І один у полі воїн (вид. 1957)

«Особисто я змалку закоханий у пригодницьку літературу. Пригодницький жанр, хоч і не генеральний в літературі, але він конче потрібний і корисний», – розповідав в інтерв’ю Юрій Дольд-Михайлик.
Після публікації в журналі «Дніпро» роман «І один у полі воїн» того ж 1956 року вийшов окремим виданням українською мовою. Вже через рік роман друкують російською і неодноразово перевидають: до 1960 року 5 разів українською мовою, 10 – російською. Пізніше книгу переклали польською, чеською, румунською, словацькою, угорською, німецькою та іншими мовами. Тільки в СРСР за 6 років надрукували 3 мільйони примірників.
«Хрущовська відлига» дає автору змогу створити образ саме розвідника-українця, а не радянського – без роду і племені. Попри деяку фантастичність сюжетних поворотів, приємно читати про шляхетного Григорія Гончаренка (він же – Генріх фон Гольдрінг), який філігранно обводить навколо пальця фашистських штабістів у різних окупованих німцями країнах. Врешті після перемоги Григорій повертається до рідного Києва.
Олександр Гриценко: «Цей захоплюючий роман став «чемпіоном» читацького успіху. Про неймовірні подвиги розвідника в тилу німців читали і міські дами, і сільські бабці. Цікаво, що перш ніж взятися за військові детективи, Юрій Дольд-Михайлик, починаючи з 1930 року, видав кілька книжок «про людей колгоспного села», які нині давно і справедливо забуті».
Чи був у героя прототип? Навряд. Однак у радянські часи так говорити не личило. Тож Юрій Дольд-Михайлик завжди обережно відповідав на такі питання: «Образ Григорія Гончаренка я написав на матеріалі біографій кількох людей, які в роки війни діяли і працювали у ворожому тилу».
Російський письменник Юліан Семенов зізнався, що саме Юрій Дольд-Михайлик став його вчителем.
За сценарієм самого Юрія Дольд-Михайлика 1960 року на кіностудії імені Довженка зняли фільм «Далеко від батьківщини». Фільм того ж року став абсолютним лідером прокату. Вдячні читачі і глядачі засипали письменника тисячами листів. Серед іншого часто запитували: а що було далі? Врешті автор написав дві книги продовження роману: «У чорних лицарів» (1964), «Над Шпреє клубочаться хмари» (1965).