|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
19.12.2021 |
|
| Твір змінено: |
19.12.2021 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.7 МБ)
|
|
| Опис: |
Білокопитова Н. І. Феномен соціальності в тюркському світі: соціально-
філософський аналіз. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських
наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії.
Запорізький національний університет. Житомирський державний
університет імені Івана Франка. – Житомир, 2021.
У дисертації досліджено ґенезу філософського та соціально-
гуманітарного осмислення феномена тюркська соціальність, розвиток
уявлень про еволюцію тюркського світу як «буття-разом», спів-буття
відмінності та множинності. Проблема соціальності у тюркському світі
розглядається як міждисциплінарна, така, що перебуває на стику філософії та
історії, соціології, психології, політології, філософської антропології і
культурології. Аргументовано, що основна складність в цілісному осмисленні
феномена тюркської соціальності полягає в тому, що великий комплекс
філософських ідей не використовується для аналізу соціальності тюркських
народів і на яку вона заслуговує. Феномен тюркської соціальності виступає
своєрідною об’єднуючою філософією та ідеологією різних тюркських
народностей, які створили самостійні державно-політичні структури і
певною мірою залишаються самостійними незалежними світовими акторами.
Виявлено, що поняття «тюркська соціальність» в дослідженнях часто
асоціюється з поняттями «імідж території», «регіональна ідентичність» і
використовується швидше в інструментальному ключі, зокрема, в політичній
практиці і для розробки політико-державних брендів, ніж в контексті
сучасного соціально-філософського знання, спираючись при цьому на
конструктивістську науково-дослідницьку методологію. Доведено, що у
такій онтології тюркський світ не є «онтологією суспільства» в сенсі
«регіональної онтології», а онтологією «соціальності». Міждисциплінарний
дискурс щодо визначення тюркської соціальності презентує знання розвитку
тюрків під впливом культур попередніх епох.
3
Констатовано, що із найдавніших часів на великих територіях
Центральної Азії проживали великі й малі народи, існували держави, які
зробили свій внесок у розвиток світової цивілізації. Серед них були кочові
держави народів Центральної Азії, відомі під загальною назвою «тюрк».
Тюрки зливаються в єдину величезну кочову імперію від сходу Алтаю до
Чорного моря, успішно проводячи зовнішню політику із сусідніми
державами та імперіями.
Зазначено, що переважна більшість робіт з тюркської проблематики,
особливо відносно світогляду й культури стародавніх тюрків, представлені
історичним науковим дискурсом. Виявлено одну важливу методологічну
особливість: більшість із представлених досліджень презентовані в межах
декількох парадигм, які допомогли методологічно коректно впорядкувати
суміш різноманітних концептів з тюркської культури і частково описаної
соціальності, а також належним чином структурувати досліджувану
проблему. Виокремлено такі парадигмальні підходи: формаційний підхід в
методології дослідження тюркської соціальності; модернізаційні теорії як
інструмент постійного оновлення співтовариств, що характеризується
структурно-функціональною диференціацією й утворенням відповідних
форм інтеграції; філософські теорії антропологічного конструктивізму,
еволюціонізму та позитивізму.
Визначено єдине смислове поле щодо аналізу тюркської соціальності
теоріями еволюціонізму, позитивізму, марксизму. Проблеми соціально-
політичного розвитку кочового світу в працях європейських прихильників
еволюціонізму і позитивізму засвідчують, що кочівники, зазвичай,
розглядалися як приклад варварських народів, які стояли на кілька щаблів
нижче цивілізацій хліборобів, а їх соціальний і культурний прогрес
визначався впливом сусідніх осілих народів. Особлива увага звернена на
роботи, в основі яких лежить методологія цивілізаційного підходу.
Цивілізаційний підхід дозволив розглянути факт різноманіття культур, ідею
єдності і загальної спрямованості історичного процесу, а також вказує на
4
зародження свого шляху, своєї долі для кожної культури. Відтак формується
теорія локальних культур і теорія цивілізацій. Розгляд предметного поля
дисертаційної роботи здійснюється в межах цивілізаційної інтерпретації.
Окреслено методологічну основу дисертаційного дослідження, яку
репрезентують системно-історичний, соціально-конструктивістський,
компаративний, світ-системний та цивілізаційний підходи до аналізу
феномена тюркської соціальності. Аналіз різних підходів до процесів
розвитку тюркської соціальності актуальний і в практичному плані у зв’язку
з необхідністю концептуалізації феномена тюркської соціальності та її
структур, зокрема поведінкових стандартів, які регулюють соціальні
відносини, об’єктивовані в соціальну структуру тюркських суспільств.
Зазначено, що соціально-філософське осмислення тюркської
соціальності спрямовано на дослідження соціокультурної логіки в умовах
глобальної архітектоніки нового сучасного світу, на визначення принципів
взаємин людей в різних культурах протягом людської історії. Соціально-
філософський дискурс дозволив здійснити комплексний і цілісний підхід до
феномена тюркська соціальність крізь призму потреб, інтересів соціальних
суб’єктів та стратегії розвитку суспільства, реалізації людиною своєї
стратегії життя. Констатовано, що саме соціально-філософський дискурс дає
можливість врахувати людський фактор і перебороти фрагментарність і
міждисциплінарну замкнутість при здійсненні наукового пошуку. Філософія
покликана специфічними засобами і можливостями визначати для людей
світоглядні орієнтири, залучати їх до ефективних соціальних практик і, таким
чином, відкривати для них світ мудрості. Філософія сприяє формуванню
уявлення про загальну, універсальну форму культурного надбання людства.
З’ясовано соціокультурну трансформацію феномену тюркська
соціальність в ідеологічній матриці «Схід – Захід», що задається
постмодерним культурним поліцентризмом, який, з одного боку, сприяє
індивідуальній та колективній свободі, а з другого, – руйнує традиційну
культуру з характерною для неї соціокультурною комунікацією, для якої
5
притаманна жорстка соціально-рольова ієрархія, усталені релігійні норми,
наявність символічно-міфологічного простору, відсутність, в певному сенсі,
внутрішньої культури інновацій. Встановлено, що вищезазначені ознаки
характерні й для сучасної тюркської соціальності, яка ідентифікується в
сучасному світі зі Сходом. Протистояння Сходу Заходу – це реакція на
поширення європейського впливу насамперед в азіатських регіонах.
Охарактеризовано проблеми самоідентифікації, зокрема
геополітичного, людського і культурного самовизначення. Ці соціальні
механізми постали вельми актуально перед тюркськими народами.
Підкреслено значення реалізації парадигми «сходоцентризму» як відповіді на
той соціально-історичний і культурний виклик, який визначався претензією
«європоцентризму» на поширення у всьому світі. Європоцентристські та
сходоцентристські установки залишаються в силі й до цього часу. Вони, з
одного боку, перешкоджають плідній взаємодії, а з другого, – не обмежують
використання чужого як засобу для досягнення власних цілей (у ситуації
сходоцентризму – для модернізаторських, а європоцентризму – для ресурсної
та культурної стабілізації). З’ясовано, що соціально-філософський погляд на
діалог спонукає «розширити» уявлення про тюркську соціальність як про
форму спілкування людей (соціальних суб’єктів в глобальному світі). Нова
модель тюркського об’єднання ніколи не закликала ні до самоізоляції від
решти світу, ні до повернення до давніх форм національно буття, ні до
консервації / стагнації в своєму нинішньому культурному стані. Гасло
тюркської ідеології – модернізація без вестернізації, тобто науково-технічний
прогрес без тотального запозичення західних цінностей.
Аналіз еволюції світоглядних орієнтацій тюркського етносу уможливив
виокремлення соціодуховної сутності тюркського «етосу» через сутність
етнічного менталітету, сформованого на основі колективного несвідомого,
який породжує архетипи та міфологічні «образи МИ». Визначено, що етнічна
самоідентифікація в ментальності тюрків заснована на генетичному
взаємозв’язку свідомого й несвідомого, міфологічного й релігійного, що
6
впливає на свідомість індивіда, а також зберігається упродовж тисячоліть.
Тому слід говорити про усталеність архетипів тюркського етносу, яскравим
прикладом чого є архетипи «Жер-ана» – Мати – земля, «Тайпа» – Рід –
плем’я, «Кен-Дала» – Широкий степ та ін. Культуру тюрків можна
охарактеризувати як культуру традиційного типу, в якій зберігається
значимість міфологічного освоєння дійсності, враховується особлива роль
міфологічної свідомості. Тому аналіз міфологічного – це фактично аналіз
соціального, адже міф іманентний соціальному буттю тюрків, служить
фундаментом для розвитку всіх форм суспільної діяльності та свідомості, є
нередукованим явищем.
На основі звернення до аналітики тюркської соціальності через
виявлення світоглядних механізмів етносу, встановлено, що інтеграція
людини в соціальну спільність відбувається через залучення людини до
«союзу» і його «закону». Положення про те, що норми культури
народжуються з традицій, або ж у результаті свідомої кодифікації, що вони
узаконені («законні діти» традиції), зумовлює діалектичність процесів
встановлення нормативності та розвитку культури. Діалектичність ця
виявляється в тому, що культура – це і продукт, і джерело нормативності;
вона одночасно і збагачує людину, і збіднює її. Збіднює саме тому, що
стримує її нормами, не дає реалізувати всі свої можливості.
Досліджено соціальну структуру суспільств тюркського світу та
охарактеризовано специфіку її формування через аналітику політичної,
економічної і духовної сфер буття тюркських народів. Визначено й
узагальнено фактори ускладнення тюркського суспільства, формування
державності (Тюркські каганати), перехід на рівень кочових імперій,
формування соціальних і політичних інститутів, процеси урбанізації в степах,
комплексна характеристика влади і громадських систем в масштабах
об’єднання древніх тюрків.
Розгляд притаманних тюрському суспільству стійких соціальних
зв’язків і взаємодії, зумовлених умовами і способом життя, спільністю
7
культури, дозволив виокремити соціальні якості тюрків, які відображають
особливості устрою тюркської державності в умовах сучасного націєгенезу, а
саме : манасовість і пасіонарність. Манасовість – це світоглядне охоплення
світу в цілісному його баченні, де немає ворога і чужинця, де всі свої.
Манасовість виробляє у людини, з одного боку, такі якості, як відвага, стоїчні
терпіння, героїзм, а з другого, – великодушність, відсутність прихованих
ворожих почуттів до кого-небудь, сприйнятливість новизни, здатність
вчитися. Пасіонарність означає енергетичну напругу суспільних систем
тюрків. Люди, що володіють саме такими характеристиками, виступають
рушіями суспільних систем і надають їм відповідного вектору розвитку.
Визначено, що соціальна система самозбереження та виживання тюркських
народів будувалася за схемою: сім’я – рід – плем’я – суспільство – людство.
Саме ця матриця є специфікою етнічного менталітету та етнічної
самосвідомості тюрків.
Доведено, що релігія для тюрків – і стародавніх, і сучасних – є ідеєю
історичної наступності буття. Відтворення і збереження суспільства через
передачу релігійних цінностей і розвитку на цій основі соціальних відносин і
духовних досягнень стає важливим завданням, від вирішення якого залежить
тривалість буття суспільства, його розвиток або припинення існування. Сім’я
для тюрків – це соціальна лігатура, смисл якої в прихильності як продукту
тривалого суспільного розвитку. Виявлено, що навіть в основі формування
державності тюрків лежать родинні зв’язки.
В умовах соціально-економічних трансформацій ключовими та
безпосередніми елементами продуктивних сил стає соціально-філософська
аналітика процесів соціальної взаємодії тюркських держав із глобальним
світом щодо зовнішніх ризиків і пріоритетів в діалозі з сусідами. Це дає
можливість побачити механізми формування сучасної тюркської соціальності
як реальної тюркської цивілізації, що вибудовує регіональну інтеграцію, яка
базується на прикордонному співтоваристві.
8
Констатовано, що соціальна культура тюркомовних народів сьогодні
представлена понад тридцятьма етносами, що населяють території
Туреччини, Центральної та Середньої Азії, Європи. Ця географічна карта
тюркського етносу засвідчує, що тюркські народи вбирали в себе різні
культурні впливи, переплавляючи й асимілюючи їх в горінні своїх
споконвічних тюркських традицій.
Виявлено принципи і проблеми рівноправної інтеграції тюркських
держав в глобальну архітектоніку світу. Водночас зазначено, що існують
серйозні перешкоди у вигляді великої відмінності економічних потенціалів
тюркських країн. Економічна нерівність має і політичні наслідки. Ступінь
привабливості тюркської інтеграції безпосередньо залежить від практичного
втілення принципу рівноправності, неприпустимості гегемонії будь-якої
країни, незважаючи на природну відмінність у впливі на цей процес різних
потенціалів окремих тюркських народів і країн.
Зазначено, що стрижнем тюркської інтеграції традиційно виступає
гуманітарна складова, де центральним є питання спільної мови. Як правило,
необхідність її введення обґрунтовується посиланнями на існуючу раніше
єдину культурно-історичну спільність. Однак існують певні проблеми з
переходом на латиницю.
Підкреслено, що формування та інтеграція в глобальний світ тюркської
ідеї відбувається на тлі загального послаблення традиційних зв’язків між
поколіннями, що призводить до втрати спадкоємності поколінь, моральної
деградації сучасних тюркських суспільств. Тому тюркська культура і
соціальність актуалізує цінності й установки, які раніше перебували або під
ідеологічною забороною, або носили винятково декларативний характер.
Констатовано, що світоглядна трансформація є процесом повільним, тоді як
зміна політичних й економічних структур дуже активна. Як наслідок для
більшості тюркських суспільств соціальні проблеми певною мірою
залишаються декларованими і носять характер залишкового рішення, ніж
9
проблеми економічного розвитку або проблеми своєкорисливої політики
правлячих і панівних там груп.
Досліджено специфіку україно-тюркських відносин, здійснено
порівняльний аналіз культури, соціуму та цінностей українського і
тюркських суспільств, пов’язаних з економічним та глобалізаційним
розвитком і виходом на світову арену держав тюркського ареалу та України.
Презентована аналітика ідентифікаційних особливостей тюркської та
української ментальності дозволила не тільки визначити специфічні риси
ментальних автоматизмів: «культурних кодів», «звичок свідомості», «стилів
мислення», «стилів світосприйняття», а й осмислити форми прояву
дуальності природи в етнічній та соціальній історії двох етносів.
Констатовано, що на відміну від українських світоглядних настанов, де
свобода вибору становить основу буття, тюркська світоглядна модель носить
імперативний характер. Парадигмальним ядром тюркської ментальності
виступає поняття «релігійно-історична традиція», тоді як української
філософської ментальності – «кордоцентризм».
Досліджено специфіку україно-тюркських відносин, здійснено
порівняльний аналіз культури, соціуму та цінностей українського і
тюркських суспільств, пов’язаних з економічним та глобалізаційним
розвитком і виходом на світову арену держав тюркського ареалу та України.
Звернення до методологічного інструментарію ономастики дало
можливість зрозуміти природу соціального через мову, бо мова завжди була і
залишається духом, ідентифікатором соціального, суспільного, об’єктивним
механізмом і фактором соціогуманітарних наук і філософії. Кожен онім як
власна назва містить інформацію про особливості іменованого об’єкту;
історичну епоху, в якій виникла назва; етнос, котрий створив назву; мову,
якою створена назва, та ін. Власні імена виникли дуже давно в процесі
розвитку мови. Вони відрізняються від загальних назв, оскільки належать
конкретному об’єкту.
10
Визначено детермінанти оптимізації україно-тюркського діалогу.
Констатовано, що українці далеко не завжди усвідомлюють сенс тюрксько-
українського пограниччя для своєї історії та культури, часто трактуючи
тюркський чинник як щось маргінальне для себе. І це при тому, що на
теренах Південної України з XV ст. існувала потужна й культурно розвинута
тюркська держава – Кримське ханство, а окремі південні терени України в
входили до складу Османської імперії. Доведено, що на цих
південноукраїнських землях інтенсивно розвивалася мусульманська
культура, яка фактично для нинішніх українців є своєрідною «терра
інкогніта». Тому є гостра потреба в соціально-філософському
дослідницькому екскурсі, який хоча б частково розкрив внутрішній
ментальний феномен тюркської та української соціальності. Йдеться
насамперед про «феномен місця», що містить в собі накопичені століттями
традиції та духовність етносу. Виявлено, що зазначений ментальний
феномен властивий як представникам тюркського етосу, так і українцям,
тому аналіз взаємодії кримськотатарського народу й українців в сучасних
умовах демонструє пошук соціально-політичного діалогу в розбудові
української державності.
Наголошено, що існує гостра потреба інформаційної, зокрема
соціокультурної, взаємодії України з тюркськими державами. Зазначено, що
економічний вектор україно-тюркських відносин в сучасних умовах не
вельми цікавить владу нашої країни. Висновується, що для ефективного
досягнення поставлених Україною політичних, економічних та безпекових
цілей необхідно посилити соціо-гуманітарну взаємодію з Турецькою
республікою та державами тюркського пострадянського простору в сфері
культури, освіти.
Ключові слова: соціальність, тюркська соціальність, структура
тюркського соціального буття, ідеологія тюркської соціальності,
ідентифікаційні особливості, соціальні взаємодії, тюркська та українська
ментальність, релігійна культура тюрків, патерналізм. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………... 24
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНА СОЦІАЛЬНОСТІ В
ТЮРКСЬКОМУ СВІТІ…………………………………………………… 30
1.1. Стан наукового опрацювання феномена соціальності в
тюркському світі у суспільствознавчих науках .…………………... 30
1.2. Методологічні засади дослідження феномена соціальності в
тюркському світі ………………………..……………………………
1.3. Концептосфера «Захід» – «Схід» в ідентифікаційних
процесах тюркської соціальності……………………………………
49
68
Висновки до розділу 1 …. .………………………………………… 83
РОЗДІЛ 2. ПАРАМЕТРИ КОНСТРУЮВАННЯ ТЮРКСЬКОЇ
СОЦІАЛЬНОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ ЇЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ: ВІД
ДАВНИНИ ДО СУЧАСНОСТІ ……….……………………………......... 88
2.1. Структура тюркського соціального буття……………………... 88
2.2. Світоглядні настанови, поведінкові стратегії та соціальність
тюркського світу…………..………………………………………… 115
2.3. Соціальна інтеграція тюрків у світ: проблеми та перспективи….. 136
Висновки до розділу 2 ……………………………………………. 156
РОЗДІЛ 3. СПЕЦИФІКА СОЦІОКУЛЬТУРНОГО УКРАЇНО-
ТЮРКСЬКОГО ДІАЛОГУ……………………………………………….. 161
3.1. Аксіологічний підхід до симбіотичних україно-тюркських
відносин …..........................................................................…………. 161
3.2. Детермінанти оптимізації україно-тюркського діалогу:
архітектоніка соціальної цілісності …………………..……………. 180
Висновки до розділу 3….…………………………………………... 198
ВИСНОВКИ……………………………………………………………...... 202
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………… 207
ДОДАТОК А ………………………………………………………………. 238
ДОДАТОК В ...…………………………………………………………….. 241
|
|
|
