|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
01.05.2024 |
|
| Твір змінено: |
01.05.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(36.7 МБ)
|
|
| Опис: |
Білоконь А.С. Створення та діяльність державних комісій допомоги
дітям (1920–1930-х рр.).– Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 032
Історія та археологія. – Уманський державний педагогічний університет імені
Павла Тичини, Умань, 2021.
Сучасне становище української незалежної держави, здійснення її
соціальної політики передбачає поєднання діяльності державних інституцій
та громадськості у наданні допомоги дітям, їх матеріально-побутовому та
соціокультурному забезпеченні. З огляду на це доцільним є вивчення
особливостей створення та організації діяльності державних комісій, які
співпрацювали з громадськими комітетами, радами, товариствами, що
ставили за мету надання допомоги дітям, розв’язували освітні, соціальні та
культурні проблеми дитинства у 1920– 1930-х рр. Метою радянської держави
та цих організацій стало об’єднання зусиль органів влади та соціуму в
боротьбі з дитячою злочинністю, безпритульністю та бездоглядністю,
поліпшення побутових умов дитячих закладів, харчування та медичного
обслуговування неповнолітніх.
Вивчення позитивного досвіду здійснення радянською державою
соціальної політики, заходів з організації допомоги дітям, створення
інституції, що стояли на захисті дитячого населення, розв’язання проблем
дитячої безпритульності і бездоглядності, соціального сирітства сприятиме
забезпеченню комплексного підходу до вирішення сучасних соціальних та
освітньо-культурних проблем неповнолітніх з боку державних інституцій,
закладів освіти, вчителів, соціальних працівників, батьків, громадських
організацій. Це допоможе посиленню співпраці держави і громадськості у
питаннях соціокультурного забезпечення дітей, налагодженню взаємодії
органів виконавчої влади із закладами освіти, охорони здоров’я, сім’ями з
питань допомоги дітям, сприятиме усвідомленню дорослими цінності
дитинства та материнства. Звернення до наукової розробки проблеми історії
5
створення та діяльності державних комісій допомоги дітям, боротьби з
дитячою безпритульністю сприятиме отриманню більш об’єктивних знань
про особливості організації, методи, загальні та регіональні проблеми
формування і діяльності установ, що займаються вирішення означеної
наукової проблеми, та допомагатиме в генерації нових ідей.
Практична значимість дисертації полягає в тому, що сформульовані й
обґрунтовані в ній теоретичні положення, узагальнення і висновки
дозволяють розширити наукові уявлення про організаційно-правові засади
створення та діяльності державних комісій допомоги дітям в УСРР/УРСР
1920–1930-х рр. Матеріали і результати дослідження можуть бути
використані в курсах історичних дисциплін, вбудованих в логіку освітніх
програм закладів вищої освіти, скласти основу спецкурсу для студентів, які
проявляють інтерес до проблеми державної соціальної політики у питаннях
охорони дитинства, створення державних комісій з надання державної
допомоги дітям, становлення і розвитку дитячих будинків, профілактики
девіантної поведінки неповнолітніх. Висновки дисертації можуть
використовуватися в системі органів державного управління.
Матеріали дисертаційного дослідження можуть надати допомогу в
теоретичному і практичному вирішенні багатьох сучасних проблем
організації та функціонування державних організацій, комісій, комітетів,
благодійницьких фондів, соціальних установ для дітей і підлітків, центрів
допомоги дітям, соціально-реабілітаційних центрів для неповнолітніх,
дитячих будинків.
Дисертаційне дослідження виконано із застосуванням широкої
джерельної бази. Використання архівних та опублікованих документів
створили можливості для комплексного і цілісного вивчення процесу
створення та організації діяльності державних комісій допомоги дітям 1920–
1930-х рр. Більшість джерел, залучених до написання дисертаційної роботи,
раніше не публікувалися, значна частина з них ще не використовувалися
істориками і введені до наукового вжитку вперше. Їх інформаційні
6
можливості, поєднання та взаємоперевірка дозволили створити відносно
повну і всебічну картину завдань та діяльності державних комісій допомоги
дітям окресленого хронологічного періоду, що сприяло вирішенню
поставлених в дисертації завдань. Ступінь достовірності результатів
проведеного дослідження визначається правильним вибором теоретичних
підходів і методів історичного дослідження, які послідовно
використовувалися у роботі.
Аналіз джерел та літератури засвідчив відсутність цілісного науково-
історичного дослідження, в якому б об’єктивно були розкриті теоретичні та
практичні аспекти організації радянською державою інституцій, завданням
яких допомоги дітям, їх соціального захисту та забезпечення у 1920– 1930-х
рр.
У ході дослідження виявлено причини погіршення життєвих умов
дитячого населення, дитячої безпритульності та злочинності, визначено
ступінь впливу політичних та соціально-економічних чинників на розвиток
цих негативних явищ, показана зростаюча роль соціально-економічних та
психологічних передумов погіршення становища дітей, їх безпритульності та
злочинності.
З’ясовано, що зі встановленням радянської влади в Україні почалося
створення цілого комплексу державних органів, громадських організацій, які
були покликані надавати активну і дієву допомогу дітям, ліквідувати дитячу
безпритульність. Встановлено, що в реальній політиці, здійснюваній
радянською владою, соціальна політика не мала першочергового значення.
Ставка на економічну ефективність не завжди поєднувалася із соціальною
захищеністю населення, особливо дітей.
Складна ситуація, що склалася в досліджуваний період стосовно
підростаючого покоління, вимагала організації відповідних структур та
прийняття заходів практичного характеру. В УСРР питаннями захисту
дитинства займалися багато відомств, але в основному Наркомати освіти,
охорони здоров’я, соціального захисту, створені Всеукраїнська комісія в
7
справах неповнолітніх, Центральна комісія допомоги дітям при ВУЦВК та
товариство «Друзі дітей». Нестача матеріальних ресурсів змусив радянський
уряд в умовах голоду 1921–1923 рр. дозволити діяльність закордонних
благодійницьких організацій. З метою акумулювання грошових засобів для
надання допомоги дітям, боротьби з дитячою безпритульністю та
злочинністю було створено фонд імені В. Леніна. З’ясовано, що практично
всі відомства мали складнощі з організацією своєї роботи, наданні реальної і
невідкладної допомоги дітям через неналежне фінансування.
На створення повної системи соціальної охорони дитинства на той час
бракувало фінансових можливостей держави, тому основним напрямом
діяльності створених державою комісій стала боротьба з дитячою
безпритульністю і, як її наслідком, з дитячою злочинністю, а також
профілактика цих явищ. Система заходів із захисту дитинства в
досліджуваний період на практиці полягала у наданні дітям місця для
проживання, забезпечення харчуванням, а потім – у вихованні, навчанні і
соціалізації безпритульних дітей, правовому захисті неповнолітніх
правопорушників, частково – в наданні допомоги дітям з неповних сімей та
найбідніших верств населення.
У роботі розглянуто діяльність державних комісій з організації
допомоги дітям, попередження подальшого зростання рівня дитячої
безпритульності і злочинності, з поліпшення життєвих умов неповнолітніх,
охорони дитинства. У представленому дослідженні з’ясовано труднощі та
суперечності процесу створення системи соціального захисту дітей,
організації діяльності державних комісій допомоги дітям, формування
громадських організацій та фондів, покликаних надавати практичну
допомогу дітям як в державі в цілому, так і на місцях. Проаналізовано
діяльність різноманітних вітчизняних та зарубіжних громадських організацій
з надання допомоги дитячому населенню України. Розглянуто
взаємовідносини державних та громадських організацій. Узагальнено досвід
розвитку системи соціального захисту дитинства і її модернізація з
8
урахуванням реальних суспільних потреб 1920-х – 1930-х рр. Здійснено
аналіз союзного та українського законодавства з цього питання.
Досить гостро в досліджуваний період постала проблема правопорушень
серед неповнолітніх. За існування безпритульності обмежити до мінімуму
дитячу злочинність було неможливо. Суттєвими причинами, що сприяли
здійсненню неповнолітніми правопорушень, була і зловмисна роль дорослих,
які залучали дітей до злочинної діяльності. Боротьбою зі злочинністю
неповнолітніх в основному займалися правоохоронні органи. В УСРР
створювалися органи правової охорони неповнолітніх, ключовими з них
стали Комісії в справах неповнолітніх, але остаточно мережа даних
організацій сформувалася лише в другій половині 1920-х рр.
Узагальнено ключові напрями діяльності державних комісій, а також
громадських організацій з надання допомоги дітям. До них відносимо
діяльність з утримання дитячих установ; індивідуальне патронування дітей;
надання державою дотацій та підтримка відділів народної освіти, закладів
охорони здоров’я на місцях, а також організація допомоги через місцеві
органи виконавчої влади, товариства юних ленінців; адресна індивідуальна
допомога; реевакуація дітей; боротьба з дитячою безпритульністю і
бездоглядністю; заходи з охорони материнства та дитинства.
Соціальну сферу тогочасної держави було принесено в жертву заради
відновлення народногосподарського комплексу країни. Виходячи із
принципів економії грошових і продовольчих ресурсів, різко скоротилося
фінансування соціальної сфери, здійснювався принцип покриття місцевих
витрат місцевими ж засобами. Мережа установ соціального забезпечення
передавалися на зовсім не підготовлений для цих завдань місцевий бюджет,
що призводило до скорочення мережі, погіршення стану установ, що
залишалися. Страждали від цього перш за все найменше захищені верстви
населення, у першу чергу діти, загострювалися такі соціальні проблеми, як
безробіття, дитяча безпритульність, злочинність, зростала захворюваність і
смертність.
9
Встановлено, що джерела фінансування діяльності державних комісій
допомоги дітям були формувалися з місцевих податків і зборів, добровільних
пожертв, а також зборів і відрахувань, прибутків від підсобних підприємств,
лотерей, казино; продажу піонерської атрибутики, газет, журналів, брошур;
внески та відрахування від осередків товариств та громадських організацій;
субвенцій на відділи охорони здоров’я та відділи народної освіти; збори із
нетрудового населення.
Розкрито суть заходів державних комісій з ліквідації дитячої
безпритульності, досліджено зміну моделі боротьби з цим асоціальним
явищем. Подано аналіз чинників, що породжували дитячу безпритульність,
оцінку ефективності діяльності державних та місцевих органів влади,
створених ними міжвідомчих комісій з реалізації державних заходів
допомоги дітям. З’ясовано, що складні соціально-економічні умови життя
впливали на поширення дитячої злочинності і безпритульності. Створити
сприятливі умови для проживання дітей в дитячих будинках та інших
установах державі не вдавалося, тому втечі дітей з таких закладів набували
масового характеру. Встановлено діяльність державних комісій з реалізації
державних заходів соціально-трудової адаптації неповнолітніх, створення
виробничих майстерень у дитячих будинках.
З’ясовано, що організація «місячників» та «тижнів допомоги дітям» як
цілеспрямована система, що дозволяла викорінювати соціальні і економічні
причини дитячої безпритульності та бездоглядності, пошуку додаткових
джерел залучення коштів та інших матеріальних ресурсів для підтримки
дітей, у тих умовах повністю себе виправдала. При організації подальших
заходів, спрямованих на боротьбу з безпритульністю, такі заходи допомоги
дітям й надалі залишалися актуальними.
Ключові слова: СРСР, УСРР, державні комісії, Центральна комісія
допомоги дітям, Комісія в справах неповнолітніх, товариство «Друзі дітей»,
голод, безпритульність, патронат. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
АНОТАЦІЯ……………………………………………………………… 4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ………………………………… 21
ВСТУП……………………………………………………………………. 24
РОЗДІЛ 1
ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛА ТА МЕТОДОЛОГІЯ
ДОСЛІДЖЕННЯ……………………………………………………….. 35
1.1. Стан наукової розробки проблеми………………………………… 35
1.2. Джерельна база дослідження……………………………………… 53
1.3. Теоретико-методологічні засади дослідження…………………… 63
РОЗДІЛ 2
УМОВИ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ
СТВОРЕННЯ ДЕРЖАВНИХ КОМІСІЙ ДОПОМОГИ ДІТЯМ… 71
2.1. Становище дитячого населення України в соціально-економічних
і суспільно-політичних умовах 1920–1930-х рр. ……………..……… 71
2.2. Створення державних комісій допомоги дітям: організаційний
статус, структура та функції…………………………………………… 80
2.3. Боротьба з дитячою безпритульністю та безоглядністю……..… 104
РОЗДІЛ 3
ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ КОМІСІЙ З НАДАННЯ
ДОПОМОГИ ДІТЯМ………………….………………………………. 125
3.1. Організація допомоги дітям в умовах голоду 1921–1923 рр. … 125
3.2. Діяльність Центральної комісії допомоги дітям…………….. …. 133
3.3. Комісії в справах неповнолітніх та організація правової допомоги 152
3
РОЗДІЛ 4
ЗАЛУЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОСТІ ТА ЗАКОРДОННИХ
ОРГАНІЗАЦІЙ ДО СПРАВИ НАДАННЯ ДОПОМОГИ ДІТЯМ… 170
4.1. Діяльність товариства «Друзі дітей»……………………………… 170
4.2. Співпраця державних комісій з громадськістю з надання
допомоги дітям…………………………………………………………… 176
4.3. Створення та діяльність комісій закордонної допомоги дітям…… 187
ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 202
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………….… 207
ДОДАТКИ……………………………………………………………….. 248
|
|
|
