|
| Написано: |
2023 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
15.04.2024 |
|
| Твір змінено: |
15.04.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(3.1 МБ)
|
|
| Опис: |
Банах Тетяна Іванівна. Польсько-українське історичне примирення
(1989-2013). Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 032 «Історія та археологія».
Український Католицький Університет. Львів, 2023.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в комплексному
аналізі польсько-українського історичного примирення щодо польського
«Цвинтаря орлят» у Львові та масових вбивств польського населення 1943 р. на
Волині. Проблема польсько-українських відносин у сфері історичної пам’яті
викликає значне зацікавлення в історіографії та суспільствах обох країн. Хоча
дослідники розглядали різні аспекти цієї теми, в історіографії бракує її аналізу з
перспективи концепції примирення. У цій праці на основі опублікованих джерел
та інтерв’ю з учасниками та дослідниками польсько-українських історичних
дискусій, взятих авторкою, здійснено спробу дослідити примирення щодо двох
згаданих конфліктів пам’ятей. Примирення розглядається радше як процес, ніж як
результат. Конфлікти пам’ятей можуть порушуватися знову, якщо є зацікавленні
у цьому мнемонічні актори і порушене питання викликає реакцію серед ширшого
кола громадськості. Конфлікт щодо відкриття «Цвинтаря орлят» завершився
успішним примиренням. Натомість волинське питання, попри спроби
примирення, залишилося нерозв’язаним у двосторонніх відносинах. Цей процес є
незавершеним і триває досі, що становить деяку складність для історичного
дослідження. Однак досліджуваний період є достатньо тривалим, аби
проаналізувати певні тенденції у польсько-українському історичному
примиренні. У дисертації показано, якою мірою запозичені європейські моделі
примирення були вдалими у польсько-українському випадку, а також обмежені
можливості трансферу цих моделей у Східну Європу.
Практичне значення дослідження. Результати дослідження можуть бути
корисними не тільки для подальших наукових дискусій, але й для написання
навчальних посібників, а також для політиків, журналістів та широкої публіки,
3
зацікавленої у польсько-українському діалозі. У висновках сформульовано умови
та обставини, які сприятимуть більш успішному примиренню.
Польсько-українське історичне примирення у посткомуністичний період
відбувалося на основі запозичених західних моделей примирення, а також
польсько-українського діалогу, що у радянські часи розвивався головним чином в
еміграції. У дисертації проаналізовано дискусії щодо «Цвинтаря орлят» та
масових вбивств на Волині: від виникнення цих питань у публічному просторі до
офіційного відкриття (у випадку цвинтаря) та останніх на час проведення
дослідження акцій примирення щодо масових вбивств.
На основі теорії політики пам’яті Яна Кубіка та Майкла Бернгардта
здійснено типологізацію мнемонічних акторів, які брали участь у цих дискусіях,
та спробу пояснити чинники, які зумовлювали вибір мнемонічними акторами тієї
або іншої позиції. До виділених типів мнемонічних акторів додано мнемонічних
миротворців, які належать до мнемонічних плюралістів і активно намагаються
здійснювати концепцію примирення на практиці.
Провідну роль у формуванні та поширенні наративу примирення відіграли
польські та українські інтелектуали, які займали позицію мнемонічних
миротворців, та очільники церков, передусім Української Греко-Католицької
церкви (УГКЦ) та Римо-Католицької церкви (РКЦ) в Україні і Польщі, котрі
підтримали заклики інтелектуалів. Позицію миротворців займали переважно
інтелектуали молодшого покоління, 1950-х – 1960-х років народження, які, на
відміну від покоління своїх батьків і старших інтелектуалів, не пам’ятали
польсько-українського конфлікту під час Другої світової війни. Значний вплив на
формування середовищ польських та українських миротворців, які тісно
співпрацювали між собою, мала польська «Солідарність», а після розпаду
Радянського Союзу – вільні взаємні контакти. Вони об’єднувалися навколо
ліберальної „Gazety Wyborczej” в Польщі та національно-ліберального журналу
«Ї» і Українського католицького університету (УКУ) в Україні. Головна ідея
інтелектуалів миротворців полягала в тому, щоб примирення на основі
християнських цінностей очолили духовні лідери, а не політики. Це було
4
зумовлено розділеним мнемонічним полем в самій Україні та недостатнім
діалогом між владою та місцевою громадськістю.
Католицькі церкви України східного та західного обрядів відіграли активну
роль у примиренні щодо «Цвинтаря орлят». Натомість примирення щодо масових
вбивств на Волині, попри численні заяви представників різних конфесій,
виявилося значно складнішим. Католицька церква має триваліший досвід участі у
між церковному та міжнаціональному діалозі. Однак на Волині УГКЦ не має
великого впливу, а різні православні церкви виявилися менш готовими до діалогу.
Примирення на політичному рівні значною мірою залежало від
внутрішньополітичної ситуації в обох країнах, а також зовнішніх факторів,
зокрема російського, які мали вплив на польсько-українські відносини. Так,
офіційне відкриття «Цвинтаря орлят» вдалося провести у той короткий
сприятливий час після Помаранчевої революції, коли в Україні змінилася влада,
яка мала вищу легітимність в очах суспільства у Львові. Крім того, польськоукраїнські відносини стали відкритішими завдяки підтримці України Польщею
під час Помаранчевої революції. Хоча і в Україні, і в Польщі залишалися доволі
помітними групи мнемонічних воїнів, які виступали проти примирення.
Мнемонічними воїнами були як середовища, яким було складно подолати
травматичну пам’ять про минуле, так і політики, які намагалися її
інструменталізувати у політичних цілях.
Державна влада Польщі та України упродовж майже всього досліджуваного
періоду, за винятком періоду президентства Віктора Януковича в Україні, коли
позиція влади була неоднозначною, намагалася займати роль мнемонічних
плюралістів і у своїх заявах використовувала наратив примирення, створений
інтелектуалами. Якщо у Польщі, попри різні підходи до того, як вести діалог з
Україною про конфлікти минулого, загалом існував суспільний консенсус
стосовно інтерпретацій самих подій, то в Україні пам’ять про ці конфлікти була
жива в Галичині та меншою мірою на Волині і не мала великого значення для
всієї країни. Тому спроби розв’язання конфлікту пам’ятей політиками, які були
далекі від локального контексту, часто не сприймалися громадськістю Західної
5
України. Особливо це спостерігалося у випадку кількох неуспішних спроб
відкриття «Цвинтаря орлят». Натомість спільне відзначення 60-х роковин масових
вбивств на Волині у 2003 р. внаслідок тривалих дискусій та компромісів
відбулося. Однак його було недостатньо, аби досягти глибшого примирення.
Через намагання уникнути обговорення волинського питання на міждержавному
рівні та його загострення в наступні роки на тлі політизації історії в обох країнах
подальші спроби примирення відбулися лише у 2013 р., в 70-ті роковини масових
вбивств. Оскільки діалог не міг відбуватися на міждержавному рівні, його
ініціювали інтелектуали, представники церков та відомі діячі, яких намагалася
підтримати лише польська влада. Через брак ресурсів у мнемонічних
миротворців, зростання активності мнемонічних воїнів з обох боків, брак сильних
інституцій, які б могли очолити діалог, акції примирення у 2013 р. мали
обмежений успіх.
Можна зауважити регіональні відмінності між Львовом та Луцьком. У
дискусіях у справі відкриття «Цвинтаря орлят» брали активну участь
представники львівської громадськості, як мнемонічні плюралісти, зокрема
миротворці, так і мнемонічні воїни. Натомість на Волині бракувало місцевих
мнемонічних миротворців і громадськість була пасивнішою, ніж у Львові.
Розглянуті два приклади польсько-українського історичного примирення,
більш і менш успішний, ілюструють складність трансферу західних моделей
примирення у Східну Європу і необхідність пошуку нових, а також (у випадку
масових вбивств на Волині) доповнення практик примирення іншими, більш
характерними для перехідної справедливості, а саме покарання винуватців,
принаймні символічного, якщо вже неможлива їхня юридична відповідальність.
Ключові слова: Україна, Польща, польсько-українські відносини, публічні
дискусії, примирення, інтелектуали, історики, церква, влада, історична пам’ять,
політика пам’яті, історичний наратив, «Цвинтар орлят», Волинь, ОУН і УПА. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ЗМІСТ
ВСТУП...........................................................................................................................15
РОЗДІЛ I ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛА ТА МЕТОДОЛОГІЯ
ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1.Історіографія........................................................................................................20
1.2.Джерела дослідження................................................................... ......................26
1.3.Методологія і теоретична база дослідження………………………………….30
РОЗДІЛ II ПРИМИРЕННЯ ЩОДО «ЦВИНТАРЯ ОРЛЯТ» У ЛЬВОВІ
(1989-2005)
2.1. Історія меморіалу: від виникнення до кінця радянського періоду……………39
2.2. Відновлення «Цвинтаря орлят» у незалежній Україні та невдалі спроби його
відкриття………………………………………………………………………………42
2.3. Дискусії та заклики до примирення………………………………….…………60
2.4. Акція примирення першого листопада…………………………………………69
2.5. Офіційне відкриття «Цвинтаря орлят»………………………………………….74
РОЗДІЛ III СПРОБИ ПРИМИРЕННЯ ЩОДО МАСОВИХ ВБИВСТВ 1943 Р.
НА ВОЛИНІ: ВІД ПОЧАТКУ ПУБЛІЧНИХ ДИСКУСІЙ ДО ВІДЗНАЧЕННЯ
60-Х РОКОВИН ТРАГЕДІЇ
3.1. Виникнення теми «Волині» в публічному просторі у 1990-х рр.……..............87
3.2. Діалог істориків......................................................................................................92
3.3. Дискусії у пресі.....................................................................................................101
3.4. Спільне відзначення 60-х роковин масових вбивств на державному рівні....107
3.5. Діалог інтелектуалів і залучення церкви............................................................122
РОЗДІЛ IV ЗМЕНШЕННЯ ТА ЧЕРГОВЕ ЗРОСТАННЯ НАПРУГИ У
ВОЛИНСЬКІЙ ДИСКУСІЇ. АКЦІЇ ПРИМИРЕННЯ В 70-ТІ РОКОВИНИ
МАСОВИХ ВБИВСТВ У 2013 Р.
4.1. Зміни влад в Україні та Польщі і двосторонні історичні дискусії…….…..133
4.2. Продовження діалогу істориків………………………………………….…..137
4.3. Поступове загострення волинського питання…………………………..…..139
12
4.4. Відзначення 70-х роковин масових вбивств на Волині: акції примирення..148
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………163
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ…………………….170
ДОДАТОК А…………………………………………………………………..…..214
ДОДАТОК Б……………………………………………………………………....216
|
|
|
