| Опис: |
Повість вперше була опублікована в жовтні-листопаді 1836 р. в газеті «Ла Пресс». 1837 р. вона друкувалася в третьому томі «Сцен провінційного життя». 1844 р. Бальзак включив «Стару панну» до «Людської комедії», до 3-го тому «Сцен провінційного життя».
Сучасна письменникові критика сприйняла повість досить стримано. В ній вбачали лише новий зразок т. зв. «фламандської манери» Бальзака з її захопленням повсякденним життям, мальовничими описами побуту, предметного антуражу. Викликав нарікання і анекдотичний сюжет повісті, який видався занадто камерним на тлі попередніх творів автора. Такий висновок усе ж таки був дещо поспішний. «Стара панна» справді не стала віхою на творчому шляху письменника. Не є вона, одначе, і художнім прорахунком митця. За своєю специфікою повість тяжіє до загального масиву «Людської комедії», з яким її об'єднує спільна проблематика, розгалужена система сюжетно-тематичних зв'язків.
Трагікомічна історія одруження панни Кормон дає можливість Бальзаку звернутись до наскрізної для епопеї письменника теми впливу майнових інтересів на особисте життя людини. На тлі ретельно і рельєфно змальованого провінційного середовища точиться справжній двобій між шевальє де Валуа та паном дю Бук'є за статки заможної старої панни. Соціально-побутова за змістом колізія є типовою для «Людської комедії». З різними варіантами її вирішення читач зустрічається в численних творах автора.
Складна система перегуків пов'язує «Стару панну» і з творами саме другої половини 30-40-х рр., зокрема з «Музеєм старожитностей». Ці повісті, до речі, мають навіть спільних героїв. Обожнювачі маєтку панни де Кормон з'являються і на сторінках історії падіння д'Егріньйонів. Згубні поради шевальє розбещують Віктюрнієна, а підступність пана дю Круазьє (таке ім'я має дю Бук'є в «Музеї старожитностей») ледве не призводить до загибелі юнака. Схожі повісті і за проблематикою. Тема протистояння аристократії, яка вже належить минулому, і буржуазії, що остаточно стверджується в суспільстві, звучить і в «Старій панні», і в «Музеї старожитностей». Проте вони виразно різняться за своєю тональністю. Якщо в «Музеї старожитностей» тема перемоги буржуазії має трагічне забарвлення, то в «Старій панні» її зведено до комедійного рівня.
Знаходять розвиток у повісті й інші мотиви, типові для «Людської комедії». Сюжетна лінія дю Бук'є, наприклад, має ще один аспект. Щасливий суперник шевальє де Валуа є ділком від політики, яка для нього править за своєрідну вигідну комерцію. В цьому плані він подібний до братів Келлерів з «Сезара Біротто» чи Гобертена із «Селян». Нещасливе подружнє життя пані де Кормон (дю Бук'є), про яке згадується і в «Музеї старожитностей», дає нагоду провести паралель із сумною долею пані Гранде («Ежені Гранде»). Оповідь про кохання і самогубство Атаназа Грансона — дещо знижений, трагікомічний варіант теми долі молодої людини. Історія збагачення гризетки Сюзанни, в майбутньому пані дю Валь-Нобль, нагадує життєвий шлях бальзаківських героїв, які досягли успіху, відмовившись від моральних засад. Образ Сюзанни, до речі, з'являється і в інших творах Бальзака («Втрачені ілюзії», «Пишнота і злиденність куртизанок», «Дочка Єви»),
В загальний контекст «Людської комедії» повість вводиться також за допомогою «героїв, що повертаються». Шевальє де Валуа є другом панів де Ленонкурів, де Наварренів, де Вернеїв. Сам шевальє під час вандейського повстання був членом роялістського комітету в Алансоні («Шуани»). Дю Бук'є належить особняк де Босеанів. В салоні панни Кормон він грає у віст із панею де Ронсере. Алансонське товариство згадує полковника Юло та маркіза де Монторана («Шуани»). |
