|
| Написано: |
2020 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
21.07.2024 |
|
| Твір змінено: |
21.07.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.5 МБ)
|
|
| Опис: |
АНОТАЦІЯ
Черемська О. С. Харківська філологічна школа в історії
українського мовознавства 20–30-х рр. ХХ ст. – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі
спеціальності 10.02.01 «Українська мова». – Інститут української мови НАН
України. – Київ, 2020.
Виконана дисертація є новаторським дослідженням значення Харківської
філологічної школи (ХФШ) в історії українського мовознавства, ролі ідей О. О.
Потебні як очільника й натхненника цієї школи, а також наукового доробку
його учнів і послідовників у провадженні історико-філологічних і розгортанні
українознавчих філологічних студій на початку ХХ ст., у яких вагоме місце
займають праці українських мовознавців 20–30-х років.
Уперше запропоновано комплексний підхід до вивчення наукової
діяльності ХФШ в історії українського мовознавства ХІХ – першої третини
ХХ ст.: виокремлено основні етапи розвитку ХФШ, узагальнено погляди
представників цієї школи на становлення й розвиток науки про українську мову
, зокрема про її літературний різновид; актуалізовано напрями й аспекти
діяльності цих учених-філологів; здійснено спробу об’єктивної оцінки внеску
представників ХФШ в наукове дослідження української мови.
Дисертація містить оригінальні теоретичні та практичні напрацювання,
пропонує авторський підхід до розгляду ХФШ як певного соціокультурного
феномену. Структуру дисертації підпорядковано досягненню її мети –
здійсненню комплексного діахронного аналізу становлення та розвитку ХФШ
впродовж ХІХ – першої третини ХХ ст.: визначення кола мовознавчих питань,
відображених у теоретичних працях харківських лінгвістів; обґрунтування
історичних етапів формування цієї школи на матеріалі конкретних наукових
пошуків; виокремлення концептуальних засад нормотворчої діяльності
представників ХФШ; аналіз теоретичних, науково-методичних та
лексикографічних праць як основа наукового підходу до проблем унормування
3
та формування літературного стандарту української мови у 20–30-ті роки ХХ ст
.
Методологія дисертації враховує загальнофілософські принципи й методи
наукознавства, теоретичні основи історії мовознавства. Основні етапи
дослідження зосереджені на доборі й упорядкуванні джерельних матеріалів,
хронологізації, реконструкції тогочасного науково-освітнього дискурсу з
використанням описового й інтерпретативного підходів, що дозволяє
відтворити логіку еволюції наукової думки ХФШ протягом зазначеного
історичного періоду. Історіографічний опис напрямів діяльності цієї школи
засвідчує її вплив на розвиток наукових ідей в українській лінгвістиці
20–30-х років ХХ ст.
На основі опрацювання біо- та бібліографічних матеріалів, наукових
праць і спогадів представників школи запропоновано періодизацію діяльності
ХФШ упродовж ХІХ – першої третини ХХ ст. і виокремлено чотири етапи її
розвитку, що зумовлeно eволюцією поглядів у європейському мовознавстві та
зміною напрямків наукових досліджeнь школи: на першому етапі (синкретичних
досліджень) (10–20-ті роки ХІХ ст.) започатковано студії класичної філології,
риторики та словесності; на другому етапі (порівняльно-історичних досліджень)
(30–50-ті роки ХІХ ст.) з’являються перші діалектологічні розвідки, студії
фонетичних, лексичних та граматичних особливостей слов’янських мов,
зокрема й у порівняльному аспекті, нагромаджується етнографічний матеріал;
третій (60–90-ті роки ХІХ ст.) етап (психолінгвістичних досліджень, або
потебнянський) ознаменований запровадженням і утвердженням
психологічного напрямку в мовознавстві й літературознавстві; четвертий етап
(стандартизації літературної мови) (перша третина ХХ ст.), для якого
характерний системно-структурний підхід до аналізу мовних фактів.
Наголошено, що перші три етапи засвідчують розвиток в українському
мовознавстві XIX ст. генетичної (порівняльно-історичної) наукової парадигми,
а четвертий – таксономічної (системно-структурної) парадигми.
4
З’ясовано, що виникненню та розвиткові ХФШ сприяли процеси
національно-культурного відродження на Слобожанщині наприкінці ХVIII – на
початку ХIХ ст., зокрема відкриття Харківського університету створило нові
можливості для розвитку науки і дало поштовх до гуртування вчених-
однодумців (І. С. Рижський, І. Орнатовський, І. Ф. Тимківський, П. П. Гулак-
Артемовський та ін.), а згодом і до формування школи філософії мови.
Констатовано, що синкретичний характер наукових досліджень, які
провадилися в Харківському університеті в першій половині ХІХ ст.,
стимулював наукову активність ХФШ, якій передували праці представників
школи риторики (Є. Тихорський, І. С. Рижський, О. В. Склабовський) і «школи
романтиків» або т. зв. «харківської трійці» (І. І. Срезневський, М. І. Костомаров
, А. Л. Метлинський). Діяльність «харківської трійці», зокрема І. І.
Срезневського та його учня П. О. Лавровського, зосереджена на зв’язку мови з
ментальністю народу та його культурою, сприяла появі порівняльно-історичних
досліджень слов’янських мов, що створило передумови для формування
порівняльно-історичного мовознавства не лише в Україні але й у Росії.
Зафіксовано, що романтизм та україноцентризм «харківської трійці»
вплинули на активізацію лексикографічних досліджень, які охоплювали
передусім різноманітні живомовні лексичні явища. Зібрані матеріали виходили
друком як додатки до етнографічних збірників М. А. Цертелєва, І. Г.
Кулжинського та А. Л. Метлинського. Лексикографічні дослідження періоду
українського романтизму 20–60-х років ХІХ ст. продемонстрували словникове
багатство слобожанських говірок і стали поштовхом до наукового аналізу
української мови, зокрема до систематизації фонетичних, лексичних та
граматичних рис живого мовлення, що відбито в працях О. П. Павловського
«Грамматика малороссійскаго нарѣчія» (1818) та в «Прибавленіе къ
грамматикѣ малороссійскаго нарѣчія» (1822).
Засвідчено, що в другій половині ХІХ ст., завдяки створенню
Харківського історико-філологічного товариства (ХІФТ), діяльність ХФШ
набула ознак системності, яка полягала в появі суто наукових лінгвістичних
5
праць, осмисленні історії українського мовознавства та усвідомленні
необхідності створення на цій основі літературного стандарту української мови.
Це відбито в наукових працях представників ХФШ О. О. Потебні, О. В. Попова,
Д. М. Овсянико-Куликовського, В. І. Харцієва, О. В. Ветухова, М. Ф. Сумцова,
Б. М. Ляпунова, І. М. Бєлорусова, О. І. Соболевського, Е. Вольтера, Й. Мікколи,
які дістали схвальні відгуки інших наукових центрів в Україні та поза її межами
.
Доведено, що найвизначнішим представником ХФШ є О. О. Потебня
–основоположник психолінгвістичного напряму в слов’янському мовознавстві,
науковий світогляд якого формувався на ґрунті історико-етнографічних студій
М. І. Костомарова, І. І. Срезневського, А. Л. Метлинського, а також під
впливом європейських наукових теорій (В. фон Гумбольдт). Як очільник ХІФТ
О. О. Потебня постійно спрямовував роботу товариства в культурно-освітній
простір українознавчих студій, започаткувавши дослідження мови у зв’язку з
історією народу та зі зверненням до фольклору і художніх цінностей, які
становлять надбання національної культури. Поняття «мова» і «мислення»,
«народ» і «народність», мова як породження «народного духу» і як вияв
ментальності народу («народності») стали домінантними у лінгвософській
теорії вченого.
Психолінгвістичний підхід О. О. Потебні дав поштовх до виникнення
феномену потебнянства, який із філософсько-лінгвістичної концепції
поступово став цілим напрямом гуманітаристики, що включає в себе
дослідження на стику мовознавства, літературознавства, філософії, психології,
логіки та інших гуманітарних дисциплін. Критично осмислено функціонування
терміна потебнянство, який тривалий час через ідеологічні причини був поза
увагою історії українського мовознавства, та порушено проблему
багатоаспектного наукового підходу до його вивчення на міждисциплінарному
рівні. Також окреслено і проаналізовано зміст поняття «неопотебнянство» у
стосунку до сучасних теорій лінгвістики та літературознавства.
6
З’ясовано, що диференційними ознаками ХФШ ХІХ ст., які вирізняють її
з-поміж інших лінгвістичних осередків, є: синкретичний підхід до аналізованих
мовних явищ, психолінгвістичний напрям досліджень із заглибленням у
питання загального мовознавства; широке залучення матеріалу інших
слов’янських мов для порівняльних досліджень.
Простежено процес формування в українській філологічній науці 20–30-х
років ХХ ст. двох лінгвістичних шкіл: Київської («етнографічної») школи та
Харківської, названої «европеїзаторською» (Ю. В. Шевельов). Ці школи
відрізнялися між собою підходами до творення літературного стандарту
української мови. Представники Київської школи наполягали на використанні у
нормотворчому процесі виключно внутрішніх мовних ресурсів, тоді як
харківські мовознавці займали більш помірковану позицію, допускаючи
використання як основи для термінотворення також запозичень із європейських
мов.
З’ясовано, що у 20–30-ті роки ХХ ст. ХФШ стала провідною в процесі
нормування української мови. Завдяки працям О. Н. Синявського, О. Б. Курило,
Л. А. Булаховського, К. Т. Німчинова, М. Ф. Сулими, М. Д. Гладкого, М. Ф.
Наконечного, М. Г. Йогансена, О. М. Матвієнка, Б. Д. Ткаченка було закладено
теоретичну базу для стандартизації літературної мови, що дало можливість
розпочати практичну реалізацію цього завдання: визначити напрями подальших
наукових досліджень, створити й видати підручники, термінологічні та
перекладні словники. На цій основі розроблено, погоджено й ухвалено нову
редакцію українського правопису 1929 р., який увійшов до історії вітчизняного
мовознавства як Харківський правопис.
Установлено, що у 20–30-ті роки ХХ ст. одним із напрямів діяльності
ХФШ була лінгвостилістика. У науковому доробку О. Б. Курило, М. Д.
Гладкого, М. Ф. Сулими, О. Н. Синявського, С. С. Смеречинського, М. Г.
Йогансена, О. М. Фінкеля, Л. А. Булаховського закладено основи стилістичної
лексикології та морфології, а також стилістичного синтаксису. У «Нарисі
української стилістики» Б. Д. Ткаченка вперше в українському мовознавстві
7
обґрунтовано необхідність вивчення стилістики як окремої навчальної
дисципліни, сформульовано її мету й завдання, окреслено поняттєвий апарат.
Досліджено сутність і природу взаємозв’язків літературної мови з мовою
індивідуальною та здійснено спробу систематизації мовних явищ за окремими
функціональними стилями, закладено основу теоретичної і практичної
стилістики української літературної мови.
Видатний філолог-славіст Ю. В. Шевельов, який вважав себе
представником ХФШ, у своїх працях привернув увагу до спадкоємності ідей О.
О. Потебні у підході харківських мовознавців 20–30-х років до стандартизації
української літературної мови, а також до аналізу різних її аспектів: від
фонетичної системи та опису діалектів живої мови до виявлення питомих рис
граматики та стилістики. Наукові праці викладачів ХНУ ім. В.Н. Каразіна та
ХНПУ ім. Г. С. Сковороди сприяли розширенню об’єктів і предметів
дослідження сучасного українського мовознавства, зокрема в галузі фразеології
, історичної граматики, етимології та лексикології, а також ономастики, історії
мови та лінгвостилістики, що засвідчує неперервність традицій ХФШ.
Ключові слова: історія українського мовознавства, Харківська
філологічна школа, О. О. Потебня, потебнянство, Харківське історико-
філологічне товариство, українська літературна мова, мовне унормування,
харківський правопис, лексикографія, стилістика української мови. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ……………………………………….........24
УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ НАЗВ ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ ……...… 25
ВСТУП .......................................................................................................................28
РОЗДІЛ 1. ХАРКІВСЬКА ФІЛОЛОГІЧНА ШКОЛА В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ
ГУМАНІТАРНОЇ НАУКИ …………………………………...…….. 48
1.1. Поняття «наукова школа» в наукознавстві: критерії
диференціації напрямків, концепцій …………..................................48
1.2. Взаємодія понять «особистість» – «вчення» – «школа» –
«учень / послідовник») у контексті виокремлення
Харківської філологічної школи …………………………….............67
1.3. Етапи формування Харківської філологічної школи ……………….. 87
Висновки до розділу 1 ………..……………………………………..............97
РОЗДІЛ 2. СЛОВ’ЯНОЗНАВЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ В ХАРКІВСЬКІЙ
ФІЛОЛОГІЧНІЙ ШКОЛІ ХІХ ст. …………………………………..99
2.1. Синкретизм філології початку ХІХ ст. …..……………….…............99
2.2. Університетські школи філософії, граматики та риторики
(Й.-Б. Шад, І. С. Рижський, І. Орнатовський,
І. Ф. Тимківський)…………………………………………………...102
2.3. Історико-культурний аспект славістичних досліджень……………111
2.3.1. Українознавчі мотиви творчості поетів-романтиків та
історико-етнографічна концепція «Харківської трійці»
(І. І. Срезневський, А. Л. Метлинський,
М. І. Костомаров) у контексті європейського
романтизму……………………………………………………111
2.3.2. І. І. Срезневський про рідномовне навчання ……………….124
22
2.4. Проблеми нормалізації правопису і лексики
(О. П. Павловський, М. А. Цертелєв, П. П. Білецький-Носенко,
О. С. Афанасьєв-Чужбинський, П. С. Морачевський, В. С. Мова-
Лиманський)………………………………………………………....128
Висновки до розділу 2……………………………………………...............139
РОЗДІЛ 3. О. О. ПОТЕБНЯ І ХАРКІВСЬКА ФІЛОЛОГІЧНА ШКОЛА……..142
3.1. «Потебнянство»: диференційні ознаки школи …………………….142
3.2. Теоретичні і практичні підходи до словесності ……………...........154
3.3. Концепція народності та лінгвософія мовного буття
в працях О. О. Потебні …………………………………………..163
3.4. Психолінгвістична теорія О. О. Потебні ……………………...........166
3.5. Граматична концепція О. О. Потебні ……………………………... 177
3.5.1. Слово як об’єкт граматичної концепції
О. О. Потебні ………………………………………………... 177
3.5.2. Частини мови як об’єкт граматичної концепції
О. О. Потебні…………………………………………................179
3.5.3. Речення як об’єкт граматичної концепції
О. О. Потебні …………………………………………………184
3.6. Науково-теоретичне значення праць потебнянців …...……........... 191
3.6.1. Погляд на особистість ученого та його наукову спадщину..191
3.6.2. Розвиток психолінгвістичної теорії О. О. Потебні
в наукових виданнях потебнянців …...……………………. 205
3.6.3. Питання словесності в працях потебнянців ……….…….... 215
3.6.4. Нові аспекти граматичної теорії О. О. Потебні в працях
учнів і послідовників ученого ………………...……………..223
Висновки до розділу 3 ...…………………………………………...............230
РОЗДІЛ 4. СИСТЕМНО-СТРУКТУРНИЙ НАПРЯМ У ХАРКІВСЬКІЙ
ФІЛОЛОГІЧНІЙ ШКОЛІ (20–30-ті роки ХХ ст.)……………………….…….. 232
23
4.1. Суспільно-історичні та освітньо-практичні передумови
гуманітарної науки в першій третині ХХ ст. ……………………..232
4.2. Дослідження структури української літературної мови…………..241
4.2.1. Структуралістські та психологічні засади української
фонології 20–30-х років ХХ ст. (С. М. Кульбакін,
М. Г. Йогансен, О. Н. Синявський, М. Ф. Наконечний,
І. Троян, Л. А. Булаховський) ……………………………….241
4.2.2. Пошук національно-мовної ідентичності у сфері
внормування морфології та синтаксису …………………….249
4.2.3. Взаємодія логічного і психологічного підходів у ділянці
синтаксису ……………………………..…………….............. 253
4.2.4. Принципи кодифікації лексики в працях мовознавців
Харківської філологічної школи …………………….............257
4.2.5. Роль харківських мовознавців у становленні
правописних норм української літературної мови ………...265
4.2.5.1. Всеукраїнська правописна конференція і
Харківський правопис ………………………………...265
4.2.5.2. Українські мовознавці про Харківський
правопис ………………………………………..............272
4.2.5.3. «Правописний словник» Г. К. Голоскевича …….. 275
4.2.5.4. «Правописний словник» О. П. Ізюмова …………..278
4.3. Функціональний аспект у дослідженнях харківських
мовознавців на початку ХХ ст. …..………………………………...286
4.3.1. Синкретизм досліджень зі стилістики та культури
української мови ……………………………………………...286
4.3.2. Розвідки зі стилістики та культури української мови
в доробку Харківської філологічної школи
20-х – початку 30-х років (Л. А. Булаховський,
М. Ф. Сумцов, М. Д. Гладкий, М. Ф. Сулима,
М. Г. Йогансен, О. М. Фінкель)…………………………….. 290
4.3.3. Теоретична і практична стилістика
24
в лінгводидактичній концепції Б. Д. Ткаченка …………….307
Висновки до розділу 4 …………………………………………….. 321
РОЗДІЛ 5. ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ В ПРАЦЯХ ПРЕДСТАВНИКІВ
ХАРКІВСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЧНОЇ ШКОЛИ 20–30-х років ХХ ст. ………...…. 324
5.1. Інтерпретація понять «літературна мова», «нормування»,
«мовна норма» ……………………………………………………....324
5.1.1. Погляди Л.А. Булаховського на проблему літературної
мови в контексті загального мовознавства……….................324
5.1.2. Б. Д. Ткаченко про поняття «літературна мова» та
«літературна норма» ……………………..… …….................332
5.2. Основні позамовні та внутрішньомовні чинники
формування літературної норми ……………………………337
5.3. Оцінка мови Т. Г. Шевченка як джерела формування й
унормування української літературної мови……………………... 342
5.4. Погляди мовознавців на джерела розвитку української
літературної мови …………………………………………………...349
5.4.1. Часові і просторові відмінності літературної мови ………..349
5.4.2. Нормотворча діяльність М. Д. Гладкого та
М. Ф. Сулими………………………………………………… 359
5.4.3. «Норми української літературної мови»
О. Н. Синявського………………………………………………365
5.5. Обговорення проблем нормування на сторінках
періодичних видань Харківщини …………………………...374
5.6. Роль Ю. В. Шевельова в українській лінгвоісторіографії та
популяризації доробку Харківської філологічної школи………... 385
Висновки до розділу 5 ………………………………………......................401
ВИСНОВКИ ........................................................................................................... 403
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ ТА ДЖЕРЕЛ …..…....... 412
Додаток А. СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ ….....…….. 483
|
|
|
