Леся Бодак » Педагогічні ідеї та культурно-освітня діяльність Остапа Макарушки (1867–1931 рр.)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Педагогічні ідеї та культурно-освітня діяльність Остапа Макарушки (1867–1931 рр.)

Дисертація
Написано: 2019 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 09.05.2024
Твір змінено: 09.05.2024
Завантажити: pdf див. (13.7 МБ)
Опис: Бодак Л.Й. Педагогічні ідеї та культурно-освітня діяльність Остапа
Макарушки (1867–1931 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук
(доктора філософії) зі спеціальності 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія
педагогіки» (011 – Освітні, педагогічні науки). – Дрогобицький державний
педагогічний університет імені Івана Франка, Тернопільський національний
педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль, 2019.
Об’єкт дослідження – наукова і культурно-просвітницька діяльність
українських педагогів другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст.
Предмет дослідження – педагогічні ідеї та напрями культурно-освітньої
діяльності Остапа Макарушки (1867–1931 рр.).
Мета дослідження – здійснити комплексний аналіз педагогічних ідей і
культурно-освітньої спадщини Остапа Макарушки та визначити можливості
їх реалізації в контексті актуальних проблем української освіти.
У дисертації цілісно й системно проаналізовано педагогічні ідеї та
культурно-освітню діяльність О. Макарушки наприкінці ХІХ – першій
третині ХХ ст. у контексті суспільно-політичних та національно-культурних
реалій Східної Галичини, розроблено періодизацію розвитку його
педагогічних ідей: перший (1890–1910) – зародження й формування ідеї
науково-дослідницької діяльності в галузі філології та педагогіки; другий
(1910–1921) – організаційного й ідеологічного становлення концепції
національної школи, її змістового наповнення; третій (1921–1931) –
науково-теоретичного обґрунтування стратегічних засад українського
виховання; визначено пріоритети науково-педагогічної та культурно-
освітньої діяльності (розвиток рідномовного шкільництва; загальнолюдські й
національні цінності; виховання характеру; українознавча спрямованість


3
соціальних інститутів і чинників виховання; учитель як основний індикатор
пробудження національної свідомості молоді;); висвітлено погляди
О. Макарушки на реформування шкільництва в Східній Галичині та
доцільність використання зарубіжного досвіду в освітній сфері; експліковано
концептуальні засади національного виховання у творчому доробку
науковця; окреслено актуальність педагогічної спадщини О. Макарушки
крізь призму трансформації освіти й виховання в Україні;
Практична цінність дослідження полягає в тому, що сформульовані
основні положення та висновки збагачують історико-педагогічну науку,
теорію виховання й методику виховної роботи, сприяють передачі
педагогічного досвіду минулих поколінь. Матеріали дослідження
використані під час викладання окремих тем навчальних дисциплін «Історія
педагогіки», «Історіографія освітніх процесів», «Педагогіка», «Педагогічні
технології». Дисертантка підготувала й апробувала посібник для вчителів
«Остап Макарушка про концептуальні засади виховання української молоді»,
який спрятиме формуванню національно свідомих громадян Української
держави, а також уклала перелік праць педагога.
Матеріали дисертаційної роботи можуть використовуватися при
підготовці довідкових видань, навчально-методичної літератури; у
реформуванні змісту шкільної освіти й виховання; у позакласній та
позашкільній виховній роботі.
Теоретико-методологічні підходи дослідження педагогічної персоналії
О. Макарушки (герменевтичний, феноменологічний, біографічний,
синергетичний, парадигмальний) дозволили констатувати, що педагогічна
спадщина О. Макарушки є актуальною проблемою вітчизняної педагогічної
думки, вагомим джерелом для сучасної української теорії й практики
виховання. Установлено основні напрями культурно-освітньої діяльності
освітянина (педагогічна, науково-методична, громадсько-освітня).
Педагогічна діяльність О. Макарушки позначена такими віхами:
учитель українських гімназій у Львові (1894 – 1905) та Коломиї (з 1895),


4
директор Львівської учительської семінарії Українського педагогічного
товариства (1911 – 1921), інспектор середніх шкіл товариства «Рідна школа»
(1921 – 1931), професор, завідувач кафедри педагогіки та викладач класичної
філології в Українському таємному університеті у Львові (1921 – 1925).
Науково-методична діяльність характеризується обґрунтуванням ідеї
розвитку рідномовного шкільництва, ролі вчителя як основного індикатора
пробудження національної свідомості молоді, теоретико-методологічних
засад виховання і навчання; підготовкою підручників з української мови та
літератури, грецької мови, з теорії виховання, розробкою методичних
рекомендацій щодо вивчення мови і літературних творів, читання книг. Йому
належить низка праць з педагогіки, теорії виховання, дидактики,
мовознавства, історії.
Ідеї О. Макарушки щодо реформи школи мають чітко окреслену мету:
виховувати молодь, здатну до творчої та самостійної праці, яка має активну
позицію у громадсько-політичному житті. Середня школа повинна давати
необхідні знання, сприяти піднесенню рівня знань молоді, розширенню її
світогляду, підготовці до навчання в закладах вищої освіти, формуванні й
кристалізації характеру, вихованні кваліфікованих кадрів для різних сфер
суспільного життя. О. Макарушка наполягав на тому, щоб повернути гімназії
характер і значення школи, яка має на меті підготувати учнів до навчання в
університеті та інших типах закладів вищої освіти. Середня школа має бути
загальноосвітньою, гармонійно розвивати духовні та фізичні потреби молоді.
Досліджено, що педагог важливого значення надав викладанню
української мови та літератури, рекомендував учителям дотримуватися таких
дидактичних засад: вправи повинні спиратися на попередні лекції; кожна
тема має розвивати самостійність; вибір вправ повинен корелювати з
віковими особливостями учнів; при обранні теми для написання розгорнутих
письмових робіт практикувати продовження думок та ін. О. Макарушка
вивчав, аналізував, популяризував реформаторські ідеї зарубіжних педагогів
серед українського вчительства, критично осмислював американський та


5
європейський досвід навчання й виховання дітей та молоді, вивчення
іноземних мов, доцільність чи недоцільність вивчення латинської мови та
впровадження її у різні типи освітніх інституцій Східної Галичини.
Учений трактує педагогіку передовсім як науку виховання, обґрунтовує
її мету, завдання, теоретичні й практичні джерела, висвітлює цінності
національного, фізичного та естетичного виховання, формування характеру.
Наскрізними у вихованні української молоді є ідеї правди, добра і краси у
вихованні української молоді. Акцентовано на завданнях пошуку правди в
людському житті й природі, відкриття дітям усього невідомого, загадкового,
незрозумілого.
О. Макарушка виокремлював різноманітні чинники (рідна мова,
література, історія, суспільна праця для громади, мистецтво природа, релігія,
математика, наука співу, руханка, рисунок, ручні роботи) і форми
(Шевченківські свята, народні свята, лекції, спів, декламування, вправи,
сценічні вистави, забави, спортивні прогулянки, екскурсії, ігри, бесіди,
диспути та ін.) національного виховання. Аргументовано, що соціальні
інститути виховання (родина, школа, церква, виховні заклади, товариства,
громадські організації), від яких значною мірою залежить формування
особистості, розвиток її здібностей, знайшли висвітлення у творчому доробку
О. Макарушки. Погляди вченого про вплив родини на виховання співзвучні з
християнським ученням, моральними чеснотами. Кожна з перерахованих
інституцій посідає важливе місце в житті дитини, використовує притаманні
їй засоби виховання.
У працях педагога висвітлено форми співпраці сім’ї і школи
(батьківські ради, гуртки, педагогічні лекторії, зустрічі, популяризація
педагогічної літератури), обґрунтовано необхідність організації
педагогічного всеобучу батьків та ін. Педагог наполягав на спільності та
узгодженості дій сім’ї та школи у вихованні, окреслив роль церкви у
формуванні особистості дитини.


6
З’ясовано, що О. Макарушка як досвідчений педагог і психолог був
ініціатором дискусії у вчительському середовищі з проблеми впливу війни на
виховання молоді. Він звертає увагу педагогічної громадськості на розгляд,
обговорення та глибокий аналіз усіх сторін військових дій, їхній вплив на
суспільство та молодь зокрема. Проаналізувавши соціально-педагогічні
аспекти війни, О. Макарушка дійшов переконання, що війна формує у людей
молодого віку такі риси, як дисциплінованість, співчуття, справедливість,
патріотизм, національну ідентичність, релігійність. Наголошено й на
негативних наслідках війни. Це – здичавіння, цинічну неповагу до чужої
власності, приниження людської гідності, алкоголізм, грубе сексуальне
насилля, наруга над релігійними святинями, осквернення релігійних
приміщень й освячених місць.
Доведено, що О. Макарушка зробив глибокий та комплексний аналіз
вимог до вчителя. Високопрофесійний учитель має бути на висоті своїх
суспільних завдань, виховувати національно свідому молодь, формувати у
неї громадянську зрілість, усвідомлювати батьків з проблем виховання тощо.
Справжній педагог повинен працювати на майбутнє, випереджати час.
Необхідною умовою для спілкування між вчителем і учнем є проявлення
педагогічного такту. Самоосвіта вчителя – один з важливих шляхів
запровадження педагогічної науки в практику.
Обґрунтовано актуальність педагогічної спадщини О. Макарушки в
контексті реформування освіти в Україні. Зазначено, що аксіологічні ідеї
змісту освіти й виховання, розроблені педагогом, відповідають потребам
українського соціуму, оновленому змісту та цілям освітнього процесу.
Ключові слова: Остап Макарушка, педагогічні ідеї, культурно-освітня
діяльність, зміст освіти, цінності виховання, виховання характеру,
національна свідомість, соціальні інститути виховання, вчитель.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
Пов'язані автори:
Макарушка Остап
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.