| Опис: |
Увага! В даному файлі відсутні деякі ілюстрації, які були використані у друкованому варіанті книги, інформація про те, де їх можна знайти міститься в примітках до тексту.
З багатьох творів про Україну, авторами яких були чужинці, «Подорожній щоденник» (1708-1709) Даніела Крмана є один з найцікавіших і — для нашої історії — найважливіших. В ньому оживає Україна 17-18 ст., її гетьман Іван Мазепа, який виглядом і особистістю «козацького ґенія» справив велике враження на словака Д.Крмана і його співмандрівників. Особливо цінним для наших істориків буде також свідчення цих словаків про Полтавську битву 1709 р., в якій Карло XII і Петро I схрестили мечі. У світлі цього твору, який вважається вершиною словацького літературного бароко доведеться, мабуть, переглянути і дещо доповнити історію цієї трагічної події, від якої Україна на 350 років стала колонією Росії.
Українського читача не все, одначе, потішить у щоденнику Д.Крмана який був протестантом (євангелистом) і з погляду свого віросповідання оцінював чимало побаченого й почутого в тогочасній Україні. Тому читання цього твору потребує певного критичного підходу до деяких явищ і подій [анотація до книги].
Щоденник Даніела Крмана дійсно заслуговує на увагу як багате на деталі історичне джерело, що було майже невідомим, а принаймні недоступним для широкого загалу українських дослідників. Щоденник торкається важливих подій в історії України — походу Карла XII, шведсько-українського союзу, Полтавської битви та ін. Його перше видання з’явилося друком ще 1894 р. в Будапешті, але за радянських часів ігнорувалося через явну антимосковську спрямованість та висловлені де-не-де симпатії і співчуття до України та українців, насамперед до Мазепи. Останні, між іншим, дисонують з досить стриманою оцінкою щоденника відомим дослідником іноземних свідчень про Україну Володимиром Січинським, який закидав Крману запопадливість перед шведами, бо Карл XII видав йому чималі гроші на облаштування лютеранської школи у Пряшові, і вважав, що Крман просто передав як власні настрої шведів, котрі натерпілися лиха в Україні; втім і сам Володимир Січинський навів, як виняток, позитивні відгуки Крмана про гетьмана Івана Мазепу. Отже, перше українське видання записок словацького пастора дає змогу українській публіці на власні очі побачити це джерело і самостійно оцінити приємні і не дуже відгуки про Україну та своїх пращурів.
Проте важко погодитися з висловленою Іваном Дзюбою високою оцінкою наукового рівня видання. Справа не лише в тім, що спроби оцінити творчу спадщину Крмана (як і будь-якої людини) з позиції «об’єктивності» чи «прогресивності» науково сумнівні, особливо після того, як стає зрозуміло, що під «об’єктивністю» видавці розуміють не якусь метафізичну данність, а цілком земну авторську прихильність чи неприхильність до України. Навіть без цього у рецензованої праці є чимало проблем з опрацюванням та перекладом щоденника, на які хотілося б звернути увагу, поки справа не дійшла до його академічного перевидання.
Відомо, що найголовніша ідея публікації джерела — удоступнити для дослідників текст оригіналу. Що рецензоване видання не є адекватною заміною оригіналу, видно вже з його назви. Навіть ті, хто знайомий лише з книжкою Володимира Січинського, можуть зауважити, що в першому виданні щоденника, яке вийшло в Будапешті 1894 р., вона звучить куди довше: «Historia ablegationis d[omi]ni superintendantis Danielis Krmann et d[omi]ni Samuelis Pohorszky ad regem Carolus XII...». Це вже більше схоже на назву барокового твору, от тільки, як бачимо, слово «itinerarium» тут взагалі не згадується. Очевидно, назва «Itinerarium» з’явилася у словацькому перекладі, виданому 1969 р. у Братиславі,3 а в українському виданні її лише дещо модифіковано. Розв’язувати причину цієї метаморфози видавець полишає на допитливих читачів, причому ускладнюючи ребус, він не згадує у посиланні про перше видання та його заголовок.
Такому дещо дивному, як для «ґрунтовно фахової» публікації, прийому пасує відсутність текстологічного коментаря. Переклад, як зазначається у передмові Миколи Неврлого, здійснено зі згаданого вище словацького перекладу, котрий звірив частково з оригіналом автор цієї студії (с. 21). Однак у чому полягала звірка (чи правка?) — читачеві не повідомляють, хоча Микола Неврлий закидає у передмові авторові словацького перекладу Густаву Віктори відхилення від наукових норм (певну ліценцію, вільне тлумачення деяких явищ і подій, с. 21), щоправда — не підкріплюючи прикладами серйозність цього випаду. Так само не уточнено, про який оригінал ідеться — рукописний чи друкований. Отже, будь-які спроби користувачів джерелом докопатися, що ж за текст їм пропонують, наштовхнуться лише на запевнення у безсумнівній науковій цінності щоденника [з рецензії на видання: Олександр Галенко - Не всі пороки від бароко. Український гуманітарний огляд., К., 2002, вип. 7, с. 203-212].
В українському перекладі книга виходить вперше. Перекладено за виданням: Daniel Krman - Itinerarium (Cestovný dennik z rokov 1708-1709) — Bratislava, 1969.
Подорожній щоденник (Itinerarium 1708 — 1709) — переклали зі словацької Ольга й Григорій Булахи. Впорядкування й примітки Миколи Неврлого. Вступне слово Івана Дзюби. К.: Вид. центр «Просвіта»; Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. — 160 С. |
