Іванна Чобіт » Історичний досвід створення та функціонування органів цивільно-військового співробітництва (друга половина ХХ – початок ХХІ століття)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Історичний досвід створення та функціонування органів цивільно-військового співробітництва (друга половина ХХ – початок ХХІ століття)

Дисертація
Написано: 2022 року
Розділ: Історична
Додав: balik2
Твір додано: 27.10.2022
Твір змінено: 27.10.2022
Завантажити: pdf див. (2.3 МБ)
Опис: Чобіт І.Р. Історичний досвід створення та функціонування органів
цивільно-військового співробітництва (друга половина ХХ – початок
ХХІ століття). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 032 –
історія та археологія. – Національна академія сухопутних військ імені гетьмана
Петра Сагайдачного. – Львів, 2022.
Актуальність дослідження, насамперед, зумовлена зміною правил
ведення конфліктів сучасного типу, особливістю яких є виконання бойових
завдань серед цивільного населення. Основне завдання органів цивільно-
військового співробітництва (далі – ЦВС) полягає у збереженні життя мирних
жителів. Цивільно-військова співпраця як складова взаємовідносин між
військовим і цивільним сектором є найбільш ефективним та результативним
сегментом відносин між суспільством і збройними силами, а також між
збройними силами та політичною владою. Тому вона є стандартною функцією
збройних сил країн – членів Організації Північноатлантичного договору (далі –
НАТО), яка виконується їх органами військового управління, військовими
частинами і підрозділами на стратегічному, оперативно-тактичному та
тактичному рівнях, як у місцях їх постійної дислокації, так і в зонах ведення
бойових дій.
У роботі на основі широкого кола джерел і наукової літератури вперше
здійснено комплексне дослідження досвіду створення та функціонування ЦВС
у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття. Наукові пошуки спрямовані
на те, щоб, по-перше, дослідити витоки цивільно-військової співпраці, її
історію створення та функціонування, а по-друге (в якості похідного від
першого), проаналізувати еволюцію самої структури цивільно-військового
співробітництва, завдань, покладених на нього, та нових підходів у
застосуванні органів цивільно-військової співпраці під час конфліктів другої


3
половини ХХ – початку ХХІ століття. Дисертаційне дослідження базується як
на вітчизняних, так і на західних джерелах.
У першому розділі «Історіографія, джерела та методологія дослідження»
досліджено історію вивчення та стан розробки поставленого наукового
завдання, охарактеризовано джерельну базу, окреслено методологію
дослідження, а також проаналізовано погляди дослідників, які тією чи іншою
мірою у своїх працях досліджували питання цивільно-військового
співробітництва. Використання широкої та різноманітної джерельної бази
дозволило комплексно дослідити сферу цивільно-військової співпраці під час
конфліктів.
Процес створення, розвитку та функціонування цивільно-військового
співробітництва висвітлено за допомогою використання загальнонаукових і
спеціально-історичних методів дослідження, що дало змогу розкрити тему на
належному рівні. Загальнонаукові принципи та методи, науковий об’єктивізм
забезпечили логічний виклад матеріалу та дозволили отримати висновки, що
стали важливим механізмом для розкриття поставленої мети дисертаційного
дослідження. У процесі роботи використано спеціально-історичні методи, такі
як: історико-генетичний, хронологічний, порівняльний та синхронний. Із
конкретно-наукових методів застосовано методи розгляду, опису та аналізу, а
також метод «усної історії» – інтерв’ю, за допомогою якого вдалось дослідити
практичний досвід офіцерів цивільно-військового співробітництва під час
Антитерористичної операції (далі – АТО). Таким чином, для вирішення
кожного наукового завдання використовувались одразу декілька методів
дослідження, що і забезпечило вирішення наукової проблеми в цілому.
Другий розділ «Створення та функціонування органів цивільно-
військового співробітництва в період протистояння воєнно-політичних блоків»
розкриває історію формування терміна «цивільно-військове співробітництво»
та основних підходів до цивільно-військової співпраці в період з часів Другої
світової війни і до закінчення Холодної війни.


4
У ході дослідження дисертантом з’ясовано, що цивільно-військова
співпраця концептуально постає у двох формах. У першій ЦВС виконує
підпорядковану функцію у збройних силах, а у другій постає центром воєнної
операції. В ході аналізу цивільно-військового співробітництва на прикладі
британської кампанії проти повстанців у Малайї автор дійшов висновку, що
застосування концепції другої форми цивільно-військової співпраці і було
запорукою успіху та довело свою ефективність, будучи основою цієї воєнної
операції. Хоча всупереч цьому під час Холодної війни, зокрема миротворчих
місій 1990-х років, а також у формулюванні першої доктрини Civil-military
Cooperation (переклад з англійської – цивільно-військове співробітництво;
далі – СІМІС) НАТО CIMIC описується як функція, яка підпорядкована
військовій місії.
У третьому розділі «Еволюція завдань і структур органів цивільно-
військового співробітництва наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття» з метою
визначення основних та нових підходів до цивільно-військової співпраці
здійснено аналіз особливостей застосування органів цивільно-військового
співробітництва у миротворчих операціях на прикладі Боснії, Афганістану та
Демократичної Республіки Конго (далі – ДР Конго), а також вивчено досвід
впровадження структури СІМІС у збройних силах (далі – ЗС) країн світу.
Аналізуючи вищезазначене, дисертант дійшла висновку, що: операція в Боснії
довела, що зберігання балансу між бойовими військами та роботою структури
CIMIC у відновленні інфраструктури є необхідною складовою для досягнення
миру та стабільності; досвід міжнародної коаліційної місії зі сприяння безпеці
(англ. – International Security Assistance Force; далі – ISAF) в Ісламській
Республіці Афганістан показав, що співпраця і налагоджена комунікація між
представниками місії та цивільними організаціями є важливим елементом у
налагодженні миру та безпеки в регіоні, а бойові операції низької інтенсивності
та робота з відновлення інфраструктури у регіоні в межах цивільно-військового
співробітництва у кампаніях проти повстанців повинні бути тісно пов’язані між
собою; місія MONUSCO (англ. – United Nations Organization Stabilization


5
Mission in the Democratic Republic of the Congo; далі – MONUSCO) у ДР Конго
показала новий підхід до цивільно-військової співпраці, в межах якого
відбувалася спільна робота секцій цивільних справ та Об’єднаної команди
захисту під егідою Організації Об’єднаних Націй (далі – ООН). Саме досвід
миротворчих сил ООН у ДР Конго дав остаточне розуміння, що забезпечення
безпеки цивільного населення, правильне використання розвідувальних даних,
вивчення культурних особливостей регіону та злагоджена взаємодія між
підрозділами в рамках місії є чи не найважливішим чинником успішної
реалізації мети будь-якої миротворчої місії. Набутий досвід використання
органів ЦВС у конфліктах другої половини XX – початку XXI століття вилився
у низку нормативно-правових документів НАТО та ЗС США, зокрема у
доктрині СІМІС.
У підрозділі 3.4 «Реформування структур СІМІС країн-членів НАТО з
урахуванням досвіду збройних конфліктів кінця XX – початку XXI століття»
автором висвітлено різницю у доктринах СІМІС НАТО та США, хоча за своєю
природою вони дещо схожі, адже у обох в основі лежить досвід ЗС США під
час миротворчих операцій. Національні доктрини різних держав, що
стосуються цивільно-військового співробітництва, базуються та розробляються
відповідно до норм власного національного законодавства, внутрішніх
національно-стратегічних орієнтирів та на основі доктрини СІМІС НАТО.
Матеріали, що об’єднані у четвертому розділі «Органи цивільно-
військового співробітництва в Україні: історія створення та функціонування»,
акцентують увагу на специфіці створення та особливостях української системи
цивільно-військової співпраці. Проведений комплексний аналіз досвіду
вітчизняного цивільно-військового співробітництва. Зазначено, що ідея
створення ЦВС у ЗС України виникла у 2003 році. Досвід українських
військовослужбовців у сфері СІМІС, набутий під час перебування українського
миротворчого контингенту у Республіці Ірак, дав розуміння важливості
запровадження подібної структури у ЗС України. Підкреслено, що практична
реалізація структури ЦВС у ЗС України почалась саме із початком АТО у


6
2014 році на Сході України, і до кінця 2020 року цивільно-військове
співробітництво ЗС України повністю реформувалося до стандартів НАТО.
Наголошено, що ЦВС у Збройних Силах України є унікальним, адже
особливістю його є те, що військовослужбовці структури виконують завдання
на території своєї держави. У підрозділі 4.3 «Досвід функціонування ЦВС у
ЗС України» на прикладі діяльності групи цивільно-військового
співробітництва 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила (далі –
24 омбр) автор поділяє ЦВС на два етапи: період виконання заходів щодо
відновлення боєздатності на мирній території та період виконання бойового
завдання в зоні проведення АТО і наводить конкретні приклади налагодження
взаємодії групи ЦВС бригади із місцевим населенням у районі дислокації
військової частини.
У дисертаційному дослідженні зазначено, що всебічна підтримка мирного
населення та підрозділів ЗС України в зоні АТО з боку органів цивільно-
військового співробітництва та виконання останніми ролі своєрідних
посередників між представниками силових структур та мирного населення
сприяє успішному виконанню бойових завдань військовими підрозділами,
уникненню жертв серед мирного населення та встановленню позитивного
іміджу ЗС України в цілому.
Впровадження ЦВС у ЗС України сприяє значному підвищенню довіри
цивільного населення до Збройних Сил України як інституту держави, дозволяє
мінімізувати вплив наслідків бойових дій на цивільне населення у районі
проведення АТО, сприяє формуванню позитивної громадської думки щодо
діяльності військових підрозділів у районах дислокації військових частин та
розширює можливості щодо протидії негативному впливу противника на мирне
населення України.
Матеріали дослідження можуть бути використані відповідними органами
та установами при створенні чи удосконаленні нормативно-правових актів, що
стосуються цивільно-військової співпраці в межах України, а також під час


7
підготовки фахівців із ЦВС. Практичні рекомендації будуть корисними для
удосконалення структури цивільно-військового співробітництва у ЗС України.
Наукова новизна отриманих результатів полягає, насамперед, у тому, що
в історичній науці вперше:
- введено до наукового обігу комплекс джерел Центру удосконалення
цивільно-військового співробітництва (англ. – Civil-Military Cooperation Centre
of Excellence; далі – ССОЕ), які досі у вітчизняній історіографії не
використовувались;
- охарактеризовано ефективність діяльності органів цивільно-військової
співпраці другої половини XX – початку XXI століття;
- проведено комплексний аналіз витоків, механізмів формування та
функціонування системи цивільно-військового співробітництва Збройних Сил
України.
Удосконалено:
- дослідження джерельної бази та методологічної основи, що стосуються
вивчення історії створення, розвитку та функціонування структури CIMIC
другої половини XX – початку XXI століття;
- вивчення ролі органів ЦВС у Збройних Силах України (на основі досвіду
АТО та миротворчих операцій).
Нового рівня дослідження набули проблеми:
- дослідження функціонування органів CIMIC у період протистояння
воєнно-політичних блоків;
- дослідження розвитку органів цивільно-військового співробітництва у
післяблокову епоху.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що:
використані у роботі джерельні та історіографічні матеріали, результати
дослідження можуть застосовуватись у діяльності відповідних інституцій
державної влади, експертних центрів, науково-дослідних установ, а також для
написання узагальнювальних праць, керівних документів щодо історії
застосування цивільно-військового співробітництва у сучасних конфліктах та


8
під час розробки навчальних програм у вищих навчальних закладах, можуть
стати підґрунтям для розробки методичних рекомендацій, запровадження /
ініціювання змін до нормативно-правової бази, що стосується структури
цивільно-військового співробітництва у Збройних Силах України.
Ключові слова: цивільно-військове співробітництво, Civil-military
Cooperation, Збройні Сили України, Антитерористична операція, НАТО, США,
Друга світова війна, Холодна війна, місія ISAF, ООН, 24-та окрема
механізована бригада імені короля Данила, Національна гвардія України, імідж
ЗС України, робота з цивільним населенням, координація волонтерської
діяльності, робота з дітьми та молоддю, проєкт «Евакуація 200».

Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.