|
| Написано: |
2023 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
03.09.2023 |
|
| Твір змінено: |
03.09.2023 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(3.7 МБ)
|
|
| Опис: |
Чергік Н. Ю. «Музеографічні публікації ХІХ – початку ХХ століття як
джерело з історії України» – кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю
032 «Історія та археологія» – Запорізький національний університет,
м. Запоріжжя, 2023 р.
Наукове дослідження присвячене комплексному аналізу музейних видань
ХІХ – початку ХХ ст. як історичних джерел. Основним завданням було
дослідження процесу зародження та становлення музейних джерелознавчих
студій на українських теренах, виявлення джерельного потенціалу вітчизняної
музеографії означеного періоду.
Дослідження проведене із дотриманням принципів об’єктивності,
історизму та багатофакторності. Філософські (діалектичний, герменевтики) та
загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, типологізація, статистичний) методи
пристосовані до потреб джерелознавчого дослідження. Використано ряд
спеціально-історичних методів (евристика, історико-генетичний, історико-
порівняльний, текстологічний, біографічний).
У дисертації проаналізовано такі види музеографічної продукції:
каталоги, описи, альбоми, вказівники, звіти музеїв, програми, збірники,
монопублікації. Аналізом охоплено переважно музейні видання другої
половини ХІХ – початку ХХ ст. Поза увагою залишились видання листового
формату (листівки, об’яви, афіші), інформативні властивості яких відносяться
до галузі маркетингу, а не джерелознавчих студій. Окрім музеографії,
джерельну базу дослідження склали архівні джерела (рукописи музеографічних
творів, ілюстративний матеріал до музейного видання, журнали цензурних
комітетів, описи архівних справ, листи), опубліковані епістолярні джерела,
маргіналії, предмети музейних колекцій. Загально джерельна база становить
145 позицій.
3
В дослідженні історіографії проблеми показано, що протягом XVI – на
початку XVIII ст. описи храмових цінностей та приватних колекцій подавались
у формі посилань на авторитетне джерело (тексти Старого Заповіту) та у
вигляді передруку музеографічних робіт інших авторів. Протягом XVIII – на
початку ХІХ ст. опубліковані колекції розглядались в якості рекомендованої
літератури для наукового розвитку і розширення знань про дари природи та
артифікації. З другої половини ХІХ ст., на тлі поширення ідей позитивізму,
музейні каталоги та описи наділили статусом інструмента історичної науки –
довідкового видання, яке дає первинні знання про пам’ятки, що зберігаються в
музейних колекціях і можуть бути використані в дослідженнях історії
суспільств. Вчені-позитивісти рекомендували звертатись до каталогів та
інвентарів на етапі пошуку джерел та визначення теми наукового дослідження.
Власне погляд на вітчизняні музеогафічні твори ХІХ – початку ХХ ст. як на
історичні першоджерела проявляється в роботах вчених СРСР з другої
половини ХХ ст. Їх дослідження сфокусовані на проблемі розвитку музейної
справи в Україні. Розглядаючи цей процес з точки зору марксистсько-
ленінських задач побудови радянського суспільства, джерельний потенціал
музеографії дорадянського періоду явно недооцінений, переважно
представлений в якості хиб та помилок наукової, колекційної та експозиційної
роботи «буржуазної інтелігенції». Науковці незалежної України розкрили
джерельну роль музеографії для дослідження регіональних процесів
становлення музейної та бібліотечної справи, церковної історії, археології,
антикознавчих та мистецтвознавчих студій в Україні. Українські дослідники
запропонували новий погляд на музеографічний доробок ХІХ – початку ХХ ст.,
проаналізувавши його через призму націотворчого руху в Україні. Результат
дослідження представлений в параграфі 1.2, а також у параграфі 2.2 та в
Розділі 4.
Важливий напрямок дисертаційного дослідження стосується терміну
«музеографія», процес становлення якого на українських теренах
представлений в контексті розвитку дефініції в європейському та українському
4
науковому просторі. В роботі продемонстровано злам етимологічної дефініції в
європейському музеологічному дискурсі, де з другої половини ХХ ст.
«музеографією» називають практичні дії з музейною колекцією (наприклад,
створення експозиції). Тим часом, в СРСР, у пострадянському науковому
дискурсі та в Україні поняття хоча й отримало розвиток, проте залишилось на
«етимологічних» позиціях. Так, в більш широкому розумінні, музеографія
розглядається як галузь музеєзнавства і являє собою вид наукової роботи,
направленої на опис музею та / або його колекцій; у вузькому розумінні
музеографія – це публікації про музей та його колекції. В даній дисертації
поняття «музеографія» ужито в другому значенні. Автором дослідження
відзначене слабке уведення слова «музеографія» до наукового лексикону
вітчизняних музеєзнавців, істориків, музейних працівників. Результат
дослідження представлений в параграфі 1.1.
Процес становлення та розвитку музеографічного видавництва в Україні
досліджений у персонологічному вимірі, в контексті економічних, політичних,
соціокультурних змін в Російській імперії. До уваги взято розвиток
капіталістичних відносин, процеси урбанізації та міграції, цензурне
законодавство, воєнно-революційні рухи. В параграфах 2.1 та 2.2 показано, що
українські музеографи діяли в несприятливих суспільно-політичних умовах,
лавірували між патріотичними поривами та необхідністю підкорятися вимогам
імперської машини щодо національного питання та національної історико-
культурної спадщини. В таких реаліях розквіт музеографії відбувся завдяки
титанічній праці усіх долучених до музеографічного процесу осіб. Їх
персональні фінансові внески, фізичні зусилля, витрати часу на збір, наукову
атрибуцію, збереження та оприлюднення пам’яток – обернулися на вдалий
старт вітчизняної музеографії, започаткували музейне джерелознавство в
Україні.
Етап функціонування музейних видань прослідкований від часу їх виходу
у світ до сучасних археологічних, історичних, музеологічних, етнографічних,
культурологічних студій (параграф 2.2). Даний блок дослідження демонструє
5
віднесення музейних видань до наукових публікацій та висування до такого
інтелектуального продукту високих вимог як щодо змісту (атрибуцій), так і
щодо оформлення (музеографічної ілюстрації). Виявлено пролонговану
затребуваність музейних видань ХІХ – початку ХХ ст. у дослідженнях різних
галузей знання та в мистецьких практиках. Доведено їх успішне використання
як по свіжих слідах, так і в пізніші часи, в тому числі в сучасних наукових та
творчих проєктах.
Вагома частина дослідження стосується виведення типових рис музейних
видань та класифікації вітчизняного музеографічного доробку другої половини
ХІХ – початку ХХ ст. (Розділ 3). Враховуючи принцип єдності змісту та форми,
до уваги взято формальні ознаки видань (формат, кількість сторінок, наявність
або відсутність ілюстративного додатку, періодичність виходу) та суттєві ознаки
(зміст, структура, стилістика викладу матеріалу, повнота музеографічних
описів). В результаті аналізу 84 зразків музеографічної продукції,
запропонована наступна їх класифікація: каталоги: 1) комбінований каталог –
охоплює колекції різного хронологічного та видового сегменту; 2) профільний
каталог – описує пам’ятки певного виду; 3) каталог виставки – його структура
залежить від теми, виду презентованих пам’яток, об’єму виставкової площі,
кількості учасників заходу; описи: 1) опис-каталог – публікація у вигляді
каталожного переліку; 2) опис з каталогом – розповідь про колекцію доповнена
каталогом; 3) опис-оповідь – чисто оповідний твір про музей або колекцію;
альбоми: 1) ілюстрований альбом – містить виключно ілюстрації, текст
присутній тільки у службовому апараті видання (титул, видавництво, цензурна
відмітка, об’яви та оголошення, підписи до ілюстрацій); 2) альбом-опис –
ілюстрації доповнені оповідним твором, який є органічною частиною
публікації; 3) анотований альбом – до ілюстрацій додано анотації щодо кожного
опублікованого предмету; путівники: 1) путівник стаціонарної музейної
експозиції; 2) путівник тимчасової виставки; звіти: 1) звіт приватного музею –
зазвичай не містить фінансових показників; 2) звіт музею громадського статусу
– фінансова звітність становить важливу частину публікації; програми – чітко
6
окреслена перспектива роботи музею, спонукальний твір до громади брати
участь в розбудові музею; збірники: 1) комбінована публікація – презентація
колекцій кількох власників або музеїв; 2) моновидання – під титулом «Збірник»
опубліковано твір одного автора або монографічне дослідження кількох авторів;
моновидання – книга або брошура, яка містить розповідь про музей або наукове
дослідження щодо певного предмету колекції.
Переважна частина дисертації присвячена виявленню джерельного
потенціалу музейних видань. Джерелознавчий аналіз проведений за двома
напрямками: музеографія як історіографічне джерело становлення музейного
джерелознавства; музеографія як показник становлення музейного
джерелознавства збірок запорозької тематики.
Перший напрямок представлений в параграфах 4.1 та 4.2. Дана частина
дослідження демонструє рецепцію до музеографічної роботи позитивістських
концептів історіописання та позитивістських методів історичного дослідження,
а саме: зосередженість музеографів у більшому ступеню на соціально-
економічних та соціокультурних явищах, в меншому – на військово-політичних
подіях та індивідуальній історії; опора на історичний факт, зафіксований у
джерелі (археологічній знахідці, творі мистецтва, пам’ятці писемності,
предметах етнографії); націленість на виявлення причинно-наслідкового
зв’язку, пошук чинників прогресу та стагнації культурного розвитку суспільств;
залучення досягнень природничих наук до історичного дослідження;
дотримання принципу об’єктивності, фактографізму, використання методів
індукції, порівняння та параметрії. Теоретичне осмислення музеографами
предмета колекції як історичного джерела продемонстроване діапазоном
понять, якими оперували автори для означення музейних пам’яток. Показано,
що музеографи не занурювались у проблему поняттєвої різниці слів «речі»,
«предмети», «знахідки», «матеріали», «вироби», «старожитності», «старовина»,
«пам’ятки», «сліди», «залишки». Однак, вони ясно вивели джерельну роль
музейних пам’яток як первинного та вторинного носія інформації про
безпосередні (об’єктивні) факти минулого. Крім того, вітчизняні музеографи
7
другої половини ХІХ – початку ХХ ст. відзначили здатність пам’яток
відображати ментальні риси населення, виступати втіленням його смаків та
естетичних потреб.
Другий напрямок представлений у параграфі 4.3. Проаналізовано музейні
видання, в яких уведено до наукового обігу предмети запорозької старовини та
пам’ятки дотичні історії запорозького козацтва. Встановлено ступінь
репрезентативності та достовірності музеографії у відображенні цілого ряду
фактів колекційної діяльності в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. В
дисертації показано, що музейні видання достатньо повно презентують речовий
світ матеріальної та духовної культури запорожців. Описами охоплено предмети
побуту, одяг, зброю та обмундирування, предмети особистого вжитку, народний
живопис. Досить інформативні музеографічні твори для відтворення
соціального портрету колекціонерів запорозької старовини та
фондоутворювачів музейних колекцій запорозької тематики. Недоліками
відзначається атрибутивна складова музеографії, а саме: неповноцінне
інформування про географію та способи надходження запорозьких
старожитностей до музейних збірок; помилки в описах фізичних параметрів
предметів (не вірна передача кольору, форми, розмірів, часто повна відсутність
таких даних); сумнівні висновки щодо призначення предметів, галузей та
способів їх використання.
Крім суто фактографічних показників, в параграфі 4.3 розкритий
джерельний потенціал музейних видань для дослідження історії запорозького
козацтва. Об’єктом аналізу виступили предмети колекцій, які відображають
розтиражовані характеристики запорожців: віднесення себе до православного
віросповідання та усвідомлення себе захисниками християнського світу;
ототожнення запорожців із гайдамацьким рухом, здобичництвом,
холостякуванням та відповідним такому стилю кінцем життєвого шляху; образ
здорових чоловіків з візуальною ознакою належності до запорожців –
«оселедцем-чуприною»; образ запорожця-хлібороба на фронтирі.
Дослідженням встановлено, що музеографічні твори не завжди подають точну
8
інформацію про запорозькі старожитності. Тож, залучення їх в якості
історичних джерел потребує перевірки атрибуцій.
В цілому, дисертаційним дослідженням встановлено, що музейні видання
другої половини ХІХ – початку ХХ ст. характеризує високий ступінь
фактографізму, який може бути задіяний у дослідженнях матеріальної культури
населення Україні від найдавніших часів до початку ХХ ст. Значний
джерельний потенціал стосується розвитку колекційної та музейної справи в
Україні в зазначений період часу. Музеографічні тексти володіють потужним
інформативним ресурсом для вивчення тенденцій історіографічної та
джерелознавчої роботи в Україні. Сукупно усі означені показники
демонструють особливості становлення музейного джерелознавства на теренах
України, а саме: осягнення інформативної ролі музейних пам’яток для
історичного дослідження, відпрацьовування методів роботи з такими
джерелами, оформлення поліграфічної традиції їх опублікування та уведення до
наукового обігу.
Автор дисертаційного дослідження наголошує на непересічній ролі
музейних видань ХІХ – початку ХХ ст. в якості доказової бази належності
певного артефакту (музейної пам’ятки) до музейного фонду України, що
особливо актуалізувалось в умовах нищення, викрадення, псування культурної
спадщини України в ході військової агресії Російської Федерації на терени
України 2014 – 2023 рр.
Ключові слова: музеографія, музейне видання, джерелознавство,
музейне джерелознавство, концепти позитивізму, запорозьке козацтво,
запорозькі старожитності, музейна пам’ятка, колекція, музей. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
Вступ с. 23
Розділ 1. Концептуальні засади, сучасний стан та методологічне
підґрунтя дослідження проблеми
с. 32
1.1. Термінологізація поняття «музеографія»: XVІІІ – початок
XXІ ст.
с. 32
1.2. Стан наукової розробки проблеми с. 43
1.3. Методи та методологія дослідження проблеми с. 63
Розділ 2. Умови виникнення та специфіка функціонування
музейних видань другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
с. 73
2.1. Історико-культурний контекст розвитку музеографії в Україні с. 73
2.2. Продукування та функціонування українських музейних видань с. 90
Розділ 3. Класифікація української музеографії другої половини
ХІХ – початку ХХ ст.
с. 128
Розділ 4. Інформативний потенціал українських музеографічних
творів другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
с. 153
4.1. Відображення концептів позитивізму у вітчизняних
музеографічних роботах
с. 158
4.2. Музейна пам’ятка як історичне джерело: методика роботи з
колекцією
с. 168
4.3. Запорозькі старожитності в українській музеографії с. 179
Висновки с. 211
Список використаних джерел та літератури с. 216
Додатки с. 293
|
|
|
