|
| Написано: |
2022 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
19.03.2023 |
|
| Твір змінено: |
19.03.2023 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(2 МБ)
|
|
| Опис: |
Бомко Л. О. «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського в контексті
українського барокового проповідництва.
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії з галузі знань 03
Гуманітарні науки за спеціальністю 035 Філологія (українська література).
Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2022.
Дисертація присвячена дослідженню збірки «Ключ розуміння» Йоаникія
Ґалятовського в контексті українського барокового проповідництва – як
своєрідного дискурсу його раннього (перша пол. XVII ст.) і зрілого періодів. На
основі детального текстуального аналізу виокремлено жанрово-семантичні,
структурно-композиційні особливості стилю, а також розглянуто риторику й
герменевтику казань Йоаникія Ґалятовського. Джерельну базу дослідження
становлять першодруки проповідей XVII століття, які зберігаються у відділі
рідкісної книги Львівської національної наукової бібліотеки імені В.
Стефаника.
У першому розділі «Традиції українського проповідництва» простежено
проповідництво крізь призму традиції, що, з одного боку, виявляє основу її
духовної тяглости, а з іншого – динамічний розвиток. Традиція проповідництва
відкриває глибинний діалогічний зв’язок та співіснування мови й мовлення як
перспективи цілісного розуміння, ‒ відтак розглянута через писане слово ‒
Святе Письмо й практику живого слова ‒ церковне Передання, ‒ проповідь
поєднує в собі цих дві форми комунікації. Синтез мови писаної та мови як
мовлення відбиває у проповідництві тісний зв'язок герменевтики і риторики,
що відкриває новий горизонт розуміння літературного твору. З цього погляду
тяглість духовної традиції проповідування черпає із джерел апостольського
періоду, зокрема від події П’ятдесятниці (День Святої Трійці), а також від
3
Отців Церкви, які переймають від Христових апостолів святість Божого
Об’явлення, на якому ґрунтується церковне Передання.
Традиційні основи українського барокового проповідництва допомагають
з’ясувати роль раціонального пізнання у тлумаченні Святого Письма,
співвідношення віри й розуму, ототожнення грецької мудрости з
християнською духовною культурою, що вже простежується в Іларіона та
Кирила Турівського. У характері цих процесів, разом із впливами візантійської
церковної літератури й авторитету Святого Письма та Отців Церкви,
відчитується зростання в Україні рівня книжної культури як передумови
розвитку високого стилю.
Поширеним методом біблійної аргументації та одним із засобів
риторичного переконування була префігурація ‒ тлумачення образів та подій
Старого Завіту як прообразів Нового. На прикладах префіґурації та чотирьох
методів тлумачення Святого Письма простежено герменевтичні принципи, для
яких прообразна інтерпретація є суттєвим аспектом духовної тяглости, а
співіснування біблійних та античних мотивів розглядається як збагачення
традиційного тлумачення авторськими виявами творчої свободи. Барокові
проповідники наповнюють текст проповіді оповідними прикладами, яких немає
ані в Біблії, ані в церковній літературі. На межі XVI – й XVII ст. відхід від
традиційної моделі проповіді, впливи західної гомілетики й античної риторики
– формують засади для нової української проповіді.
У другому розділі «Йоаникій Ґалятовський в колі проповідництва XVII
століття» розглянуто інтерпретаційні проповідницькі коди, які демонструють
художнє переосмислення й оновлення традиції – пов’язані насамперед зі
збіркою «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського. Утім першим
реформатором жанру був Кирило Транквіліон Ставровецький, в «Учительному
Євангелії» якого зійшлися східна й західна традиції проповідування та відбувся
відхід від канонічного тлумаченням Святого Письма. В аспекті новаторства
Ставровецький і Ґалятовський, кожний у своєму часі, формують щаблі
4
культурної традиції. При тому, що Кирило Транквіліон зіштовхується з
несприйняттям церковної влади, а Ґалятовський, навпаки, утверджується на
шляху поступу.
Збірка проповідей Кирила Транквіліона Ставровецького «Учительне
Євангеліє» гармонійно поєднує риси двох епох – Середньовіччя та Бароко. У
проповідях Йоаникія Ґалятовського виразно переважають ознаки зрілого
українського бароко. Водночас, у колізіях свого часу кожен з письменників
експериментує з проповіддю. І Ґалятовський, трансформуючи цей жанр,
удосконалює структуру проповіді, вносить потужний струмінь
інтертекстуальности і, чи не найголовніше – складає гомілетичний трактат
«Наука албо спосіб зложення казання». Зіставлення цих творчих постатей
відкриває найвагоміших проповідників раннього й зрілого бароко, що
проявляється не лише в послабленні канонічних зразків проповіді: подібність
можна спостерегти у тематиці, у способах біблійного цитування, в емоційному
навантаженні, використанням тих самих риторичних засобів.
Ще більше, середовище Києво-Могилянської академії, де навчався і
працював Йоаникій Ґалятовський, стає авторитетним у Європі культурно-
освітнім центром другої пол. XVII ст., продукуючи сміливі вияви творчої
свободи. Серед вихованців колегії сучасники Ґалятовського, барокові
проповідники – Антоній Радивиловський, Лазар Баранович, Димитрій Туптало,
Стефан Яворський – творять канон проповідництва, означеного як «зріле»
бароко. У цьому плані досліджено творчу манеру кожного з названих авторів,
виявлено індивідуальні особливості стилю, синтези герменевтики й риторики,
з’ясовано її традиційні та авторські ознаки.
Найближчий до Йоаникія Ґалятовського у колі могилянських
проповідників був його сучасник Антоній Радивиловський, що зумовлено
староукраїнською мовою з народними елементами та значним масивом
небіблійних прикладів. Їхній вчитель та наставник Лазар Баранович в окремих
питаннях намагається дотримуватись канону і водночас вживає складні
5
концепти та інші засоби персвазії, демонструючи яскравий приклад
проповідництва XVII ст. Також розглянуто проповідницьку практику святителя
Димитрія Туптала та пізнішого представника могилянських проповідників,
Стефана Яворського.
Стиль бароко закріпив в українській літературі новий тип проповіді, яка з
погляду і форми, і змісту не подібна до зразків візантійської та давньої
української гомілетичних моделей. У період найбільшого розквіту жанру
проповіді збірка «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського символізує
вершини не лише індивідуальної творчости, але й загалом барокового
проповідництва. Поруч з такими ж взірцевими майстрами слова проповіднику
вдається зберігати позицію першості в духовному світлі української літератури
другої пол. XVII ст. Підпорядкованість великої кількості джерел Святому
Письму дозволяє стверджувати, що барокове проповідництво тримається на
Божому Слові, що найяскравіше представлено в представлених авторах.
У третьому розділі “Риторико-герменевтична перспектива казань
Йоаникія Ґалятовського” виявлено центральне місце в проповідницькому
дискурсі збірки «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського, зумовленого
поєднанням у ній практики й теоретичних порад. У доданому до збірки
гомілетичному трактаті «Наука албо спосіб зложення казання», першому в
Україні, автор формулює принципи укладання проповідей, яких дотримується у
власних творах: у їх структурно-композиційній основі та в засобах риторичного
переконування. Образні наративи Йоаникія Ґалятовського демонструють
кореляцію біблійних і художніх концептів.
Естетичне сприйняття казань Ґалятовського базується на етичних
критеріях впливу на реципієнта, що зумовлено особливостями форми твору.
Риторична узгодженість проповідей Йоаникія Ґалятовського зумовлена і
композицією, і системою прикладів, особливість яких – у розмаїтті концептів, ‒
і комунікативною функцією твору.
6
Поруч з христологічними проповідями, окремо розглянуто богородичний
цикл проповідей збірки “Ключ розуміння”, сюжет якого виявляє розбіжності з
біблійним текстом. Образ Пресвятої Богородиці у тлумаченні Ґалятовського
скріплюється в антитетичну єдність Жінки-Вседіви, яка в духовному сенсі стає
Небесним Раєм.
Образний світ «Ключа розуміння» постає на основі множинности
інтерпретативних кодів, розуміння яких письменник закріплює у текстах своїх
казань. Виразне інтелектуальне явище літературної традиції бароко випливає з
метафоричної стратегії Йоаникія Ґалятовського. Автор вживає метафори та
аналогії зі сфери довколишнього середовища та людського досвіду, надаючи
духовним сутностям раціонального обґрунтування та сповідуючи принцип
античної риторики – пояснювати речі невідомі через відомі. Герменевтична
модель чотирьох сенсів виявляє перевагу духовного методу інтерпретації.
Герменевтика «Ключа розуміння» постає крізь призму мовлення – у
«живому слові». Наділене усіма елементами риторичного переконування,
висловлюванням стає, як і увесь текст проповіді, типовим літературним твором
XVII століття, що в рецептивній перспективі відкриває широкий спектр
літературознавчих викликів. Один із них – виявлення творчої манери
проповідей Йоаникія Ґалятовського.
Ключові слова: традиція, проповідь, українське бароко, Києво-
Могилянська академія, Йоаникій Ґалятовський, біблійна герменевтика,
риторика, інтелектуальна культура, творча манера.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП…………………………………………………………....................….......16
РОЗДІЛ 1. ТРАДИЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ПРОПОВІДНИЦТВА…...............26
1.1. Джерела проповідницької традиції…………………...….....................26
1.2. Чотири сенси розуміння і тлумачення Святого Письма......................45
1.3. Біблійна префіґурація в екзегезі українських проповідників..............59
1.4. Жанрові особливості українського барокового проповідництва........73
Висновки до розділу 1...................................................................................89
РОЗДІЛ 2. ЙОАНИКІЙ ҐАЛЯТОВСЬКИЙ В КОЛІ ПРОПОВІДНИЦТВА
XVII СТОЛІТТЯ…………………...............................................................….......92
2.1. Йоаникій Ґалятовський і раннє барокове проповідництво….............94
2.2. Проповіді Йоаникія Ґалятовського в контексті другої половини
XVII ст……………...........……………........................................................104
2.2.1. Проповіді на Воскресіння Христове Йоаникія Ґалятовського й
Антонія Радивиловського……………………………...........................................104
2.2.2. Страсті Христові у проповідях Йоаникія Ґалятовського та
Лазаря Барановича…………………………………………..….....117
2.2.3. Йоаникій Ґалятовський і Димитрій Туптало: точки перетину й
розходження………………………………………………...…..............................132
2.2.4. Дорога духовного зростання у проповідях Йоаникія Ґалятовського
та Стефана Яворського…………………...............................................................139
Висновки до розділу 2.................................................................................147
РОЗДІЛ 3. РИТОРИКО-ГЕРМЕНЕВТИЧНА ПЕРСПЕКТИВА КАЗАНЬ
ЙОАНИКІЯ ҐАЛЯТОВСЬКОГО…...................................................................150
3.1. Риторика в Йоаникія Ґалятовського: теорія і практика......................151
3.2. Богородичний цикл «Ключа розуміння»: образ Вседіви-Раю….......158
3.3. Cтруктурно-композиційні особливості проповідей Йоаникія: на
прикладі «Казання на Покрову Пресвятої Богородиці»….............….................169
3.4. Біблійна перспектива «Ключа розуміння»: способи цитування
Святого Письма…………………….....…....................……..........……………....180
3.5. Метафізичний вимір проповідей Йоаникія Ґалятовського………....188
Висновки до розділу 3.................................................................................197
ВИСНОВКИ………………………………………….…………................199
Список використаних джерел………………………………….…..........205
Додаток…………………………………………………………….....…....223
|
|
|
