|
| Написано: |
2019 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
15.02.2020 |
|
| Твір змінено: |
15.02.2020 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(2.5 МБ)
|
|
| Опис: |
Білобровець О. М. Поляки в Україні: суспільно-політичний та культурний
аспекти. 1914–1918 рр. – Рукопис.
Дисертація на здобуття ступеня доктора історичних наук за спеціальністю
07.00.01 – історія України. – Київський національний лінгвістичний університет;
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2019.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню суспільно-політичного та
культурного аспектів історії поляків в Україні в роки Першої світової війни. Поляки
як складова етнонаціональної структури населення відігравали вагому роль в історії
України. Присутність поляків в українських землях із середньовічних часів
відзначалася значним впливом на соціально-економічний і суспільно-політичний
розвиток та долю України. Окреслений історично короткий період – Перша світова
війна став часом кардинальних трансформацій у житті польського народу в Україні.
Зовнішні і внутрішні фактори вплинули на зміну становища польського населення
впродовж війни. Руйнації воєнного часу, що викликали явище біженства,
демократичні перетворення після російської лютневої революції, національно-
культурне самовизначення внаслідок утвердження української державності, пошук
шляхів суспільного розвитку стали причинами змін у громадсько-політичному житті
поляків України.
Польське населення в Україні на початку ХХ ст. було сконцентровано,
головним чином, на Правобережній Україні. Завдяки протекціоністській
переселенській політиці царської влади та розвитку капіталістичних відносин
кількість поляків в Україні протягом ХІХ – на початку ХХ ст. зросла. Кількісно
незначну, але суспільно вагому і впливову групу польського населення складали
великі, середні й дрібні землевласники, інтелігенція та селяни. Незважаючи на
русифікаторську й асиміляторську політику Росії, польське населення напередодні й
під час російської революції 1905 р. було політично організованим і проявило
високу громадську активність, виражену участю у виборах до Державної думи,
діяльністю низки громадських організацій суспільно-політичного і культурно-3
освітнього спрямування. Кількість поляків, що проживала на Лівобережній та
Південній Україні складала незначний відсоток, але з початку ХХ ст. завдяки
активному розвитку тут капіталістичного виробництва збільшилась за рахунок
імміграції з Польщі інженерів, робітників, підприємців, інтелігенції. Великий вплив
на розвиток польського суспільно-політичного життя під час Першої світової війни
відіграли біженці, які активізували, демократизували та кількісно й якісно його
змінили.
У громадсько-політичному житті польської спільноти в Україні напередодні
Першої світової війни були представлені основні напрямки польського суспільного
руху: консервативний, націоналістичний і соціалістичний. Утворені наприкінці ХІХ
– на початку ХХ ст. політичні й громадські організації легалізувалися та проводили
активну діяльність в Україні під час російської революції 1905 р. Було утворено
кілька політичних організацій представниками консервативного табору, переважно
великими землевласниками (Зжешенє, Польська партія крайова). Найбільшою
підтримкою і популярністю серед польської інтелігенції та дрібних власників
України користувалася партія Національних демократів (народовців, ендеків), як
виразниця націоналістичного напрямку. Польська соціалістична партія (ППС), що
репрезентувала соціалістичний рух, розділилася на ППС-фракцію і ППС-лівицю. В
Україні ППС-фракція мала автономний статус у своїй діяльності та рішеннях,
виходячи із регіональної специфіки.
Виразником суспільних і політичних інтересів краю, засобом формування
національної свідомості та політичної орієнтації, ареною для дискусій з важливих
питань розвитку польської громади була польська преса, яка пережила період
бурхливого розвитку й популярності в роки російської революції 1905 р. Під час
Першої світової війни кількість польськомовних видань збільшилась,
представляючи широкий спектр тематичних напрямків: суспільно-політичного,
літературного, культурно-освітнього, жіночого, релігійного спрямування. Це було
викликано, зокрема, появою в Україні значної кількості біженців, серед яких було
багато видавців, журналістів, письменників, політичних діячів. Ще більш 4
різноманітною в ідеологічному та змістовному відношенні стала польська преса
після російської лютневої революції 1917 р. Крім польськомовних видань у Києві
з’явилася польська періодика в Одесі, Харкові, Житомирі, Вінниці та інших містах.
На початку війни польське населення України активно підтримало політику
царського влади щодо участі у війні, що знайшло своє відображення у численних
маніфестаціях, заявах, зверненнях до уряду з запевненням своєї підтримки. Загалом
в Україні напередодні війни виділилось чотири групи орієнтації польського
населення, найбільшою з яких була проросійська. Загальні русофільські настрої
стали пануючими в польському середовищі після відозви «До поляків», виголошеної
Великим князем Миколою Миколайовичем з обіцянками державного
самоврядування. Незначна кількість поляків не довіряла владі і ще частина
орієнтувалася на Австро-Угорщину, вважаючи Росію одвічним ворогом.
Ключовим у політичному та суспільному обговоренні в усіх розділених
польських землях, в тому числі серед поляків в Україні на початку Першої світової
війни стало вирішення польського питання, тобто відновлення польської
державності. Політичні сили розділилися на два протилежні табори: прибічники
центральних країн з партіями лівого спрямування на чолі з ППС-фракцією, або ж
активісти з орієнтацією на Австрію і Німеччину і пасивісти – прихильники Росії на
чолі з партією Національних демократів. Ці загальні тенденції польського руху
знайшли своє відображення в діяльності польських політичних сил в Україні.
У публічному просторі України – виступах на зібраннях, відкритих лекціях,
статтях і заявах у газетах обговорювались варіанти політичної автономії поляків в
Росії. Однак, упродовж першого періоду війни 1914–1916 рр. обіцянки влади щодо
надання полякам автономії не були вирішені, що викликало розчарування і
переорієнтацію більшості польського населення на боротьбу за незалежність
польської держави. Подією, яка зіграла в цьому важливу роль, було проголошення
Німеччиною і Австро-Угорщиною акту 05.11.1916 р. про незалежність Королівства
Польського. Новий рівень вирішення польського питання настав на початку 1917 р.
у пропозиції американського президента В. Вільсона. Він вказував на необхідність 5
нових принципів побудови світу, прав малих народів на державність і, зокрема на
створення незалежної польської держави. Російська лютнева революція 1917 р.
визнала право народів на власне політичне життя, в результаті чого з’явився
маніфест Тимчасового уряду до поляків з визнанням незалежності польської
держави.
Важливим загальним питанням польського суспільного життя під час Першої
світової війни було також створення польської армії. У Росії завдяки зверненням
ендеків до влади вдалося створити два польських військових відділи в складі
російської армії. Ситуація змінилася після російської буржуазної революції, коли
розпочався масовий процес створення Союзів військових поляків. У ставленні до
існування польської армії в Україні, як і головних центрах Росії – Петрограді і
Москві серед політиків і військових сформувалося два протиборчих табори.
Більшість у військовому середовищі виступала за створення Польських збройних
сил і підтримувалася партією Національних демократів та реалістів. Проти
формування польської армії виступили СДКПіЛ, ППС-лівиця і представники
ліберально-демократичного табору. На загальному військовому з’їзді поляків було
прийнято рішення про створення польського війська в Росії і утворено Головний
польський військовий комітет (Начполь). З липня 1917 р. по травень 1918 р. за
підтримки російської влади було сформовано Польські збройні сили з трьох
Польських корпусів. Більшість з них була розташована на території України.
Створення Польських збройних формувань активно підтримували польські
землевласники, передусім як силу, здатну захистити їхні маєтки від нападів
озброєних селян. Перебування Польських військових формувань на території
України викликало також конфлікти з українськими селянами. Після підписання
Брестського миру й окупації території України німецько-австрійськими військами
Польські корпуси у червні 1918 р. були роззброєні за наказом німецького
командування.
Справою, що об’єднала все польське населення в Україні в роки війни, стала
організація надання допомоги біженцям. Під час Першої світової війни 6
мігрантський шлях польських біженців з Королівства Польського та Галичини
проходив українськими землями. Значна кількість поляків залишилися в Україні,
розраховуючи на близькість до фронту і швидше повернення додому, наявність
значної польської громади на Правобережжі, на можливість працевлаштування у
промислових містах Сходу і Півдня України. Масового характеру біженство набуло
з середини 1915 р. після відступу російської армії з Королівства Польського і
примусової евакуації дорослого чоловічого населення. Серед потоку біженців
переважали жінки і діти, селяни та робітники. Меншою, але найбільш вразливою
була група інтелігенція. Допомогу польським біженцям надавала держава через
діяльність громадських благодійних організацій та польська спільнота.
Найбільшими організаціями з надання допомоги біженцям були Центральний
громадянський комітет (ЦГК) і Польське товариство допомоги жертвам війни
(ПТДЖВ), відділення яких знаходились у великих містах і провінційних містечках,
де була організована польська спільнота. Біженцями з Галичини опікувався
Польський Львівський комітет допомоги.
Діяльність товариств допомоги біженцям полягала в зборі коштів і наданні
матеріальної допомоги, створенні дитячих притулків, організації польських шкіл,
облаштуванні дешевих їдалень, проведенні благодійних акцій, зокрема концертів,
тарілочних зборів, створенні бюро з пошуку праці, організації майстерень,
самооподаткуванні на користь підтримки біженців тощо. Польські біженці мали
значний вплив на польське населення в Україні, змінюючи соціальну структуру та
демократизуючи його. Вони також сприяли зростанню політичної і суспільної
активності польської громади, розвитку польської преси, шкільництва, піднесенню
культурного життя, особливо після лютневої революції 1917 р. Політичні події
1918 р. в Україні, пов’язані з проголошенням незалежності УНР, боротьбою
українських національних сил з більшовиками, підписанням Брестського миру,
німецькою окупацією України змінили становище польської громади і польських
біженців. Це позначилось на зменшенні фінансування і погіршенні матеріальних
умов їх існування. Повернення біженців на батьківщину проходило у важких умовах 7
перебування їх у вузлових залізничних центрах, концентраційних таборах,
відсутності достатньої кількості транспорту й матеріальної підтримки. Основна маса
біженців до кінця 1918 р. залишила територію України.
Після російської лютневої революції, демократичних перетворень,
національно-визвольних рухів, державотворчі прагнення українських політичних
сил реалізувалися у створенні владних органів і проголошення незалежної держави.
Це створило певні рамки, в межах яких велась боротьба польських політичних сил з
врахуванням загальнонаціональних завдань і партійної політики. Відповідно до
загальних напрямків польського руху в Україні визначились основні політичні
табори: націоналістичний на чолі з партією Національних демократів і в союзі з
консервативними силами, ліберально-демократичний і соціалістичний, в якому крім
ППС-фракції значно активізувалися ліві соціалісти: ППС-лівиця і СДКПіЛ.
У березні 1917 р. на І з’їзді польських організацій у Києві було створено
Польський виконавчий комітет на Русі (ПВК), який став органом репрезентації
поляків в Україні з мережею регіональних виконавчих органів, підпорядкованих
Комітету. Об’єднуючи представників різних політичних напрямків, ПВК знаходився
під впливом Національних демократів. Внаслідок логіки розвитку політичних подій,
викликаних партійною діяльністю, на ІІІ з’їзді польських організацій у червні
1917 р. у Києві стався розкол польського руху в Україні. Представники ліберально-
демократичного табору, які залишили з’їзд, утворили Польську демократичну
централізацію (ПДЦ). Разом з ППС-лівицею і ППС-фракцією ПДЦ розпочали
співпрацю з Українською Центральною Радою і одержали 20 місць в українському
парламенті. Їх представники увійшли до складу Секретаріату національних справ
українського уряду, працюючи в Польському віце-секретаріаті. ПВК відсторонився
від участі в політичному житті України, що було викликано відмовою йому в
представництві в УЦР.
Активність лівих польських соціалістів зросла після більшовицького
перевороту в жовтні 1917 р. СДКПіЛ і ППС-лівиця підтримали російських та
українських більшовиків, маючи значний вплив серед робітників. Вони взяли участь 8
у встановленні радянської влади, стали членами рад робітничих і солдатських
депутатів багатьох міст на Сході та Півдні України, проводили активну діяльність у
створених комісаріатах польських справ. В умовах проголошення незалежності
Української Народної Республіки, підписання Брестського миру, встановлення
влади гетьмана П. Скоропадського співпрацю з українською владою продовжили
тільки представники ПДЦ, яка припинилася влітку 1918 р. з ліквідацією
Міністерства польських справ.
Справою, яка об’єднувала все польське населення була організація освітньої
діяльності. Значних успіхів у роки Першої світової війни досягло польське
шкільництво. Перший етап його розвитку був пов’язаний з дозволом на
запровадження приватних шкіл рідною мовою на початку війни. Зі збільшенням
кількості біженців держава сприяла організації шкіл для дітей-біженців. Після
лютневої буржуазної революції 1917 р. розпочався масовий освітній рух.
Незважаючи на партійну боротьбу й розкол політичних сил, все населення
об’єднувало прагнення розвивати власну освіту й культуру. Завдяки існуючим
громадським об’єднанням та ентузіазму місцевих польських громад було створено
широку мережу польських початкових і середніх шкіл. Використовуючи наявність
серед біженців значної кількості професорсько-викладацького складу, у Києві був
організований вищий навчальний заклад – Польський університетський колегіум.
Особлива роль у розвитку духовного життя поляків у роки війни належала
культурній сфері, зокрема функціонуванню польського театру та аматорським
гурткам у Києві, Одесі, Харкові та менших містах і містечках України. Високого
рівня розвитку в роки війни досягнув Польський театр у Києві, очолюваний
Ф. Рихловським. Він був посилений біженцями, відомими акторами, режисерами та
іншими працівниками сцени з варшавських, львівських, віленських театрів. З
благодійною метою у Києві та інших містах влаштовувались мистецькі художні
виставки картин та предметів старовини. Після лютневої буржуазної революції
1917 р. виникли громадські організації освітнього, мистецького та культурно-9
професійного спрямування. Для захисту своїх інтересів об’єдналися актори,
письменники, журналісти, меценати.
Таким чином, комплексне дослідження польського населення в Україні в роки
Першої світової війни стало важливим доповненням до вивчення даного періоду в
українській та польській історії. До позитивних сторін роботи належить залучення
широкого кола джерел українських та польських архівів, мемуарної літератури,
періодичних видань; критичний аналіз та узагальнення кількісних даних щодо
польського населення України та його соціальної структури для визначення
становища поляків співвідносно до всього суспільства в Україні. Вперше
представлено цілісну картину суспільно-політичного життя та демографічну
характеристику польських осередків в Україні напередодні війни.
У роботі визначено важливі питання суспільного розвитку, які викликали
гострі політичні суперечки, дискусії на сторінках польської преси, публічні
обговорення громадськості. Представлено позиції польських політичних сил щодо
вирішення польського питання, як ключового у житті поляків та показано
трансформацію цих поглядів у ході війни під впливом політики царської влади,
подій лютневої та Української національної революції в контексті загальної
міжнародної обстановки. Виявлено та аргументовано феномен патріотичної
підтримки позиції Росії у війні, політичні настрої польського населення в Україні,
об’єднання його у зовнішньо зорієнтовані групи на початку війни та їх зміни
відповідно до внутрішньополітичної ситуації та міжнародної обстановки.
Проаналізовано сутність ідеологічних розходжень та базових програмних
положень політичних партій стосовно питань утворення польської армії і ставлення
до органів української влади та позиції щодо політики Державної ради Польщі.
Дано характеристику та показано специфіку розвитку польського суспільно-
політичного життя в Україні після більшовицького перевороту.
У дисертаційному дослідженні відтворено загальну картину суспільно-
політичного життя поляків у великих містах та менших осередках компактного
проживання поляків до початку Першої світової війни та простежено особливості їх
розвитку, напрямки діяльності, регіональну специфіку під час війни. Дисертація
дала можливість сформувати уявлення про сутність духовного життя, зокрема зміст
суспільно значимої освітньої діяльності, якою було охоплено все польське
населення. Розбудова польського шкільництва мала найбільші успіхи в
післяреволюційний час. Розвиток польського мистецького життя знайшов своє
вираження у функціонуванні та високому рівні представлення польського театру в
Києві, Одесі та інших містах, діяльності численних аматорських драматичних
гуртків у провінції, які займалися одночасно благодійною справою і підтримкою
постраждалих у війні земляків.
Дисертаційна робота сприяє глибшому дослідженню періоду Першої світової
війни та Української національної революції, дозволяє розширити уявлення про
даний час, збагативши його характеристикою польського суспільного руху, як
складової загальних політичних процесів революційної доби в Україні, Польщі та на
міжнародній арені. Основні положення та висновки, представлені у дослідженні,
можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії України,
Польщі, характеристиці тенденцій в суспільно-політичному житті Центрально-
Східної Європи першої половини ХХ ст.
Ключові слова: поляки України, Перша світова війна, суспільно-політичне
життя, Українська національна революція, польські збройні формування, біженці,
польська освіта, польський театр. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ …………………………………………… с. 27
ВСТУП ………………………………………………………………………………..с. 29
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ, ІСТОРІОГРАФІЯ ТА
ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1 Теорія та методологія дослідження……………………………….……....с. 38
1.2 Історіографія проблеми………………………. ………………………...…с. 53
1.3 Джерельна база дослідження …………………………………………...... с. 73
РОЗДІЛ 2. ПОЛЯКИ УКРАЇНИ НАПЕРЕДОДНІ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
2.1 Демографічний вимір та соціальна структура польського населення
в Україні ……………………………………………….………......................... с. 85
2.2. Польське суспільно-політичне життя в Україні наприкінці ХІХ –
на початку ХХ ст. …………………………………………………….……….с. 103
РОЗДІЛ 3. ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ ПОЛЬСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ
В УКРАЇНІ (СЕРПЕНЬ 1914 Р. – ЛЮТИЙ 1917 Р.)
3.1 Політичні настрої та суспільні погляди поляків в Україні щодо війни
та вирішення польського питання …………………………………………... с.146
3.2 Участь поляків України в організації надання допомоги польським
біженцям у 1914–1916 рр................................................................................. с. 172
РОЗДІЛ 4. ТРАНСФОРМАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ
ПОЛЯКІВ УКРАЇНИ У 1917–1918 РР.
4.1 Діяльність польських політичних партій та громадських
інституцій у березні – жовтні 1917 р….……………………………………. с. 210
4.2 Польські політичні сили в умовах української державності
наприкінці 1917 р. – 1918 р. ………………………………………………… с. 244
4.3. Створення польських збройних формувань та їх перебування на
території України………………………………………………….…………..с. 269
4.4 Громадсько-політичне життя поляків в українських містах і 26
провінції …………………………………………………………………….…с. 299
РОЗДІЛ 5. ОСВІТА ТА КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКЕ ЖИТТЯ ПОЛЯКІВ У
РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
5.1 Розвиток польської освіти в Україні ……………...………..…………... с. 329
5.2 Культурно-мистецьке життя поляків України…………………………. с. 363
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………...... с. 394
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ …………………с. 407
ДОДАТКИ …………………………………………………………………………..с. 479
|
|
|
