Христина Білинська » Художній універсум романів Едіт Вортон: герменевтичні аспекти
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Художній універсум романів Едіт Вортон: герменевтичні аспекти

Дисертація
Написано: 2023 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 07.05.2025
Твір змінено: 07.05.2025
Завантажити: pdf див. (2 МБ)
Опис: Білинська Х. В. Художній універсум романів Едіт Вортон: герменевтичні аспекти.
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 035 Філологія (Теорія літератури).
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка,
Міністерство освіти і науки України, Дрогобич, 2023.
Дисертацію присвячено герменевтичному аналізу специфіки художнього
універсуму романів Е. Вортон, визначенню її ролі в розвитку американської та
світової літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст. З цією метою окреслено
характерні риси художнього світу письменниці, прослідковано натуралістичні
тенденції в її романах, виявлено особливості часу й простору в художньому
універсумі романів авторки, встановлено антропологічні домінанти її творчого
методу, визначено художньо-образні модифікації її романів, властивості їхнього
часопростору, проаналізовано інтертекстуальні зв’язки романів Е. Вортон з
творчістю Г. Джеймса, порівняно властивості натуралістичної поетики у
творчому доробку Е. Вортон та Т. Драйзера. Об’єктом дослідження є художній
універсум прози Е. Вортон, для аналізу якого вибрано найбільш репрезентативні
романи «Дім радості» («The House of Mirth», 1905), «Епоха невинності» («The
Age of Innocence», 1920) та «Напівсон» («Twilight Sleep», 1927), написані в різні
періоди письменницької кар’єри мисткині. Предмет дослідження – різноманітні
смислові, змістові та структурні елементи художньої світомоделі авторки.
У дисертації широко використовувалися положення праць з герменевтики,
зокрема інтерпретації художнього світу (М. Гайдеґґера, Г.-Ґ. Ґадамера,
В. Іванишина, П. Іванишина, Г. Клочека), а також компаративістичних студій
О. Веселовського, Р. Громʼяка та І. Папуші, Д. Наливайка, теорії
експериментального роману Е. Золя, хронотопічної теорії М. Бахтіна,
семіотичної концепції Ю. Лотмана, культурологічної концепції Д. Лихачова,
концепції «позитивної метафізики» А. Берґсона, феноменологічної концепції


3
Р. Інґардена, психоаналітичних праць З. Фройда, К. Ґ. Юнґа, праць філософів-
позитивістів О. Конта, І. Тена, еволюціоністів Ч. Дарвіна, Г. Спенсера, а також
здобутки вітчизняних та іноземних літературознавців у дослідженні різних
питань натуралізму (Н. Венгринович, Ч. Ч. Волкатта, Р. Голода, Т. Гундорової,
А. Давида-Соважо, І. Денисюка, Д. Кемпбелл, Н. Косило, Д. Наливайка,
Ф. Норріса, Д. Пайзера, І. Франка), модернізму (О. Бандровської, Д. Віконської,
Т. Гундорової, С. Павличко), літературної антропології (Г.У. Гумбрехта,
В. Ізера, М. П. Марковського, Р. Нича, Д. Дж. Сумари), часу, простору,
часопростору (А. Єсіна, Н. Копистянської, В. Коркішко, Б. Романцової та ін.),
наратології (Р. Громʼяка, Л. Мацевко-Бекерської, І. Папуша). На їхній основі
зроблено власні спостереження стосовно особливостей художнього світу
романів Е. Вортон, її місця в тогочасному літературному процесі.
Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до
розділів, висновків до дисертації, списку використаних джерел.
У першому розділі – «Теоретичні засади і практика тлумачення художнього
світу як складової поетики прози Едіт Вортон» – досліджено основні теоретичні
підходи до трактування поняття художнього світу, окреслено тематику й
проблематику романів «Дім радості», «Епоха невинності», «Напівсон», їхній
ідейний пафос, стильові домінанти. Розділ складається з чотирьох підрозділів. У
підрозділі 1.1. «Поняття, сутність і структура художнього світу: основні
аспекти» осмислено як літературознавчі, так і філософсько-герменевтичні
способи інтерпретації художньої дійсності. Простежено наскрізні теми й
проблеми в романному доробку американської авторки, властивості її ідейного
пафосу, стилю, світогляду. Доведено, що хоча сама Е. Вортон мислила себе в
контексті реалістично-натуралістичної літератури, в її творчій генезі все ж
неможливо не помітити певну межевість реалістичного та модерністського
письма – риса, властива літературному процесу на зламі ХІХ та ХХ ст.
У підрозділі 1.2. «Поетика натуралізму в романах Едіт Вортон»
розглядаються натуралістичні тенденції в романах письменниці. Окреслено
ідейно-філософське підґрунтя теорії експериментального роману.


4
Прослідковано вплив позитивістських та еволюціоністських ідей на
світосприйняття авторки. З’ясовано, що відповідно до положень теорії
експериментального роману Е. Золя Е. Вортон детерміністично обґрунтовує
поведінку персонажів, приділяє значну увагу особливостям їхньої спадковості,
виховання, зв’язку з навколишнім соціальним середовищем. Вона наводить довгі
докладні описи інтер’єрів, екстер’єрів, побуту персонажів, детально подає їхні
портретні характеристики. Встановлено, що мова виступає важливим елементом
образотворення в романах письменниці. Внаслідок повторення тієї самої
світської рутини за тим самим протоколом в аналізованих романах виникають
притаманні натуралістам образи «життя-страждання» і «життя-в’язниці». Все
сказане дозволяє розглядати творчість Е. Вортон в контексті реалістично-
натуралістичної літератури.
Підрозділ 1.3. «Інтерпретація часу і простору в художній світомоделі Едіт
Вортон» містить аналіз літератури, присвяченої вивченню проблем часу,
простору та часопростору. Доведено, що погляди письменниці на час значною
мірою зумовлені філософією А. Берґсона. Е. Вортон звертається до різних
аспектів людської пам'яті. Лінійному художньому часові в її романах притаманні
окремі ознаки тривання, радше характерні модерністському твору. Серед трьох
часових площин – минулого, теперішнього, майбутнього – у соціально-
психологічній прозі Е. Вортон домінує теперішність. Прослідковано, що
художній простір знаходить різне вираження в кожному наступному романі
авторки: винятково закритий простір елітарних кіл у хронологічно найраніше
(серед аналізованих) написаному романі «Дім радості» (1905) трансформується
у відносно відкритий художній простір світського нью-йоркського товариства в
найпізніше (серед аналізованих) написаному романі «Напівсон» (1927).
Встановлено, що причини такої трансформації можуть критися як в еволюції
естетичної свідомості Е. Вортон, наближенням її письма до модерністської
прози, так і прагненням реалістично зобразити зміни в американському
суспільстві 1920-их років, що позначилися стрімким зростанням ваги нуворишів-
капіталістів у громадському житті.


5
У підрозділі 1.3. «Антропологічне трактування романів Едіт Вортон
(пам’ять, травма, буденність, тілесність)» аналізується антропологічна проблема
формування людського досвіду в романах письменниці. З’ясовано, що
зацікавленість авторки філософією А. Берґсона, літературою натуралізму
спонукають її приділяти значну увагу проблемі набуття людиною досвіду в
процесі взаємодії з навколишнім соціальним середовищем. Важливу роль у
формуванні досвіду персонажів романів «Дім радості», «Епоха невинності»,
«Напівсон» відіграють антропологічні категорії культурної пам'яті (колективної
й індивідуальної), травми, буденності та тілесності. Індивідуальні спогади
персонажів, які певним чином відрізняються від решти оточення, не гармонують
з колективними спогадами світського середовища, а тому між цими двома
рівнями культурної пам'яті виникає конфлікт з негативними наслідками для
окремої людини. Важливий вплив на формування характеру персонажів, спосіб
їхньої поведінки має пережитий в минулому травматичний або стресовий досвід,
що може бути спричинений як глобальними катастрофами в історії людства
(«Напівсон»), так і повсякденними факторами («Дім радості», «Епоха
невинності»). Щоденне існування світських кіл Нью-Йорка відбувається в
умовах буденності. Лише окремим персонажам вдається досягти граничного
(Нона Менфорд) чи мета граничного (Еллен Оленська) буття. Орієнтація
елітарних кіл на консюмеризм і задоволення, серед іншого, проявляється в
споживацькому ставленні до людського тіла. Нав’язлива думка про
об’єктивність і продуктивність тілесності призводить до придушення тілесної
чуттєвості та експресивності. Виявлено, що поєднання зазначених
антропологічних домінант у соціально-психологічних романах Е. Вортон
свідчить про наявність певної межевості реалістичного й модерністського
способу зображення дійсності в її творчій ґенезі.
Другий розділ – «Ейдологічні аспекти інтерпретації прозового світу Едіт
Вортон» – складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Соціально-побутові
домінанти роману „Дім радості”» доведено, що в побудові художнього світу, а
отже й часопростору в романі «Дім радості» переважають реалістично-


6
натуралістичні ознаки, до яких додаються лише окремі модерністські тенденції
(оніризм, використання техніки «точки зору», звернення до проблем пам'яті,
відсутність в окремих епізодах чіткої межі між теперішнім та минулим,
іронічність). Часопростір у романі схарактеризовано як хронікально-побутовий,
адже авторка, перш за все, ставить перед собою завдання прослідкувати зв'язок
між формуванням людської особистості та навколишнім суспільним
середовищем в умовах буденності. Виявлено, що головна героїня роману Лілі
Барт у зв’язку з особливостями спадковості відрізняється від решти
представників світського товариства, а тому випадає не лише за межі свого
середовища, але й за межі загального часу, простору та часопростору в романі.
Соціальне падіння головної героїні дозволяє письменниці показати зріз
тогочасного американського суспільства – в основі архітектоніки роману лежить
явище поліфонії простору.
У підрозділі 2.2. «Психологічне трактування світу в романі „Епоха
невинності”» аналізуються особливості психологічного часопростору: всі події
художнього твору передаються крізь призму бачення головного героя й
отримують оцінку з його точки зору, тож саме свідомість Ньюланда Арчера є
місцем перетину часових і просторових координат у романі. Окреслено
специфіку вибудованої просторової моделі Е. Вортон: на прикладі взаємин
європеїзованої американки Еллен Оленської з нью-йоркськими родичами,
письменниця протиставляє прогресивну, ліберальну Європу і консервативні
США. Подібно до Лілі Барт, Еллен Оленська відрізняється від решти світського
товариства, а тому випадає за межі свого середовища, загального часу, простору
й часопростору. Встановлено, що при побудові художнього світу роману, як і
раніше, переважають реалістично-натуралістичні домінанти, до яких додаються
лише окремі модерністські тенденції (іронічність, звернення до проблем пам'яті,
передача подій твору крізь призму бачення персонажа, стирання в окремих
епізодах чіткої межі між теперішнім і минулим).
У підрозділі 2.3. «Модерністські модуси дійсності в романі „Напівсон”»
доведено, що саме в найпізніше (серед аналізованих) написаному романі


7
Е. Вортон модерністські віяння знаходять найповніше вираження. Окрім
авторської іронії, використання техніки «точки зору» для передачі подій
художнього твору, звернення до проблем пам'яті, що властиво двом попереднім
художнім творам, письменниця вдається до питання природи часу,
закономірностей його перебігу, наявності об’єктивного й суб’єктивного часу в
людській свідомості. З’являється нова детермінанта часопростору, а саме –
модерністська богемність. Прослідковано, що, як і романові «Дім радості»,
романові «Напівсон» властиве явище поліфонії простору: протиставляючи
простір «старого Нью-Йорку», простір тогочасного світського Нью-Йорку й
простір богемної молоді, Е. Вортон демонструє різницю між «реалістичною»
свідомістю нью-йоркських аристократів і «модерністською» свідомістю богеми.
Письменниця продовжує звертатися до проблеми взаємодії людини з
навколишнім суспільним середовищем, а тому реалістично-натуралістичні
тенденції залишаються актуальними для побудови художнього світу й
часопростору в романі. Зроблено висновок, що тісне поєднання реалістично-
натуралістичних та модерністських тенденцій зумовлює функціонування в
межах художнього твору двох типів часопростору – хронікально-побутового й
урбаністичного.
У третьому розділі – «Компаративно-типологічні риси тлумачення
літературного універсуму Едіт Вортон» – творчість письменниці розглядається
в контексті американської літератури кінця ХІХ – початку ХХ століть. У
підрозділі 3.1. «Специфіка творчого методу Едіт Вортон та Генрі Джеймса»
доведено, що, хоча Г. Джеймс і мав свого часу певний вплив на формування
естетичної свідомості Е. Вортон, її не можна назвати всього лише ученицею
великого письменника. Встановлено, що Е. Вортон переосмислює й доповнює
розроблену Г. Джеймсом техніку точки зору, демонструє самостійні погляди на
тогочасний літературний процес і здобутки реалістично-натуралістичної
літератури, критично оцінює творчі шукання Г. Джеймса пізнього періоду й не
завжди враховує його вказівки стосовно власних творів. Автори по-різному
висвітлюють так звану «інтернаціональну» тему й акцентують на різних


8
факторах: Г. Джеймса цікавить механізм відображення дійсності в людській
свідомості, тоді як Е. Вортон прагне, перш за все, проаналізувати специфіку
відносин між індивідом і середовищем. Все сказане дозволило дійти висновку
про оригінальність творчості Е. Вортон, її самостійності й незалежності як
письменниці та митця.
У підрозділі 3.2. «Особливості поетики натуралізму у творчості Едіт Вортон
і Теодора Драйзера» визначено, що різниця між натуралістичними методами
двох письменників радше полягає в мірі їхнього застосовування, а не в різновиді,
як можна було б припустити, беручи до уваги твердження окремих
літературознавців про антитезовість художнього світу романів Е. Вортон, у яких
зазвичай зображуються будні світського товариства, і Т. Драйзера, творам якого
притаманна демократизація тематики. Встановлено, що обидва письменники
вдаються до аналізу особливостей спадковості й виховання персонажів, їхньої
взаємодії з навколишнім середовищем, детально описують різні прояви
тогочасної американської реальності, а також поєднують реалістично-
натуралістичний спосіб зображення дійсності з окремими модерністськими
тенденціями.
У Висновках систематизовано результати дослідження. З’ясовано, що
особливості художнього світу романів Е. Вортон зумовлюються змінами в
світовому літературному процесі наприкінці ХІХ – початку ХХ століть, які
знаменували перехід від реалістичного до модерністського способу зображення
дійсності, а тому романам письменниці властиві як реалістично-натуралістичні,
так і окремі модерністські поетикальні маркери. Висновки роботи стимулюють
подальше вивчення творчої спадщини Е. Вортон, яка на сьогодні лише
фрагментарно присутня у вітчизняному літературознавстві.
Ключові слова: герменевтика, жанр, інтеркультуральність, індивідуалізм,
інтертекстуальність, інтерпретація, література, мотив, національна ідентичність,
проза, психологія, роман, середовище, хронотоп.

Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
Пов'язані автори:
Вортон Едіт
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.