|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
05.12.2021 |
|
| Твір змінено: |
22.04.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(2.6 МБ)
|
|
| Опис: |
Белінська Л. С. Українська еліта Східної Галичини у націєтвор-
чому дискурсі другої половини ХІХ – першої половини ХХ століття. –
кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук
за спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – Інститут українознавства
ім. І. Крип’якевича НАН України, Інститут народознавства НАН України,
Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2021.
У дисертаційній роботі здійснено комплексний аналіз ментальності,
свідомості української еліти Східної Галичини, які склали символічний,
культурний, соціальний капітал нації. Представлено методологічні та нау-
ково-практичні результати, що відображають мету, завдання й наукову
новизну праці. Уточнено понятійний апарат, зокрема пояснено логіку
застосування термінів «ментальність», «етос», «свідомість», «націєтвор-
чість» щодо шляхетського середовища та інтелігенції, а також багатогранне
поняття «міщанство» – аналог бюргерства, громадянськості та буржуазії.
Продемонстровано динаміку розвитку культури у вищих прошарках
суспільства, яка в різних історичних обставинах видозмінювалася, проте
стало зберігала високі ідеали й засадничі смисли.
Шляхетські кола Європи впродовж століть на основі лицарського
етосу сформували (над)національну культуру, власну систему цінностей,
низку привілеїв і родинну когерентність, що й репрезентували їх як еліту
суспільства. Лицарська культура трансформувалася у шляхетську, а та зго-
дом перейшла в культуру інших соціально наближених верств: міщанства на
Заході та Центрі Європи й інтелігенції у Східній її частині. Це спричинило
різні моделі розвитку західно- і центральноєвропейських та східноєвропей-
ських суспільств.
3
Бюргерство, що було важливим чинником соціокультурного простору
Західної Європи, еволюціонувало у поглядах щодо шляхетського стану: від
заперечення і конфронтації – до запозичення культури і компромісу.
Шляхта прийняла виклики Нового часу і вийшла з приватного в публічний
громадський дискурс, збагативши його власним культурним надбанням.
Така синергія еліт стала можливою через незначну соціальну дистанцію між
шляхтою і міщанством. Своєю чергою, це сприяло становленню громадян-
ського суспільства, а відтак і сильних національних держав.
У Центрально-Східній Європі прошарок міщанства не був таким
заможним і численним, як у Західній. Соціальна віддаль між шляхтою та
селянством була доволі велика, тож, ним не переймалися аристократичні
моделі етосу і культури. Аби утривалити культурну сутність стану, шля-
хетські кола еволюціонували у соціальну групу духовенства й інтелігенції,
яка завдяки освіті стала духовною елітою нації.
Підкреслено специфіку шляхетської культури Східної Галичини, до
якої належали близько 10–15 % населення. Галицька шляхта греко-като-
лицького обряду мала особисту свободу, володіла земельними ресурсами,
ділянками лісу, двором. Попри те, що шляхтичі самі працювали на землі,
вели аграрний спосіб життя як nobilis чи аgricola loci, вони дбали про
чистоту стану. Від селян дистанціювалися через заборону змішаних шлюбів,
наближеним до міщанського одягом, оптимістичною моделлю культурної
пам’яті, усвідомлюючи особисту свободу. У ХІХ ст. національне питання
спонукало українське шляхетство переглянути ставлення до народу. Пред-
ставники цієї вже урбанізованої і освіченої верстви розглядали селянство як
культурне поле, основу модерної нації, всіляко сприяючи піднесенню його
національної свідомості.
Греко-католицьке духовенство Галичини, ставши спадкоємцем націо-
нального шляхетського стану, зберігало європейську ментальність, систему
аристократичних аксіологічних цінностей (почуття обов’язку, відпо-
4
відальності, гідності, родинної когерентності, освіти та виховання) навіть
після офіційного скасування шляхетства. З’ясовано причини добровільного
замовчування свого шляхетського походження духовенством та інте-
лігенцією (це насамперед побоювання, що український простий люд
ототожнюватиме їх із поляками). Вперше введено до наукового вжитку
колективні біографії греко-католицьких шляхетських родів, які засвідчують,
що в процесі родинної соціалізації було виховано відповідальний націо-
нальний провід. Визначні особистості репрезентовані у різних куль-
туротворчих сферах: громадській, мистецькій, духовній, правничій, коопе-
ративній. У науковий та соціокультурний дискурс впроваджено великий
масив невідомої досі інформації про громадсько-культурну активність
українців зі шляхетським родоводом. Родинне соціокультурне виховання,
передача кількапоколіннєвого досвіду, освіта сформували шляхетство як
еліту суспільства, адже справжня еліта володіє знаннями, які неможливо
придбати протягом одного людського життя. Життєздатна лише та еліта,
якій притаманна наступність, тяглість через родинний наратив і виховання,
культурні коди, смисли і практики. У суспільних змінах ХІХ ст. статус
шляхтича поступився іншим ідентичностям, становий етос трансформувався
у «аристократію духу», носіями якого стала інтелігенція, в тому числі й
шляхетського походження. На широкому антропологічному матеріалі про-
аналізовано, яким чином руська шляхта Галичини стала джерелом і ресур-
сом рекрутування функціональної, соціально відповідальної, громадсько
активної інтелігенції, що зберегла шляхетський етос та культуру, замінивши
гасло «служіння роду» на «служіння народу».
Метою роботи є комплексна наукова характеристика та аналіз
націєтворчих процесів другої половини ХІХ – першої половини ХХ сто-
ліття крізь призму діяльності культурницької еліти Східної Галичини
шляхетського походження. Концептуальне висвітлення націєтворчої ролі
української галицької шляхти конкретизовано й реалізовано через низку
5
дослідницьких завдань: 1) проаналізувати джерельно-історіографічну базу
формування греко-католицького шляхетства Східної Галичини як україн-
ської національної еліти, обґрунтувати методи та теоретико-методологічні
підходи до дослідження ролі та місця національної еліти; 2) охарактери-
зувати свідомість, етос, ментальність, культурну та комунікативну пам’ять
європейського нобілітету та репрезентувати аксіологічні цінності його
української складової; 3) простежити трансформацію ментальності греко-
католицького шляхетського середовища від «служіння роду» – до
«служіння народу», зумовленої загостренням національного питання,
націєтворчими змінами в умовах польсько-українського етнокультурного
пограниччя; 4) визначити значення освітньої місії Львівської греко-
католицької духовної семінарії та Львівської Богословської академії,
Львівського університету у підготовці духовної та світської національно
свідомої греко-католицької інтелігенції; 5) реконструювати трансформацію
ментальності жінок–шляхтянок, які прагнули зламати застарілі станові
традиції підпорядкування роду, стати громадсько заангажованими,
отримати фах, фінансово-економічну незалежність завдяки особистим
здібностям, освіті, культурно-мистецьким практикам (літературним, редак-
торським, акторським); 6) ствердити внесок світської української інтелі-
генції у політизацію української етнічності, адже в легальні культурно-
мистецькі форми закладався політичний зміст; 7) дослідити процеси
еміграції української інтелігенції після 1939 р. та 1944 р., охарактеризувати
явище «внутрішньої еміграції» як спосіб самозбереження; 8) досягнути
виконання поставлених завдань крізь призму просопографічного дослі-
дження поколіннєвої історії давніх галицьких греко-католицьких родин
Навроцьких, Рудницьких, Кульчицьких, Лужницьких, Бурачинських,
скласти їхній колективний портрет, що дасть відтворити цілісну картину
боротьби української еліти за розбудову модерної нації.
6
Об’єкт дослідження – українська еліта Східної Галичини шляхет-
ського походження, а предмет дослідження – соціокультурна та ментальна
трансформація української шляхетської еліти Східної Галичини у другій
половині ХІХ – першій половині ХХ ст. та її націєтворча роль.
Територіальні межі дослідження охоплюють Східну Галичину в
період її перебування у складі Австро-Угорщини, Західно-Української
Народної Республіки та міжвоєнної Польщі, добу Другої світової війни.
Хронологічні межі охоплюють другу половину ХІХ – першу половину
ХХ століття. Верхня хронологічна межа зумовлена 1950-ми роками, коли
добігала кінця українська політична еміграція з Європи у США та інші
країни поселення.
У дисертації показано, що українці належали до єдиного європей-
ського цивілізаційного простору, нарівні з іншими народами прагнули до
державотворення. Доведено, що саме руська шляхта Галичини, яка
слугувала містком між Західною та Східною Європою, європейською й
українською ментальністю, сільською й міською культурою, усною та
письмовою традицією, є символом потужного культурного, соціального,
символічного капіталу й оптимістичної моделі культурної пам’яті.
Наголошено, що ігнорування шляхетського стану українським етно-
сом відбувалося через слабкі соціальні інстинкти підпорядкування та
визнання авторитетів, особливо з наближеного середовища. Це ком-
пенсувалося вшануванням загиблих, посмертними комеморативними
практиками, культом героїв. Відповідно, підсилювалося переконання
антиукраїнських сил про зрадницьку позицію шляхетства, що
унеможливлювало національне і соціальне визволення. Замовчування
націєформуючої, культуротворчої та державницької ролі шляхетської
верстви спровокував імідж української нації як селянської. Зміна
національної парадигми культурної пам’яті уконституйовує факт, що
українці – не лише селянська нація, або тільки нащадки козаків, а й носії
7
шляхетської культури, яка маркована у прізвищах із суфіксом «-ський», «-
цький», що тотожне європейським «von», «de», «van».
Відкориговані численні особисті дані (зокрема про Володимира
Навроцького, котрого в наукових виданнях вказували як Михайловича).
Виправлені помилки також свідчать про відсутність глибокого зацікавлення
українським проводом як культуро- і націєтворчим чинником.
Ключові слова: шляхта, культура, трансформація, етос, духовенство,
культурні практики, родина, освіта, націєформуючий чинник, культуро-
творення.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
Перелік умовних скорочень ..........................................................................22
ВСТУП ............................................................................................................23
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЧНА СПАДЩИНА ТА ДЖЕРЕЛЬНИЙ
ІНСТРУМЕНТАРІЙ ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Історіографія............................................................................................35
1.2. Джерела....................................................................................................55
Висновки до розділу 1 ...................................................................................63
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ .....................................................................................65
Висновки до розділу 2 ...................................................................................80
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХТА ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН
3.1. Свідомість, етос та ментальність європейської шляхти ......................88
3.2. Культурна та комунікативна пам’ять стану..........................................99
3.3. Аксіологічні цінності стану: родина і релігія ....................................122
Висновки до розділу 3 .................................................................................133
РОЗДІЛ 4. ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКЕ ДУХОВЕНСТВО ГАЛИЧИНИ
ЯК ВИЯВ ШЛЯХЕТНОЇ КОГЕРЕНТНОСТІ
4.1. Львівська греко-католицька духовна семінарія як одне з джерел
національного розвитку........................................................................142
4.2. Унійні парохи як виховники народу....................................................163
4.3. Львівська богословська академія у викликах ХХ століття................173
Висновки до розділу 4 .................................................................................181
РОЗДІЛ 5. ФЕМІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА ГАЛИЦЬКИХ ШЛЯХТЯНОК
5.1. Жіночий літературний рух ..................................................................185
5.2. Освіта як національна домінанта.........................................................194
21
5.3. Професійні амбіції шляхетного жіноцтва ...........................................209
Висновки до розділу 5 .................................................................................226
РОЗДІЛ 6. ТРАНСФОРМАЦІЯ ГАЛИЦЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ ТА
ПАРАДИГМА НАЦІОНАЛЬНОГО КУЛЬТУРОТВОРЕННЯ
6.1. Ідея «органічної» праці для народу .....................................................235
6.2. Формування мистецької еліти..............................................................257
6.3. Галицька еліта в українському державотворенні ...............................264
6.4. Кооперативна культура Східної Галичини .........................................311
Висновки до розділу 6 .................................................................................320
РОЗДІЛ 7. ЕМІГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕЛІТИ (1939–1944)
7.1. Еміграція як посттравматична необхідність.......................................329
7.2. Екзиль діячів «Пласту».........................................................................337
7.3. Евакуація Львівської Опери .................................................................344
7.4. Виїзд громадсько-політичних діячів ...................................................352
7.5. Еміграція українських кооператорів....................................................362
7.6. Українська інтелігенція під радянською займанщиною....................371
Висновки до розділу 7 .................................................................................384
ВИСНОВКИ .................................................................................................386
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................391
ДОДАТКИ ....................................................................................................439
|
|
|
