|
| Написано: |
2023 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
14.04.2024 |
|
| Твір змінено: |
14.04.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.7 МБ)
|
|
| Опис: |
Чадюк М. О. Дискурсивні стратегії легітимації та делегітимації в новинних текстах. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 035 «Філологія». — Національний університет «Києво-
Могилянська академія», Київ, 2023.
Дисертаційну роботу присвячено дослідженню дискурсивних стратегій і
тактик легітимації та делегітимації, з’ясуванню їхніх лінгвістичних маркерів,
способів реалізації в онлайн-новинах, а також прийомів, використаних для
посилення й послаблення їхньої дії.
Онлайн-новини є популярним джерелом інформації, і, як засвідчують
опитування, значна частина користувачів вважає наведену в них інформацію
об’єктивною. Водночас процес перетворення фактів про ситуацію на виклад
подій (медіація) передбачає низку рішень автора, що ґрунтуються на його
переконаннях і цінностях. Тож навіть медіатекст інформативного жанру є
інтерпретацією, наративом, а не безстороннім висвітленням події, і засадничу
роль у цьому процесі відіграє (де)легітимація, тобто репрезентація вчинків як
(не)правильних. Попри провідну роль (де)легітимації для потрактування подій і
потенційну впливовість для формування поглядів аудиторії, в українському
мовознавстві ця тема тільки недавно стала предметом наукових зацікавлень.
Західні студії присвячують їй більше уваги, проте в них теж досі є
неусталеність у потрактуванні цього феномена, класифікації стратегій і тактик.
До того ж нерідко приклади (де)легітимації розглядають окремо, не враховуючи
те, як на них впливають відомості, що наведені раніше чи пізніше в тексті.
Потреба з’ясувати способи й засоби, характерні для стратегій і тактик
(де)легітимації на матеріалі української мови, встановити специфіку її реалізації
в новинах і взаємодію з іншими використаними в текстах прийомами зумовлює
актуальність дослідження. Посилює її невисокий рівень медіаграмотності
суспільства.
3
За допомогою комплексу підходів (системний, лінгвопрагматичний,
критичний) та загальнонаукових і лінгвістичних методів (аналіз, синтез,
індукція, класифікація, описовий, прагматичний методи, порівняльний,
функційно-стилістичний, критичний аналіз тексту; елементи дискурс-аналізу,
компонентного та жанрового аналізу) було опрацьовано джерельну базу
дослідження. Її становлять групи текстів (від 12 до 20), що присвячені 120
резонансним новинам за період червень 2020 — травень 2021 року,
опублікованим на 20 найбільш відвідуваних сайтах суспільно-політичної
тематики.
Аналіз фактичного матеріалу дав змогу уточнити типологію тактик
(де)легітимації Т. ван Левена, на яку спираємося в цьому дослідженні, й
класифікувати їх за способом звернення до цінностей: а) «дія — авторитет —
цінності»; б) «дія1 — дія2 — цінності»; в) «дія — характеристика — цінності»;
г) «дія — цінності». Також було виокремлено п’яту модель «дія —
природність», до якої зараховуємо стратегію натуралізації.
Перша модель, коли до цінностей звертаються за посередництва
авторитету, об’єднує тактики звернення до персонального авторитету,
авторитету експертів, лідерів думок, більшості (які об’єднуємо в категорію
суб’єктного авторитету з огляду на специфіку їх функціювання в реченні),
імперсонального авторитету й авторитету традиції, які зараховуємо до категорії
узвичаєного авторитету. Як вияв тактики персонального авторитету, яка
ґрунтується на статусі, потрактовуємо апелювання в новинах до авторитету
впливових держав й організацій; з огляду на це уточнення пропонуємо на
позначення цієї тактики термін позиційний авторитет.
З’ясовано, що (де)легітимацію зверненням до суб'єктного авторитету
реалізують двома способами. Перший з них виокремлюємо за Т. ван Левеном і
підсумовуємо в принципі «потрібно (не) вчиняти в певний спосіб, бо так вважає
суб’єктний авторитет». Другий з’ясовано завдяки аналізу фактичного матеріалу;
його реалізують за схемою «певна дія (не)правильна, тому що суб’єктний
авторитет (не) схвалив цю дію». Виокремлюємо кілька способів вербалізації
4
несхвалення, як-от критика, протест, висміювання тощо. У випадку звернення
до узвичаєного авторитету способом (де)легітимації є принцип «певна дія
(не)правильна, бо (не) відповідає узвичаєному авторитету».
Модель «дія1 — дія2 — цінності» характерна для тактик дефініції,
аналогії, засобу, звернення до мети, наведення результату, ефекту, які
передбачають (де)легітимацію однієї дії за допомогою іншої, (не)правильної.
Встановлено, що низка з них є синонімійними, наприклад, тактики наведення
результату й ефекту (різняться наявністю / відсутністю в реченні вказівки на
діяча). Синонімійними є й тактики засобу та звернення до мети, які апелюють
до наміру. Водночас у першому випадку схемою реалізації делегітимації є
«здійснення чогось слугує для здійснення чогось іншого», яку втілюють за
допомогою дієслів дозволити, допомогти, могти, словосполучення дати
змогу / можливість тощо. За допомогою тактики дефініції, яку реалізують
прямим і опосередкованим способом, мовці потрактовують певний вчинок в
термінах (не)правильної діяльності. Основними прийомами тактики аналогії є
порівняння й історична аналогія, завдяки якій позитивні / негативні
характеристики дії в минулому проєктують на подібну сучасну дію.
Модель «дія — характеристика — цінності» є підґрунтям тактики оцінки,
(де)легітимацію якою реалізують через надання певній дії характеристики за
допомогою прикметників або прислівників. Маркери цієї тактики розподіляємо
на кілька груп залежно від значення: важливість, демократичність, державність,
дозволеність, правдивість, раціональність, результативність.
Четверта модель, «дія — цінності», притаманна тактиці абстракції, яка
передбачає референцію дії висловами, що пов'язують її з цінностями чи їх
порушенням. У новинах ця тактика трапляється найчастіше й реалізується
двома способами: 1) прямим — коли дію (де)легітимують дієслова / віддієслівні
іменники; 2) опосередкованим — коли дію (де)легітимує словосполучення, а не
окреме слово. Тож усі мовні засоби, що є її маркерами, поділяємо на три групи:
1) слова, семантика яких містить вказівку на (не)правильність дії;
2) словосполучення, що репрезентують дію як правильну; 3) словосполучення,
5
які представляють дію як неправильну. Зараховуємо до цієї тактики й мовні
одиниці на позначення учасників події.
Згідно з п’ятою моделлю, яка характерна для стратегії натуралізації, мовці
не апелюють до цінностей, а радше замінюють їх «природним ладом»,
презентуючи власні дії як звичні. Аналіз фактичного матеріалу засвідчив, що ця
стратегія може реалізуватися не тільки тактикою оцінки, поясненням і
дефініцією, як вважає Т. ван Левен, а й тактиками абстракції, аналогії,
звернення до мети.
Речення / частина складного речення, що містить (де)легітимацію дії,
може виконувати в тексті кілька функцій: 1) (де)легітимувати дію
безпосередньо; 2) уможливлювати іншу (де)легітимацію, надаючи
характеристику (не)правильний компоненту, що входить до складу іншої
частини складного речення (рідше — того ж речення);
3) послаблювати / посилювати іншу (де)легітимацію, підважуючи /
підтверджуючи критику чи обґрунтованість певного вчинку.
Для послаблення делегітимації застосовують три стратегії:
1. Репрезентація джерела критики як необ’єктивного. По-перше, з цією
метою критика репрезентують як упередженого, застосовуючи для цього
тактики абстракції, дефініції, аналогії, оцінки. По-друге, дії опонента можуть
зобразити як неприйнятні за допомогою тактик абстракції, дефініції, пояснення,
звернення до мети, а також комунікативної імплікатури.
2. Репрезентація звинувачень як несправедливих. У цьому випадку
критику або заперечують, або дискредитують. Другий спосіб реалізують за
допомогою: а) тактик абстракції, оцінки, дефініції, засобу, аналогії, наведення
ефекту; б) категоризації; в) імплікатур; г) репрезентації дорікань як сумнівних.
3. Зміна репрезентації об’єкта критики та його дій. Для того щоб
змінити представлення тих, кого критикують, їх зображають як чесних
громадян, знімають з них відповідальність за суперечливі дії, наводять їхні
правомірні вчинки. Модифікувати можуть і представлення амбівалентних
6
вчинків; для цього застосовують: 1) зміну їх потрактування; 2) конструкцію
«так, але»; 3) применшення тривалості / шкідливості вчинку.
Послаблення легітимації в новинах реалізують двома стратегіями:
репрезентацією джерела інформації як необ’єктивного (за допомогою тактик
оцінки й абстракції) та зміною представлення дії, яку обґрунтовують. Другу
стратегію реалізують завдяки: 1) зображенню дії як неправильної (за
допомогою тактик дефініції, абстракції); 2) спростуванню підґрунтя легітимації
(реалізують тактиками дефініції, абстракції, оцінки, риторичними питаннями,
прийменниково-іменниковою конструкцією під приводом); 3) представленню
легітимації як сумнівної; 4) конструкції «так, але».
Для посилення (де)легітимації застосовують низку способів: 1) наводять
кілька коментарів, авторських уточнень, що репрезентують певну дію як
(не)правильну; 2) представляють осіб, які стверджують про (не)справедливість
дії, як тих, хто варті довіри. До того ж для посилення делегітимації
модифікують представлення звинувачень; це здійснюють за допомогою
імплікатур, тактик дефініції, аналогії, наведення доказів звинувачень,
деталізації, масштабування наслідків суперечливої дії. А для посилення
легітимації певну дію зображають як необхідну, масштабують її позитивні
наслідки, вказують на перешкоди, попри які її було реалізовано.
У дослідженні вперше: визначено засоби реалізації (де)легітимації на
матеріалі української мови; сформовано класифікацію тактик (де)легітимації
залежно від способу звернення до цінностей; виокремлено низку прийомів
(де)легітимації, зокрема, (не)схвалення суб’єктним авторитетом, історичну
аналогію, натуралізацію метою, абстракцією, аналогією та ін., і кілька способів
(де)легітимації — прямий і опосередкований; схарактеризовано роль тактик
(де)легітимації для послаблення й посилення критики чи обґрунтованості дії в
новинному тексті.
Результати дослідження можуть бути використані в курсах з
медіалінгвістики, комунікативної лінгвістики, прагматики, критичного
дискурсу-аналізу, а також посібниках, програмах з медіаграмотності.
7
Ключові слова: дискурс, медійний дискурс, новини, лінгвопрагматика,
дискурсивні (комунікативні) стратегії, дискурсивні (комунікативні) тактики,
лінгвістичний вплив (маніпуляція / сугестія), легітимація, контекст, наратив,
семантика, мовні засоби, маркована лексика, прикметник, займенникове слово. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ……………………………………... 15
ВСТУП............................................................................................................ 16
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ (ДЕ)ЛЕГІТИМАЦІЇ В
НОВИНАХ..................................................................................................... 22
1.1. Специфіка новинного дискурсу............................................................. 22
1.1.1. Поняття новинного дискурсу та історія його дослідження......... 22
1.1.2. Характеристики новинних текстів................................................. 28
1.2. Роль критичного дискурс-аналізу для студій медіа.............................. 36
1.2.1. Принципи критичного дискурс-аналізу......................................... 36
1.2.2. Етапи застосування критичного-дискурс аналізу для
дослідження медіатекстів.............................................................................. 42
1.3. Дискурсивні стратегії (де)легітимації................................................... 48
1.3.1. Підходи до визначення (де)легітимації......................................... 48
1.3.2. Класифікації (де)легітимаційних стратегій.................................. 55
1.4. Етапи й методи аналізу (де)легітимації в новинах............................... 63
Висновки до розділу 1.................................................................................... 71
РОЗДІЛ 2. СПОСОБИ ТА ЗАСОБИ (ДЕ)ЛЕГІТИМАЦІЇ В НОВИНАХ.. 74
2.1. (Де)легітимація за моделлю «дія — авторитет — цінності».............. 74
2.1.1. (Де)легітимація зверненням до суб’єктного авторитету.............. 74
2.1.1.1. Маркери суб’єктного авторитету............................................ 75
2.1.1.2. Способи (де)легітимації за допомогою суб’єктного
авторитету............................................................................................. 90
2.1.2. (Де)легітимація зверненням до узвичаєного авторитету............. 104
2.1.2.1. Маркери узвичаєного авторитету.......................................... 106
2.1.2.2. Способи (де)легітимації за допомогою узвичаєного
авторитету............................................................................................. 109
2.2. (Де)легітимація за моделлю «дія1 — дія2 — цінності»...................... 119
2.2.1. (Де)легітимація наведенням результату та ефекту...................... 121
2.2.2. (Де)легітимація зверненням до мети............................................. 131
2.2.3. (Де)легітимація тактикою засобу................................................... 136
14
2.2.4. (Де)легітимація дефініцією............................................................ 140
2.2.5. (Де)легітимація аналогією.............................................................. 145
2.3. (Де)легітимація за моделями «дія — характеристика — цінності»,
«дія — цінності», «дія — природність»....................................................... 151
2.3.1. (Де)легітимація тактикою оцінки.................................................. 151
2.3.2. (Де)легітимація тактикою абстракції............................................ 158
2.3.3. Легітимація тактикою натуралізації.............................................. 179
Висновки до розділу 2.................................................................................... 185
РОЗДІЛ 3. СТРАТЕГІЇ Й ТАКТИКИ ПОСЛАБЛЕННЯ ТА
ПОСИЛЕННЯ (ДЕ)ЛЕГІТИМАЦІЇ.............................................................. 189
3.1. Стратегії послаблення (де)легітимації.................................................. 195
3.1.1. Послаблення делегітимації............................................................. 195
3.1.2. Послаблення легітимації................................................................. 226
3.2. Стратегії посилення (де)легітимації...................................................... 236
3.2.1. Посилення делегітимації................................................................ 236
3.2.2. Посилення легітимації.................................................................... 243
Висновки до розділу 3.................................................................................... 247
ВИСНОВКИ.................................................................................................... 250
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................... 262
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ........................... 284
ДОДАТКИ....................................................................................................... 285
ДОДАТОК А. Список опублікованих праць за темою дисертації та
відомості про апробацію результатів............................................................ 285
|
|
|
