|
| Написано: |
2023 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
22.04.2024 |
|
| Твір змінено: |
22.04.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(3.6 МБ)
|
|
| Опис: |
Балишев М. А. Становлення і розвиток астрономічних досліджень у Харкові
наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст. в загальнонауковому та соціальному
вимірі. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.07 – «Історія науки й техніки». – Національна наукова
сільськогосподарська бібліотека НААН, Київ, 2023.
Однією з найдавніших природничих наук, витоки якої пов’язані з
реалізацією практичних потреб людства та його прагненням осягнення Всесвіту, –
є астрономія. Ця наука має значний та різнобічний вплив на розвиток культури та
технологій, формування світогляду, зростання продуктивних сил суспільства та
науково-технічний прогрес цивілізації в цілому.
Вже на початку ХІХ ст. на теренах України розпочалися систематичні
астрономічні спостереження. Постійне зростання прикладної значимості
астрономічних досліджень, яке реалізовувалося: при розв’язанні проблем щодо
вимірювання часу, у мореплавстві, геодезії, топографії, пошуках покладів
корисних копалин (визначення сили тяжіння на поверхні), при вимірюванні
гравітаційного поля Землі, – привело до створення протягом цього століття
астрономічних обсерваторій у Миколаєві, Києві, Одесі, Харкові, Львові.
Таким чином, піднесення астрономії є важливим чинником прогресу
світової науки, однією з найважливіших складових природознавства, що має як
прямий, так і опосередкований вплив на суспільний та науково-технічний
розвиток. Зважаючи на це, вивчення окремих процесів інституціоналізації
астрономічних досліджень, які передували сучасному стану астрономічної науки
та підготували його, особливо актуалізується на тлі її неспинного руху, постійно
збагачуючи історію астрономії результатами нових відкриттів.
Одним з таких визначальних періодів, коли відбувся швидкий прорив у
розвитку астрономічної науки, – є проміжок часу: кінець ХІХ – перша половина
ХХ ст. Він пов’язаний із запровадженням новітніх методів астрономічних
спостережень, розроблених на основі нових фізичних відкриттів (спектроскопії,
3
фотометрії, фотографії тощо). У цей час у світі відбулося суттєве розширення
мережі астрономічних обсерваторій; істотно збільшилася потужність
астрономічних інструментів, що призвело до якісних зрушень у тлумаченні
фізичної природи космічних процесів, явищ, об’єктів та їх систем. Це привертає
увагу до зазначеного хронологічного етапу в історії української астрономії як
цікавого для дослідження: саме у зазначений період були закладені нові
теоретичні підвалини та практичні основи, які підготували перехід астрономічної
науки від спостережної (оптичної) до експериментальної; він відбувся у 1950-ті –
1970-ті рр. на тлі та під впливом прогресу у фізиці і був обумовлений початком
досліджень тіл Сонячної системи за допомогою космічних апаратів. Важливий
внесок у піднесенні вітчизняної астрономії належить представникам Харківської
астрономічної обсерваторії (ХАО) та університетської кафедри астрономії; у цей
час їхні праці у галузі фізики та хімії Місяця, великих та малих планет Сонячної
системи (виконані у межах діяльності харківської наукової школи планетології), –
були високо оцінені та отримали світове визнання наукового співтовариства.
Проведений аналіз історіографії проблеми свідчить про відсутність
досліджень, які в цілому або у частинах розкривають сутність процесу
інституціоналізації астрономічних досліджень у Харкові у визначених
хронологічних межах. Натомість існуюча історіографічна база акумулює
публікації, які оперують загальновідомими фактами, фрагментарно та вибірково
відтворюючи хронологію буття університетської обсерваторії; демонструє певну
упередженість при викладенні матеріалу, локально розкриваючи етапи еволюції
окремих наукових напрямів її діяльності. При цьому поза головною увагою
науковців залишається фактор впливу соціальних процесів на астрономічні
дослідження у Харківському університеті; зокрема, залучення університетських
астрономів до участі у політичних та військових подіях періоду Української
революції; проведення політичних «чисток» та репресії органів НКВС в
університетській обсерваторії у 1930-ті рр. тощо.
Розв’язання поставленої проблеми, з урахуванням результатів проведеного
аналізу історіографічного поля, потребувало опрацювання цілого комплексу
4
історичних джерел. Отже, у дослідженні використано широке коло архівних
матеріальних носіїв інформації, представлених документами як особового
походження, так і офіційного діловодства (віднайдені у фондах 29 установ, з них
22 вітчизняних та 7 іноземних). Зокрема, у дисертації безпосередньо використана
ретроінформація з 67 фондів архівних, музейних і бібліотечних установ з України,
Канади, Німеччини, російської федерації, США. Серед вітчизняних установ були
опрацьовані документи: центральних архівів (Центрального державного архіву
вищих органів влади України, Центрального державного архіву громадських
об’єднань та україніки, Центрального державного архіву-музею літератури і
мистецтва України, Центрального державного аудіовізуального та електронного
архіву, Центрального державного науково-технічного архіву України);
держархівів областей (Київської, Львівської, Полтавської, Сумської, Харківської
областей, Державного архіву м. Києва); галузевих архівів (архів УСБУ в Одеській
області); архівних підрозділів закладів вищої освіти (НТУ «Харківський
політехнічний інститут», ОНУ імені І. І. Мечникова, ХНУ імені В. Н. Каразіна,
ХНУБА, ХНУРЕ); музеїв (астрономічний музей Київської астрономічної
обсерваторії КНУ імені Т. Г. Шевченка, Музей астрономії імені М. П. Барабашова
НДІ астрономії ХНУ імені В. Н. Каразіна, Харківський історичний музей імені
М. Ф. Сумцова); бібліотек (НБУ імені В. І. Вернадського). Зважаючи на значну
географічну розпорошеність документальних пам’яток за різними базами
зберігання та обмежену доступність (у зв’язку з їх неупорядкованістю) до
основного інформаційного масиву архівних документів з історії астрономії у
Харкові, який зберігається у фондах Музею астрономії імені М. П. Барабашова
НДІ астрономії ХНУ імені В. Н. Каразіна, – більшість матеріалів, акумульованих
у дисертації, вперше було введено до наукового обігу.
У результаті проведеного дослідження висвітлено передумови, які
підготували процес інституціоналізації астрономічних досліджень у Харкові;
реконструйовано основні віхи становлення та розвитку астрономічної науки
упродовж періоду 1883–1945 рр. на прикладі діяльності астрономічної
обсерваторії Харківського університету. Зокрема, репрезентовано динаміку
5
поповнення інструментальної бази університетської обсерваторії, відтворено
розгорнуту хронологію формування та становлення обсерваторського комплексу
будівель (на місці розташування сучасного Науково-дослідного інституту
астрономії ХНУ імені В. Н. Каразіна).
За підсумками аналізу основних складників (організаційного,
функціонального, персоналізованого) процесу інституціоналізації астрономічних
досліджень у Харкові, проведено їх уособлений внутрішній структурний
розподіл. Відповідно до авторської періодизації, з метою розкриття
організаційного складника зазначеного процесу у визначених хронологічних
межах було виокремлено три загальних періоди розвитку астрономії, реперними
точками яких стало започаткування постійної астрономічної обсерваторії
Харківського університету; створення науково-дослідної кафедри астрономії при
Харківському інституті народної освіти та її об’єднання з астрономічною
обсерваторією; організація кафедри астрономії Харківського державного
університету; відновлення та реконструкція споруд обсерваторії після подій
німецько-радянської війни. Отже, одним з найважливіших результатів
інституціональних перетворень у досліджуваний період є остаточна зміна статусу
університетської обсерваторії з навчально-допоміжного закладу на науково-
дослідний інститут.
Дослідженням встановлено, що створення за ініціативи університетських
астрономів Школи-майстерні точної механіки при фізико-математичному
факультеті Харківського університету позитивно позначилося на процесі
подальшого розвитку астрономії у Харкові; це було пов’язано з необхідністю
задоволення нагальних потреб обсерваторії з виготовлення та ремонту точних
приладів, астрономічних інструментів, перспектив у вихованні фахівців з точної
механіки. У подальшому реалізація організаційного складника інституціоналізації
астрономічних досліджень дозволила у період 1920–1930-х рр. суттєво
модернізувати обсерваторську інструментальну базу, створити нові астрофізичні
інструменти (зокрема, перший у СРСР спектрогеліоскоп); розвинути систему
наукових комунікацій. Як результат, – відбулося поглиблення міжнародних
6
зв’язків шляхом: інтегрування Харківської астрономічної обсерваторії до програм
Міжнародного астрономічного союзу зі спостереження опорних зір для
найближчої на той час опозиції астероїда (433) Ерос (1930–1931); участі
університетської обсерваторії в інтернаціональному проєкті з обсервації положень
зір Копфа – Ренца з метою включення їх переліку до фундаментального каталогу
Нойєра (NFK); залучення харківських астрономів до розробки Каталогу
«слабких» зір (як опорної системи для диференціальних меридіанних
спостережень); приєднання експедиції університетських астрономів до
спостережень «Великого радянського затемнення» – повного сонячного
затемнення 1936 р. на Північному Кавказі та ін.
У 1920–1930-х рр. у Харкові відбувався масштабний розвиток аматорської
астрономії, обумовлений актуалізацією астрономічної тематики у суспільстві. Як
результат, розпочалося стрімке розповсюдження гуртків та товариств, які
спрямовували свою діяльність на поширення астрономічних знань. Враховуючи
важливу роль та сталий внесок астрономів-аматорів у патрулювання неба,
з’ясовано особливості їх взаємодії з фаховими астрономами та визначено форми
колаборації під час астрономічних спостережень, які виконувалися в
університетській обсерваторії.
Перспектива реорганізації астрономічної обсерваторії Харківського
університету у Центральну Українську обсерваторію, створення якої
передбачалося у другій половині 1930-х рр., мало стати одним із найважливіших
елементів розвитку астрономії у Харкові у досліджуваний період. У дисертації
вперше проаналізовано та висвітлено етапи підготовки до реалізації зазначеного
проєкту та розглянуто перебіг обставин, які не дозволили створити новий
сучасний астрономічний центр загальнореспубліканського значення на теренах
Харківської області. Враховуючи критичне погіршення спостережних умов в
обсерваторії у 1930-х рр. (через нові забудови у центральній частині міста та
засвіти нічного неба), окремо передбачалося здійснити якісні перетворення у
спостережній роботі Харківської астрономічної обсерваторії винесенням її
інструментальної бази за межі міста. Отже, детально висвітлені особливості
7
розгортання цього альтернативного проєкту та причини, за яких він також не був
реалізованим.
Досить важливим при відтворенні процесу інституціоналізації
астрономічних досліджень у Харкові є період німецько-радянської війни. У
дослідженні документально підтверджено факти щодо діяльності
університетської обсерваторії під час окупації міста (1941–1943); проаналізовано
тематику науково-дослідних робіт, які проводилися кафедрою астрономії та
теоретичної механіки Об’єднаного українського державного університету в
евакуації; висвітлено непопулярні відомості відносно вимушеного
колабораціонізму деяких університетських астрономів. Під час тимчасової
окупації міста астрономія у Харкові понесла важкі втрати серед наукового
персоналу; комплекс обсерваторських споруд зазнав суттєвих руйнацій, були
пошкоджені цінні астрономічні прилади та інструменти. Зважаючи на це,
охарактеризовано процеси масштабної відбудови та реконструкції комплексу
споруд на обсерваторській території після деокупації міста, простежено
перспективи формування оновленого наукового складу обсерваторії, повернення
до спостережної роботи та реалізації наукових програм.
Функціональний складник процесу інституціоналізації розкривається у
дисертації через виокремлення чотирьох етапів розвитку наукових досліджень у
Харківській астрономічній обсерваторії, структурованих згідно з хронологією
зміни її керівників – лідерів наукового колективу, які формували тематику та
основні напрями досліджень установи у відповідні періоди. Реалізований розподіл
дозволяє з’ясувати характерні особливості та відстежити динаміку розвитку
астрономічної науки у Харківському університеті; виявити чинники, які впливали
на системність та формували тематичну спрямованість науково-дослідної роботи
обсерваторії. Таким чином, у дослідженні встановлено, що одним із провідних
чинників, що впливав на науково-дослідну діяльність обсерваторії у
досліджуваний період, виявилася її надзвичайна залежність від індивідуальних
програм та наукових інтересів окремих дослідників.
8
Розкриття функціонального складника процесу інституціоналізації
астрономічних досліджень у Харкові здійснювалося з урахуванням характеру
наукових робіт Харківської астрономічної обсерваторії, які виконувалися:
системно (дослідження активності Сонця); систематично (астрометричні роботи з
визначення точних положень та руху небесних тіл); спорадично (вивчення Нових
зір, космогонічні дослідження), або періодично (спостереження метеорних
потоків, комет, затемнень Місяця та Сонця; дослідження інструментів), що
обумовлено, серед іншого, специфікою їх виконання або наявністю/відсутністю
астрономічних явищ та об’єктів. Проаналізовано науково-дослідну діяльність
Харківської астрономічної обсерваторії та її представників у досліджуваний
період; вивчалася публікаційна робота університетських астрономів, спрямована
на оприлюднення результатів їхніх досліджень. Зокрема, простежено тематичну
спрямованість наукових праць, виокремлено кількісні показники за напрямами та
окремими авторами. Таким чином, у дослідженні акумульовано, проаналізовано
та систематизовано найбільш повну бібліографію публікацій представників
астрономічної обсерваторії та університетської кафедри астрономії у
досліджуваний період.
За браком великих інструментів у період 1890–1920-х рр. серед тематики
досліджень університетської обсерваторії переважали роботи у галузі астрометрії
(перш за все, сфокусовані на складанні каталогів зодіакальних та приполярних
зір), за винятком виконання спостережень сонячної активності (плям, факелів і
протуберанців), які можна було здійснювати за допомогою малих інструментів, а
також сейсмічних досліджень із застосуванням горизонтальних маятників
конструкції Ребер-Пашвіца. Встановлено, що одним з ключових етапів
інституціональних процесів, які визначають стан розвитку астрометрії у Харкові,
стало створення в обсерваторії наприкінці 1920-х рр. Служби часу, яка
здійснювала свою діяльність у кооперації з відповідною лабораторією
Українського науково-дослідного інституту метрології та стандартизації. Невдовзі
об’єднана Служба часу інтегрувалася до структур радянського Комітету служби
9
часу Головної астрономічної обсерваторії у Пулково та Міжнародного бюро часу
при Паризькій обсерваторії.
Іншим важливим чинником функціонального складника процесу
інституціоналізації стало започаткування астрофізичних досліджень в
університетській обсерваторії, які, починаючи з 1920-х рр., реалізувалися у
напрямах виконання тривалих серій фотометричних та спектрофотометричних
спостережень змінних зір; вивченні їх фізичних параметрів та еволюції;
розв’язанні проблем зоряної статистики та кінематики зоряних систем різного
порядку, морфології Молочного Шляху, природи зоряних надр та атмосфер,
пилових та газових туманностей, тощо. Одночасно отримали розвиток планетні
дослідження, спрямовані на вивчення фізичних умов на Місяці, Сонці, планетах
та міжзоряному середовищі при різних умовах спостережень. У подальшому вони
стали основою при формуванні проблемного поля харківської наукової школи
планетології, зародження якої відбулося у 1930-х рр. До них додалися ґрунтовні
роботи, які проводилися у галузі небесної механіки, присвячені розбудові
аналітичних теорій руху астероїдів, динаміці астероїдів групи Юпітера,
визначенню та поліпшенню орбіт астероїдів головного поясу.
Як результат, інституціоналізація напряму з дослідження фізики Сонця
привела до створення у Харківській астрономічній обсерваторії Служби Сонця, з
її подальшим приєднанням до Всесоюзної служби Сонця (започаткованої
відповідною Комісією при АН СРСР); інтеграції обсерваторії до програм
Міжнародної служби Сонця (організованої Міжнародним астрономічним
союзом), а також кооперації з Медонською астрофізичною обсерваторією
(Франція) у галузі системного обміну даними спостережень еруптивних процесів,
які відбувалися на Сонці.
У результаті комплексного аналізу виконання спостережних програм,
принципів формування тематики та динаміки запровадження нових напрямів
досліджень у Харківській астрономічній обсерваторії було встановлено наявність
спадковості наукових традицій між різними етапами розвитку астрономічних
досліджень. Отже, наукові ідеї та гіпотези, які продукувалися у досліджуваний
10
період в університетській обсерваторії за основними напрямами її діяльності,
були реалізовані у другій половині ХХ ст.
У досліджуваний період Харківська астрономічна обсерваторія та
університетська кафедра астрономії об’єднали навколо себе цілу плеяду видатних
вчених та організаторів науки. У межах дослідження наукові біографії деяких
університетських астрономів були уточнені (зокрема, стосовно харківського
періоду їхньої діяльності), або суттєво доповнені; наукові біографії цілої групи
вчених, прізвища яких вважалися втраченими для історії науки, були
реконструйовані. Також відтворено життєписи низки аматорів астрономії, які
суттєво вплинули на розвиток астрономічної науки у Харкові, але за різних
обставин не реалізувалися як фахові астрономи.
Персоналізований складник процесу інституціоналізації досліджуваного
періоду розглядалася через визначення низки генерацій університетських
астрономів, з урахуванням наявності рівнів вертикальних та горизонтальних
зв’язків. При цьому, основними об’єднуючими чинниками при визначенні
критеріїв окремих генерацій вчених було отримання відповідної вищої освіти
(фізико-математичний факультет); науково-дослідна робота в університетській
обсерваторії; педагогічна діяльність (викладання математичних, астрономічних та
геодезичних дисциплін) та наявність публікацій за астрономічною тематикою.
Особливістю інституціоналізації астрономічних досліджень у Харкові у
визначених хронологічних межах є комплексний вплив на цей процес різних
суспільно-політичних, соціально-економічних та соціокультурних чинників,
обумовлених як зовнішніми, так і внутрішніми факторами. Разом із тим, у всій
своїй сукупності вони сприяли досягненню відповідного високого наукового
рівня представниками астрономічної науки у Харкові на початок космічної ери в
історії людства.
Ключові слова: астрономічні дослідження, біографістика,
інституціоналізація, історія астрономії, історія науки й техніки, історія та
методологія науки, науковий світогляд, соціальна історія науки, соціологія науки,
Харківська астрономічна обсерваторія, Харківський університет. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 29
ВСТУП 33
РОЗДІЛ І. СТАН НАУКОВОГО ОПРАЦЮВАННЯ
ПРОБЛЕМИ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Історіографія проблеми 44
1.2. Джерельна база дослідження 53
1.3. Теоретико-методологічні засади дослідження 85
РОЗДІЛ ІІ. РОБОТИ З АСТРОНОМІЇ В
ІМПЕРАТОРСЬКОМУ ХАРКІВСЬКОМУ
УНІВЕРСИТЕТІ (ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ, 1883–
1921)
95
2.1. Передумови процесу інституціоналізації: стан
астрономічних досліджень у Харкові у ХІХ ст. (1808–
1883)
100
2.2. Створення постійної астрономічної дослідницької
бази (1883–1899)
105
2.3. Університетська обсерваторія на початку ХХ ст.
(1900–1917)
115
2.4. Діяльність ХАО у період Української революції
(1917–1921)
138
РОЗДІЛ ІІІ. РОЗВИТОК АСТРОНОМІЇ У ХАРКІВСЬКОМУ
ІНСТИТУТІ НАРОДНОЇ ОСВІТИ ІМЕНІ
О. О. ПОТЕБНІ (ПЕРІОД РОЗВИТКУ, 1922–1933)
3.1. Піднесення астрономії у Харкові у 1920-ті рр.
(1922–1930)
155
28
3.2. Аматорські астрономічні осередки у Харкові у
1920-х – 1930-х рр.
173
3.3. Поступ астрономічних досліджень у Харкові на
початку 1930-х рр. (1930–1933).
190
РОЗДІЛ IV. ОРГАНІЗАЦІЯ АСТРОНОМІЧНИХ
ДОСЛІДЖЕНЬ У ХАРКІВСЬКОМУ
ДЕРЖАВНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ІМЕНІ
О. М. ГОРЬКОГО (1933–1941; 1941–1945)
4.1. Становлення астрономії у Харкові у 1930-ті рр.
(1933–1940)
211
4.2. Особливості функціонування ХАО у період
«Великого терору» (1937–1938)
238
4.3. Діяльність ХАО та кафедри астрономії ХДУ імені
О. М. Горького у період німецько-радянської війни
(1941–1945)
248
РОЗДІЛ V. ФОРМУВАННЯ ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ
ТЕМАТИКИ АСТРОНОМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
У ХАО (1883–1945)
267
5.1. Започаткування астрономічних робіт під
керівництвом проф. Г. В. Левицького (1883–1894)
268
5.2. Розвиток позиційної астрономії під керівництвом
проф. Л. О. Струве (1894–1917)
271
5.3. Астрометричні дослідження під керівництвом
проф. М. М. Євдокимова (1917–1930)
280
5.4. Астрофізичні та планетні дослідження під
керівництвом проф. М. П. Барабашова (1930–1945)
296
РОЗДІЛ VІ. ПЕРСОНАЛІЗАЦІЯ АСТРОНОМІЧНИХ
ДОСЛІДЖЕНЬ У ХАРКОВІ (1883 – 1945)
326
6.1. Перша генерація астрономів Харківського 327
29
університету (кінець ХІХ ст. – початок ХХ ст.).
6.2. Друга генерація астрономів Харківського
університету (1910-ті – 1920-ті рр.)
339
6.3. Третя генерація астрономів Харківського
університету (1930-ті –1940-ві рр.)
354
6.4. Астрономи-аматори у Харкові (перша третина
ХХ ст.)
375
ВИСНОВКИ 385
ПОДЯКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
399
400
ДОДАТКИ 515
|
|
|
