Наталія Данилів » Політика США щодо єврейської еміграції з СРСР (1967–1989 рр.)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Політика США щодо єврейської еміграції з СРСР (1967–1989 рр.)

Дисертація
Написано: 2021 року
Розділ: Історична
Твір додано: 01.05.2024
Твір змінено: 01.05.2024
Завантажити: pdf див. (4.1 МБ)
Опис: Данилів Н. Р. Політика США щодо єврейської еміграції з СРСР
(1967–1989 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 032 “Історія та археологія”. – Львівський національний
університет імені Івана Франка. Міністерство освіти і науки України. Львів,
2021.
У дисертації здійснено комплексний аналіз політики США щодо
еміграції євреїв із Радянського Союзу у 1967–1989 рр. Зокрема, визначено
загальні принципи та чинники формування американської політики щодо
еміграції євреїв у визначений період. Простежено факти порушення прав
людини у Радянському Союзі, які практично підштовхнули єврейську
складову населення до подання документів на виїзд. Обґрунтувано форми і
методи боротьби “відмовників” за свої права. Проаналізовано реакцію
радянської влади на рух євреїв за виїзд, зокрема докладно описано основні
обмежуючі заходи, покликані запобігти еміграції (Закон про “податок на
освіту”, “квоти на виїзд” тощо). Охарактеризовано особливості такого явища
як “нешира”. Розглянуто трансформацію політичного курсу США щодо
єврейського питання у контексті розгортання “холодної війни”. Простежено
еволюцію імміграційного законодавства США. Встановлено внесок
провідних американсько-єврейських організацій у процес еміграції євреїв із
Радянського Союзу.
Визначено, що утворення держави Ізраїлю 1948 р., Шестиденна війна
1967 р., війна Судного дня 1973 р. з одного боку, та перманентні
дискримінаційні обмеження у Радянському Союзі – з іншого, де-факто
посприяли початку еміграційних процесів серед радянських євреїв. На основі
архівних звітів КДБ до ЦК КПУ, з яких у 2015–2016 рр. знято гриф
секретності, досліджено дискримінаційну політику радянської влади, зокрема
недотримання політичних та громадянських прав, серед яких, випадки
антисемітських проявів, зокрема, переслідування осіб, котрі подали


3



документи на виїзд.
У дисертації уточнено процедуру подання документів на виїзд
радянських євреїв до Ізраїлю, а також зазначено, що позитивну відповідь,
одразу ж після подання першої заявки на виїзд, отримували виключно
одиниці. Як правило, до усіх решти застосовували відмову, яку
обґрунтовували не зовсім раціонально: у зв’язку з “режимними
міркуваннями”, “оперативними міркуваннями”, “наявністю цінних
спеціалістів”, “необгрунотованістю прохань про “возз’єднання сімей”,
призивним віком і т.д. Одразу ж береться до уваги й те, що незважаючи на усі
вище перелічені заборони, найактивніша частина єврейського населення і
надалі продовжила проявляти свою національну позицію. Завдяки виступам у
Бабиному Яру та біля синагог, написанню особистих та колективних звернень
до вищих владних структур, організації таємних зібрань на квартирах та
використання усіх інших можливих засобів боротьби, вони не тільки
нагадували про існування, але й удосконалювали уже існуючий рух.
Окремо в роботі розглядається аспект діяльності владних структур у
США, які спочатку зайняли нейтральну позицію спостерігача, а, згодом,
трансформувалися у активного учасника процесу єврейської еміграційної
боротьби за виїзд з СРСР. Найперше, усіх зацікавило проголошення
незалежної держави Ізраїль у 1948 р., а, відповідно, нового гравця на
міжнародній арені. Фактор ведення “холодної війни” відіграв ще одну
визначальну роль на корекцію політики усіх адміністрацій президентів.
Спочатку відмовившись від колишньої ізоляціоністської політики,
американська влада почала шукати додаткові аргументи у веденні глобальної
геополітичної, економічної та ідеологічної конфронтації з Радянським
Союзом та його сателітами. Ба більше, країна, яка позиціонувала себе
лідером т. зв. “демократичного табору” не могла не реагувати на численні
прояви дискримінаційних процесів у Радянському Союзі. Все ж, на думку
авторки, котра дослідила аналітичні звіти ЦРУ для президентів США,
зовнішня політика цієї країни у досліджуваний період не мала чітко


4



вираженого проізраїльського характеру і була зорієнтована, найперше, на
реалізацію власних інтересів.
У роботі також зазначено, що більшість президентів активно реагували
на суспільні заклики єврейської складової американського суспільства. Вони
часто відвідували наймасштабніші, організовані євреями, заходи;
неодноразово зачіпали тему про недотримання прав людини, зокрема
можливості на виїзд, у приватних розмовах з радянськими лідерами;
застосовували інші нестандартні важелі впливу на Радянський Союз.
До уваги беруться і ряд законодавчих поправок, які прямо чи
безпосередньо стосувалися еміграції євреїв з Радянського Союзу.
Імміграційна квотна система, яка регулювалася до середини 1960–х рр. за
принципом національного походження (“the national origins quоta system”)
була замінена гаслом “рівні можливості для всіх” у вересні 1965 р. після
прийняття нового імміграційного закону, більш відомого як Закон Гарта–
Целлера. Ще одним важливим документом в історії імміграційного
законодавства стала поправка Джексона-Веніка 1974 р., за якою
обмежувалися фінансові та торговельні відносини США із країнами, уряди
яких порушували права людини, зокрема, обмежуючи право на вільну
еміграцію своїх громадян. У 1980 р. був прийнятий “Закон про біженців” у
якому йшлося про екстрене надання “допуску” та отримання статусу біженця
тим іммігрантам, які фактично переслідувалися або котрі мали цілком
обґрунтовані підстави стати жертвою переслідувань за ознаками раси,
віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи або
політичних переконань у країні свого проживання. Характерним
доповненням до вище перелічених законодавчих актів стала “Поправка
Лаутенберґа” прийнята у 1989 р., за якою усі релігійні меншини, що
проживали на території Радянського Союзу, після підтвердження факту
переслідування автоматично отримували перевагу при поданні на в’їзд до
США. Згодом, поправку переформатували у закон, яким скористалися
десятки тисяч євреїв з пост радянського простору.


5



Левова частка уваги присвячена інституту єврейського лобізму як
невід’ємної частини політичного життя у цій країні. Єврейські представники
відігравали важливу роль у Конгресі, ще значна частина працювала у формі
приватної ініціативної філантропії. Лідери усіх найвідоміших світових
єврейських організацій аналогічно прагнули вплинути на західні уряди та,
найперше, на американський політикум, щоб ті почали клопотати від імені
радянського єврейства за припинення їхньої культурної дискримінації.
Крім того, авторка окреслила найсуттєвіші напрямки діяльності
“Студентської боротьби за радянське єврейство”, “Національної
конференції”, комітету “Джойнт”, ХІАС та усіх інших найважливіших
єврейських організацій, що діяли на території США, окремо виділивши
моніторинг внутрішньо-політичної ситуації у Радянському Союзі; надання
моральної та фінансової допомоги радянським євреям, зокрема через окремо
створені групи “осіб патронів”; організацію різноманітних культурних,
освітніх, релігійних та політичних заходів.
Вперше вивчено функції т. зв. “туристичних груп” євреїв з-за кордону, з
метою виконання певних доручень у межах Радянського Союзу, а саме:
спостереження за внутрішньо-політичним життям, особливо в контексті
дотримання основних прав та свобод людини; налагодження комунікацій з
місцевим населенням з метою використання їхніх думок та поглядів щодо
проживання у Радянському Союзі, при складанні звітних доповідей після
повернення до США; надання безпосередньої матеріальної та моральної
допомоги.
Наведені у дисертаційному досліджені приклади ілюструють як
працівники КДБ намагалися перешкоджати подібній діяльності, обмежуючи
індивідуальні прогулянки населеним пунктом, та лімітуючи незаплановані
зустрічі з місцевими жителями. Таких осіб часто перевіряли, а після
виявлення підозрілих об’єктів, серед яких заборонена література або
предмети ритуальної приналежності, обмежували перебування у межах
Радянського Союзу. Для “особливо небезпечних” повторний в’їзд ставав


6



практично неможливим. Зрештою, застосування цих та інших засобів
обмежень, аж ніяк не вплинуло на невпинний потік “туристів”, котрі
намагалися допомогти своїм побратимам усіма ймовірними способами.
Авторка вперше на основі різноманітної джерельної бази досліджує
причини появи та особливості розвитку такого явища, як “нешира” (з
івр. “звернення з дороги”). Cпад алії (з івр. “сходження вгору”), і натомість
поширення “нешири” стало актуальним з середини 1970–х рр. через три
найважливіші аспекти: поразка Ізраїлю у війні Судного дня, що, зрештою,
призвело до внутрішньо-політичного колапсу; активну радянську пропаганду
про не зовсім втішне життя на території, де присутня постійна загроза
початку війни; започаткування нового “американського напрямку”, як
ідеального місця для проживання, а, зрештою, реалізації своїх можливостей
та потенціалу.
Ґрунтовна джерельна база дала можливість дисертанту реалізувати
наукову мету та поставлені завдання. На завершення пропонуються авторські
висновки щодо еволюції становлення проблеми еміграційних процесів серед
радянських євреїв та аналізу всебічної трансформації політичної
американської системи з приводу даного питання.
Ключові слова: еміграція євреїв з СРСР, “відмовник”, адміністрація
президента США, імміграційне законодавство США, “нешира”, алія,
міждержавні відносини, “холодна війна”.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.