|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Релігія |
|
| Твір додано: |
09.10.2023 |
|
| Твір змінено: |
09.10.2023 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(2.5 МБ)
|
|
| Опис: |
Брильов Д. В. Історія ісламу в Україні кінця XIX – початку XXI
століть. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук
за спеціальностями 09.00.11 – релігієзнавство; 09.00.14 – богослов’я.
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Міністерства освіти і науки України. – Київ, 2021.
В дисертації комплексно досліджено історію ісламу на теренах України
наприкінці ХІХ – початку ХХІ століть. На основі поєднання богословських і
світських підходів проаналізовано особливості інституалізації
мусульманської спільноти та формування ісламського дискурсу в визначений
період. Розглянуто обставини інституалізації мусульманської спільноти на
теренах України в пізньоімперські часи (друга половина ХІХ – початок ХХ
століття), радянський період та часи незалежності. Врахування здобутків
вітчизняних та закордонних дослідників на основі винайдених,
інтерпретованих і використаних джерельних матеріалів українських
архівосховищ, а також особистих архівів українських мусульман дало змогу
глибше й об’єктивніше з’ясувати низку аспектів досліджуваної теми, які
впродовж тривалого часу були невідомі, замовчувалися або спотворювалися
як радянською, так і українською історіографією. Водночас, використання
методів соціології та антропології релігії дозволило розглянути сучасну
мусульманську спільноту України в контексті її трансформаційних процесів.
Мета дослідження визначена з урахуванням наукової проблеми,
актуальності обраної теми та стану її дослідження і полягає в аналізі
особливостей інституалізації мусульманської спільноти та формування
ісламського дискурсу на теренах України наприкінці ХІХ – початку ХХІ
століть.
Об’єктом дослідження є мусульманська спільнота України, а його
предметом – особливості її інституалізації та формування ісламського
дискурсу.
3
Наукова новизна дослідження полягає в історико-релігієзнавчому та
теологічному осмисленні сутнісних характеристик інституційно-
дискурсивних трансформацій ісламу на теренах України періоду кінця ХІХ –
початку ХХІ століть, а також вперше показано розвиток мусульманської
спільноти України в історичній динамиці.
Новизна результатів дослідження розкривається у таких положеннях:
Уперше:
- у контексті порівняльного аналізу напрацювань як вітчизняних, так і
закордонних учених з’ясовано стан наукової розробки теми; виявлено й
інтерпретовано невідомі та маловідомі архівні матеріали; проведено аналіз
джерельної бази й окреслено методологію дослідження;
- доповнено тезу, що інституалізація мусульманської спільноти на
теренах України (за виключенням Криму) відбувається з кінця ХІХ століття,
причому частина громад підпорядковувалася Таврійському магометанському
духовному правлінню, а інша частина перебувала у підпорядкуванні
Оренбурзького магометанського духовного зібрання;
- доведено, що, незважаючи на відсутність зареєстрованих
мусульманських громад у післявоєнний період в УРСР, українська
мусульманська спільнота лишалась частиною загальнорадянської умми,
завдяки особистим зв’язкам підпільних мулл, які отримували богословські
роз’яснення (фетви) від муфтія Духовного управління мусульман
Європейської частини Росії та Сибіру (ДУМЄС) навіть у пізньорадянські часи;
- обґрунтовано, що інституалізація мусульманської спільноти в Україні
часів незалежності представляла собою, з одного боку, вихід з підпілля
незареєстрованих мусульманських громад волзьких татар та оформлення
релігійних громад кримських татар, що поверталися з депортації, а, з іншого
боку, організаційне оформлення в Україні транснаціональних ісламських
мереж;
- досліджено, що в Україні стрімко розвивається халяль-індустрія,
переважно в галузі сертифікації. Водночас, розвиток халяль-індустрії в
4
Україні має свої економічні та соціально-історичні характеристики. Серед них
– експортна орієнтація українського виробника, тривала відсутність
мусульман у публічному дискурсі та недотримання харчових заборон значною
частиною місцевих мусульман;
- аргументовано, що конструювання загальноукраїнського ісламського
дискурсу починається з кінця 80-х рр. ХХ ст., завдяки поверненню з депортації
кримських татар, а також змінам у релігійній політиці в УРСР, яка дала змогу
представникам «мусульманських» народів реєструвати свої громади і
виходити в публічний простір. При цьому, ісламський дискурс в Україні
спочатку формувався тими етнічними групами, для яких російська мова була
мовою міжнаціонального спілкування. Одним з основних факторів, що
впливає на формування загальноукраїнського ісламського дискурсу стала
фрагментованість української умми, в основі якої лежала 1) етнічна
різноманітність, 2) ідеологічна роз’єднаність і 3) низький рівень релігійних
знань українських мусульман;
- доведено, що теологічний дискурс української мусульманської
спільноти складається з двох конкуруючих субдискурсів, один з яких може
бути охарактеризований як «традиційний іслам», а інший – як реформістська
тенденція в сучасному ісламі, представлена т.зв. фігхом меншин;
- обґрунтовано, що субдискурс «традиційного ісламу» продукує
Духовне управління мусульман України (ДУМУ), і йому притаманний
традиціоналізм, тобто звернення до ісламської доктрини в класичній
сунітській інтерпретації двох ортодоксальних шкіл віровчення – ашарітської
та матурідітської, легітимація суфізму та суфійських релігійних практик як
важливої частини загальносунітської традиції;
- аргументовано, що субдискурс «реформістського ісламу» розділений
на фундаменталістську та модерністську складові, кожна з яких продукується
різними групами всередині української мусульманської спільноти.
Фундаменталістський субдискурс представлений т.зв. салафітами, тоді як
5
модерністський субдискурс продукується групами, що в ідеологічній площині
тяжіють до ісламістського руху «Брати-мусульмани».
Уточнено:
- розуміння того, що в дореволюційний період важливу роль у
релігійному житті мусульман відігравало мусульманське студентство, яке
сприяло розповсюдженню серед мусульманської спільноти України
загальноросійського мусульманського реформаторського дискурсу початку
ХХ століття;
- положення про те, що в радянський період центрами мусульманського
життя залишились Київ, Харків, Одеса та Донецький регіон. В умовах
утворення нового адміністративного устрою, відбулися зміни в
підпорядкуванні мусульманських громад на території України, що перейшли
у підпорядкування Центрального духовного управління мусульман в Уфі (за
винятком громад у Криму);
- розуміння того, що Одеса відігравала особливу роль у становленні
мусульманської спільноти України завдяки своїй ролі ключового транзитного
центру для мусульман Російської імперії під час паломництва в Мекку;
- тезу про те, що основним напрямком розвитку ісламської освіти в
мусульманській спільноті України сьогодні є розвиток шкільної релігійної
освіти через утворення різними громадами приватних закладів шкільної
освіти;
- положення про те, що через екпортноорієнтований характер
української харчової промисловості, популярність сертифікації «Халяль»
постійно зростає, хоча це призводить до слабкої насиченості внутрішнього
ринку. Водночас, конкуренція між сертифікаційними центрами може
призвести до розробки ефективного алгоритму видачі сертифікатів «Халяль»;
- розуміння того, що основними напрямками соціальної діяльності
духовних управлінь є забезпечення релігійних потреб вірян та допомога при
розв’язанні питань про виділення ділянок для будівництва релігійних споруд
і мусульманських поховань, підтримка соціально незахищених верств
6
населення, започаткування благодійницьких установ. ДУМУ та ДУМУ
«Умма» активно приймають участь у розбудові системи капеланського
служіння, зокрема військового, тюремного та медичного.
Набуло подальшого розвитку:
- розуміння того, що важливою складовою процесу інституалізації та
утворення ісламського дискурсу є формування механізмів відтворення
релігійного знання через вибудовування системи мусульманської освіти;
- судження про те, що важливу роль у процесах інституалізації
мусульманської спільноти на теренах України наприкінці ХІХ століття
відігравали мусульманські громади Києва, Харкова, Одеси та промислово-
робітничі центри Донецького басейну, які складалися переважно з волзьких
татар;
- розуміння того, що важливе місце в діяльності українських мусульман
посідає соціальне служіння, що обумовлене соціальною солідарністю як
характерною рисою самого ісламу;
- дослідження форм політичної активності, які пов’язані з різними
політичними дискурсами, що продукують ті чи інші групи українських
мусульман. Серед них виділено демонстративна аполітичність, «дифузний»
політичний активізм та радикальні форми політичного активізму.
Ключові слова: іслам в Україні, традиційний іслам, ісламізм,
транснаціональна комунікативна мережа, суфізм, ісламський дискурс,
духовне управління мусульман.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
Перелік умовних скорочень…………………………………………….. 18
ВСТУП …………………………………………………………………... 19
РОЗДІЛ 1. Історія ісламу в Україні як об’єкт академічних
розвідок: методологічний аспект…………………………………….. 31
1.1. Стан наукової розробки проблеми……………………………… 31
1.2. Джерельна база…………………………………………………... 45
1.3. Теоретико-методологічні засади ……………………………….. 48
РОЗДІЛ 2. Іслам на теренах України за часів двох імперій (друга
половина ХІХ – друга половина ХХ століття) ……………………... 76
2.1. Іслам на українських землях у пізньоімперські часи………….. 76
2.2. Мусульманська спільнота в Україні в радянській період……... 140
РОЗДІЛ 3. Ісламське «відродження» в Україні часів
незалежності……………………………………………………………... 180
3.1. Інституалізація мусульманської спільноти в незалежній
Україні…………………………………………………………………. 180
3.2. Освітня діяльність українських мусульман…………………….. 263
3.3. Економіка мусульманського повсякдення: халяль-індустрія в
Україні…………………………………………………………………. 285
3.4. Соціальне служіння як форма взаємодії мусульманської
спільноти з суспільством……………………………………………... 296
РОЗДІЛ 4. Ісламський дискурс у сучасній Україні: теологічний
та релігієзнавчий аналіз……………………………………………….. 307
4.1. Ісламський дискурс між російською та українською мовами… 307
4.2. Теологічний дискурс українського ісламу……………………... 314
4.3. Політичний дискурс українського ісламу…………………………. 344
ВИСНОВКИ …………………………………………………………….. 364
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….. 371
|
|
|
