Гордій Брасюк

Брасюк Гордій Іванович (2 січня 1899, с. Лука на Житомирщині – літо 1944, Казахстан) – український письменник, прозаїк, кіносценарист.

Ранні роки

Народився Гордій Брасюк 21 грудня 1898 року (2 січня 1899 р. за новим стилем)  у селі Лука Троянівської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Батько Іван Петрович Брасюк був церковним старостою, а грамоти не знав. Крім обов’язків старости, займався пасікою, городиною, робив діжки. Мати Мотря Василівна виростила шестеро дітей, поралася по господарству біля хати і ніколи не бувала навіть у Житомирі. Зате пішки ходила молитися в Київ у Печерську Лавру.

Дітей у сім’ї було шестеро: Петро, Гордій, Надія, Антоніна, Ярина і Феля.

Батьки намагалися дати освіту дітям, особливо синам.

Старший син Петро народився у 1890 році, отримав вищу освіту і працював директором школи у Вінниці, але в 30-х роках зазнав утисків, з посади зняли, з дружиною розвівся. Вдалося влаштуватися консультантом методкабінету облвно. Та 12 січня 1938 року був арештований за те, що переконував у недоцільності русифікації шкіл, був звинувачений за ст. 54-2, ІІ КК УРСР. За постановою «трійки» УНКВС Вінницької області розстріляний 26 квітня 1938.

Гордій відмінно закінчив церковно-приходську школу і вчитель та священик радили батькам віддати здібного хлопця в гімназію або реальне училище. За допомогою священика і поміщика із сусіднього села вдалося зібрати необхідні кошти на підручник та для сплати першого року навчання в реальному училищі у Житомирі. За порадою поміщика Базилевича Гордій перевівся в комерційне училище, яке очолював брат композитора Б. М. Лятошинського. Сім’я Лятошинських мала великий вплив на формування внутрішнього світу сільського хлопця: він бував у них у домі, відвідував літературно-музичні вечори, користувався їх великою бібліотекою. Тут він познайомився з творами Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Коцюбинського…

В училищі Гордія як відмінника звільнили від сплати за навчання, але ж на життя потрібно було заробляти: займався репетиторством, співав у церковному хорі, бо надавалась можливість харчуватися при монастирі. В комерційному училищі бухгалтерська документація велася переважно німецькою та італійською мовами. Гордій досить легко опанував ці мови.

З 1917 року Гордій став членом культурологічної організації «Просвіта», яка відновила свою діяльність у Житомирі у той час, і брав активну участь у її заходах. 1919 року закінчив Житомирське комерційне училище.

До листопада 1917 року, коли розпочалися суспільні потрясіння, які Брасюк назвав «кривавою революцією», він мав уже непогані знання, професію бухгалтера і сформований духовний світ.

Кривава революція

Ставлення Брасюка до подій тих часів зафіксовано на пожовклих сторінках справи № 6852 Державного архіву Запорізької області, де у протоколі допиту від 6 липня 1941 року записано: «Я стояв за самостійну Україну, за Україну без протекторату будь-якої держави. Я не бажаю бачити радянської влади, але не проти рад, лише щоб ці ради були без більшовиків…».

Така позиція сформувалася ще у дев’ятнадцятирічному віці, коли він юнаком піднімав своїх земляків на повстання проти німецьких окупаційних військ і їх ставленика гетьмана Скоропадського, а водночас і проти більшовицької навали з боку Росії. Він вважав рідною національною владою Центральну Раду. Про це він висловився ще під час першого арешту у 1930 році, коли його судило всесильне ДПУ: «На шлях боротьби проти радянської влади я став у 1918-1919 роках… вважав, що більшовики взагалі проти культури і, зокрема, проти українського відродження…».

Коли Центральній Раді та її урядові не вдалося утриматися і влада при підтримці німецьких військ перейшла до колишнього генерала царської армії Павла Скоропадського, Гордій Брасюк став на бік Симона Петлюри і Володимира Вінниченка. Про тогочасні події у справі збереглися свідчення самого Брасюка: «Я проводив агітаційну роботу серед селян села. Внаслідок моєї агітації селяни села, в якому я жив, разом з селянами інших сіл, організували загін, який згодом був переформований в Левківський полк і виступив проти гетьмана».

Доброволець армії УНР Гордій Брасюк служив інспектором господарської частини військового лазарету: забезпечував харчами, постільною білизною, медикаментами поранених і хворих вояків петлюрівської армії, а під час відступу – евакуйовував шпиталь у безпечне місце. Після відступу армії УНР на територію Польщі йому довелося переховуватися в різних селах Житомирщини, працювати на різних посадах, зокрема, і сільським учителем.

Творчість

Коли стихла громадянська війна і почали вщухати пристрасті, Гордій Брасюк за порадою старшого брата Петра поступив у Київський інститут народної освіти. Почалося нове життя, нові знайомі і нові враження. Саме з літературних виступів молодих письменників і поетів у залах Інституту народної освіти та Всеукраїнської Академії наук розпочалося літературне угруповання «Ланка». Ось до цього товариства, позначеного іменами Б. Антоненка-Давидовича, М. Галич, Т. Осьмачки, Г. Косинки, В.Підмогильного, Є. Плужника, пристав і Г. Брасюк.

 «Ланка» декларувала зв’язок національного змісту та європейської форми, але їх звинувачували у тому, що вони «ідеалізують куркулів і буржуазію» і є антипролетарськими письменниками. У 1926 році змінили назву організації на МАРС – «Майстерня революційного слова», зробивши акцент на революційність. Та це не врятувало від переслідування компартійними органами. І в 1929 році організація припинила існування.

Однак, ці роки для Брасюка були періодом напруженої творчої праці, активної участі у літературному процесі. Крім товаришів по МАРСу він знайомиться з письменниками  Миколою Бажаном, Миколою Хвильовим, Іваном Багряним, Костянтином Гамсахурдія, режисерами і сценаристами кінофабрики (згодом кіностудії імені О. Довженка), де пише кіносценарії.

Та головне – красне письменство. Його оповідання друкують літературно-мистецькі журнали «Червоний шлях», «Нова громада», «Життя й революція», «Плуг», «Глобус» та інші. Одна за одною виходять книги: «Безпутні» (1926), «В потоках» (1927), «Устинка» (1929), «Донна Анна» (1929), «Сни і дійсність» (1930). Пролеткультівська критика вважає твори натуралістичними, міщанськими, такими, що не сприяють соціалістичному будівництву. Особливо піддавався критиці роман «Донна Анна» за дрібнотем’я і натуралістичні тенденції.

Напади критики письменник сприймає зовні спокійно, з гідністю відстоює свою правоту. Однак органи ДПУ папірець за папірцем формують на нього справу. У 1930 році в розквіті творчих сил його арештовують.

Репресії

Органи ДПУ інкримінують йому участь у діяльності організації «Просвіти», службу у петлюрівській армії, і навіть зв’язок з грузинським письменником Костянтином Гамсахурдія, який приїздив у творчих справах до Миколи Бажана і кілька днів жив у Гордія Брасюка. І, звичайно, твори, які «нічого спільного не мають з пролетарською творчістю… розраховані виключно на темні і міщанські верстви населення». Усе це вилилося у статті 54-10 і 54-12 Кримінального кодексу та п’ять років концтаборів. Злочини, передбачені цими статтями означали: агітацію і пропаганду із закликом до повалення, підриву або послаблення радянської влади чи до вчинення окремих контрреволюційних злочинів і за недонесення про певно відомий і підготовлений або вчинений контрреволюційний злочин. Вирок було винесено 9 листопада 1931 року.

Так Гордій Брасюк став одним з перших українських письменників, яких радянська влада заганяла у концтабори за реалістичне зображення радянського способу життя. Після нього взялися й за інших «марсіян».

П’ять років відбув Брасюк у концтаборах Казахстану – КАРЛАГу та на будівництві Біломорканалу саме у той час, коли туди приїздили М. Горький з письменниками і журналістами, щоб описати будови соціалізму. 

Після звільнення повернувся до дружини Тетяни Василівни Мануйлович у Запоріжжя. Але не маючи ні роботи, ні власного житла, подружжя виїхало до Казахстану, де на той час, тікаючи від репресій, оселилося багато українців. Гордій Іванович влаштувався в Алма-Аті плановиком, а дружина – в редакції газети на будівництві Турксибу (Туркестансько-Сибірської залізниці).

Однак хвиля репресій 1937 року з плановими рознарядками докотилася і до Казахстану. Відчувши небезпеку, подружжя виїхало в Петровськ Саратовської області, де у них народилася дочка Галина. Пробувши там близько року, в листопаді 1938 року знову повернулися до Запоріжжя. Тут Брасюк влаштувався плановиком-економістом у «Харчопромспілку», де, завдячуючи своїй високій кваліфікації та сумлінності, обійняв посаду завідувача відділу. Дружина ж влаштувалася в новостворену газету «Комсомолець Запоріжжя».  

27 червня 1941 року, на п’ятий день війни, Гордія Брасюка знову арештовують без усяких звинувачень, як потенційного ворога. Тетяну Василівну як «дружину ворога народу» з редакції одразу звільнили. Серед вилучених при обшуку речей зазначено рукопис роману «Чечель» (773 сторінки) і чотири зшитки рукописів. Це свідчило, що писати він не переставав. Рукопис роману «Чечель» і чотири зошити чернеток поки що не найдені.

Як і десять років тому Гордій Іванович не приховував своїх симпатій до Центральної Ради. У протоколі допиту записано: «Я стояв за Центральну Раду тому, що вважав її рідною національною владою».

Особлива нарада при НКВС СРСР присудила 10 років виправно-трудових таборів.

Останні роки

З пересильної уфимської тюрми у січні 1942 року Г. Брасюка етапували на північ Свердловської області, де тоді був один із найжахливіших концтаборів у системі ГУЛАГ – «Ивдельлаг». Там практично жоден з ув’язнених не міг вижити від холоду, голоду, хвороб. Не добув свого строку і Брасюк, бо захворів і його «доброзичливі» начальники табору «звільнили» помирати деінде.

Дістатися України він не міг і тому знову вибрав уже знайомий Казахстан. Тяжко хворий він у червні 1944 року потрапив до районної лікарні в Новотроїцьку (в 10 км від станції Чу Джамбульської області). Звідти написав листа сестрам додому. Лист прийшов з великим запізненням. Сестри зібрали гроші і вислали на адресу лікарні, та відповіді не діждалися. На запит дружини головний лікар відповів, що по книгах запису такий хворий не значиться, хоча в листі до сестер Гордій Іванович повідомляв навіть номер палати.

Отже, можна стверджувати, що помер Гордій Іванович Брасюк влітку 1944 року у селищі Новотроїцьку Джамбульської області і там десь знаходиться безіменна могила українського письменника, який до останнього подиху «стояв за самостійну Україну».  Твори Брасюка лишалися під забороною і в самостійній Україні досі лишаються невідомими.

У серпні 1989 року справу Г. Брасюка переглянуто прокуратурою Запорізької області. Відповідно до статті І Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30-40-х і початку 50-х років", Гордій Іванович Брасюк реабілітований посмертно.