історії України» (ч. І-2, 1932—1933)
* «Історія України 1917-23» (ч. І-2, 1930, 1932)
* «Огляд української історіографії» (1923)
* «Православна церква в минулому і сучасному житті українського народу» (1940),
* монографії про Миколу Костомарова, Пантелеймона Куліша, Володимира Антоновича, гетьмана Петра Дорошенка та інших.