| Опис: |
Народна творчість та етнологія: №2 / НАНУ, ІМФЕ ім. М.Т.Рильського. – К., 2025.
У статті крізь лімінальний вимір трагедії Бучі, спричиненої російською агресією, висвітлено глибокий зв’язок міста з долею та творчістю талановитої художниці Любові Панченко (1938–2022), чий недооцінений у попередні часи мистецький голос, в умовах втрат і невизначеності, звучить особливо гостро, та переосмислено її спадок як символ стійкості української культури. У дослідженні застосовано методологію, що ґрунтується на концепціях лімінальності Арнольда ван Геннепа та Віктора Тернера, включаючи тернерівське поняття «соціальної драми». Антропологічний аналіз зібраних матеріалів (результатів власного польового дослідження у м. Бучі (2024), окремих публікацій, музейних експозицій у Києві та за кордоном, присвячених творчості мисткині) сприяє розумінню складних соціокультурних та символічних процесів у кризовий час. Місто Буча, позначене кривавими подіями російської окупації весни 2022 року, постає як уособлення лімінального стану – межового простору між руйнацією та відродженням, минулим і майбутнім, де звичні соціальні норми були зруйновані, а індивідуальні історії втрат переплелися в колективну травму. У цьому контексті особиста трагедія Любові Панченко, її смерть через виснаження в умовах тимчасової окупації, символізує крайню вразливість людини в епіцентрі лімінального хаосу. Розвідка розглядає Бучу як подвійний лімінальний простір – передмістя з амбівалентною ідентичністю та територію колективної травми, що шукає шляхи відновлення. Проаналізовано динаміку словесних визначень міста («місто-мученик», «місто-герой», «місто-пам’ять»), що відображає еволюцію колективного сприйняття трагедії та формування нової ідентичності. Особливу увагу в статті приділено дослідженню життєтворчості Любові Панченко в контексті її рідного села Яблунька, що стала невід’ємною частиною Бучі в 1990-х роках. Розглянуто вплив місцевого середовища на її унікальний художній стиль. Підкреслено парадокс посмертного визнання таланту Панченко, виявлено причини недооцінки її творчості за радянської доби через ідеологічний тиск на прояви національної самобутності. Також крізь антропологічну оптику в статті розглянуто графічну та образну мову творчості Панченко. Проаналізовано особливості декоративних композицій Любові Панченко як синтез народних традицій та індивідуального бачення, її майстерне використання лінії та кольорових площин, а також присутність традиційних українських орнаментальних символів та образів. У підсумковій частині названо громадські ініціативи з ушанування пам’яті Любові Панченко та сформульовано рекомендації щодо розробки концептуальних засад і візуальної ідентичності міського середовища на основі її орнаментально-декоративної творчості. Обґрунтовано перспективність інтеграції творчого спадку мисткині в освітньо-просвітницький простір міста як вагомого чинника відновлення культурної спадщини Бучі та символічного ресурсу ревіталізації громади. |
