Моя книжка, або неуникливо та без гриму, дитяча, доросла

З великим інтересом я читав автобіографічну книгу Бондаренко В.І. Спочатку я вважав, що ця книга може зацікавити лише тих, хто професійно мав більш - менш стосунки з автором. Однак виявилося, що він розкрив свій чудовий талант письма в монографії. Книга написана живим способом з гарним почуттям гумору, і вона може бути корисною та цікавою для широкого кола читачів. Для тих, хто в тій чи іншій мірі був пов'язаний з "Машинкою", це представляє особливий інтерес, оскільки він ілюструє життя та розвиток одного з провідних політехнічних університетів України протягом більшого періоду існування, критично описує функціонування управління цим освітнім та науковим закладом.
Книга охоплює життя автора з дитинства на сьогоднішній день. Вона розділена на дві основні частини: дитинство та молодь, а потім - професійне формування та кар’єра в "Машинці". Все це відбувається на тлі глобального контексту: перипетії в ранньому дитинстві під час нацистської окупації, життя батьківщини автора - українського Гуляйполя, а потім - унікальний життєвий шлях від студента до професора та довгострокового Завідуючого кафедри ЄПА "Машинці". Більше того, автор ілюструє свою розповідь численними документальними доказами подій, що відбуваються в той час.
Доля Валерії Івановича також незвична, що, з усім своїм енергійним, він присвятив все своє професійне життя виключно " Машинці", ніколи не "змінюючи" її.
Я познайомився з Валерієм Івановичем, ще молодим чоловіком, готуючись захищати свою кандидатську дисертацію та думаючи про перспективи, які я в той час асоціювався з наукою. Кафедра електричного приводу, який на той час і згодом керував В.І.Бондаренко, принципово відрізнявся від багатьох інших у "Машинці" на краще. Тут панувала атмосфера творчості, прогресу, взаємної підтримки. Валерій Іванович оточив себе молодими креативними людьми, які хотіли працювати та створити нові засоби автоматизації ... Він прийняв мене до своєї команди і завжди енергійно підтримував в моїх починаннях ... Однак незабаром настав час: Союз розпався , важке десятиліття тектонічних зрушень в економічній структурі та менталітеті нашого суспільства. На жаль, Україна вийшла з цього періоду не в найкращому стані. Існує багато внутрішніх і зовнішніх причин (тепер я не торкнуся його). Освіта та «вища школа» в Україні були однією з найбільш постраждалих галузей у цей період. Але Валерій Іванович тримав свою кафедру «на плаву» і навіть зміг значно покращити умови навчання студентів, побудувавши нову будівлю "Машинці" колективом кафедри ЄПА.
Минуло багато років після того, як я вибрав свій професійний шлях, зв’язавшись долею зі світовим лідером у галузі контролю рідких металів Heraeus Electro-Nite. Крім того, українське підприємство цієї компанії було організовано в Запоріжжі, який успішно працював і розвивався, і директор якого я був з моменту організації. Весь цей час ми не втратили зв’язок з Валерієм Івановичем. З необхідністю хороших фахівців, випускників ЄПА, я звертався до нього і завжди отримував необхідну допомогу...
З великою повагою до Валерії Івановича та найкращих побажань! Е. Азаренков

Дуже щира і цікава книга. Більше націлена на людей, пов'язаних з нашим Машинобудівним інститутом у Запоріжжі. Перша частина "дитинство" про Другу світову війну і далі дуже ілюстративна як фото того часу. Про життя як воно є, без пропаганди.

Рекомендую...