|
| Написано: |
2023 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
19.04.2024 |
|
| Твір змінено: |
19.04.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(2.8 МБ)
|
|
| Опис: |
Балабан М. С. Львів під час перших двох тижнів німецько–радянської війни (22.06. – 04.07.1941): мікроісторія насильства. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – Інститут українознавства ім.
І. Крип’якевича НАН України, Львів, 2023.
Дисертація присвячена короткому, однак надзвичайно інтенсивному
періоду масового насильства відбувся у місті Львові – першим двом тижням
німецько-радянської війни (22 червня – 4 липня 1941 р.). Розпочався він
масовими розстрілами НКВС в’язнів тюрем, відступом радянських військ з
міста з подальшими масштабними антиєврейськими погромами та
завершився стратою польських професорів 4 липня 1941 р.
Констатовано факт того, що трагічні події були затінені подальшими
хвилями насильства, найбільшими з яких були ліквідації місцевих євреїв під
час Голокосту, знищення нацистами радянських військовополонених у
місцевому концтаборі та масове вигнання поляків після завершення війни.
Були і попередні приклади масового насильства в місті, зокрема
антиєврейський погром, здійснений польською армією в листопаді 1918 р. і
масові арешти та депортації під час радянської окупації міста в 1939–1941
роках. Проте події 22 червня – 4 липня 1941 р. відрізняються як від
попередніх, так і наступних хвиль насильства. У попередніх хвилях
насильство було масовим, але воно не зруйнувало поліетнічну та
полікультурну соціальну тканину міста. Наступні хвилі привели до знищення
або зникнення цілих груп міського населення – у першу чергу, євреїв та
поляків, але також значної частини довоєнної української еліти. По суті,
воєнне насильство 1941–1944 р. закрило довгу попередню історію Львова,
яке у часи середньовіччя та довоєнної модерної доби відзначалося
винятковою етнічною, мовною та релігійною різноманітністю.
3
Знайдено відповідь на запитання: наскільки події 22 червня – 4 липня
1941 р. були продовженням попередніх і послужили триґером для наступних
хвиль? Ці питання стосуються передусім механізму насильства – проблеми,
яка стоїть у центрі багатьох сучасних академічних і публічних дискусій. Ця
проблема набуває особливої актуальності у контексті теперішньої російськоукраїнської війни, особливо після численних злочинів російської армії проти
українського населення, котре має ознаки геноциду.
Відзначено, що тема насильства набуває нової актуальності від
початку 2000-х. З того часу почали зростати, з одного боку, хвиля
міжнародного тероризму (символом цього стали події 11 вересня у 2001 р.), з
іншого боку – нові авторитарні режими, які розправляються з внутрішньою
опозицією та вдаються до воєнної агресії проти своїх сусідів (прикладом
чого стала теперішня російсько-українська війна). Замість обіцяного «кінця
історії» ми переживаємо її повернення – разом з насильством, її центральним
елементом. Протистояти йому та обмежити його до необхідного мінімуму є
важливою передумовою розвитку та виживання людської цивілізації. Так чи
інакше, дослідження насильства, його динаміки, логіки і механізмів, є вкрай
актуальними і в академічному, і в політичному вимірі.
Зауважено, що мікроісторична реконструкція масового насильства у
період від 22 червня до 4 липня 1941 р., дозволяє виокремити основні характеристики насильства, які наводимо нижче, та які до певної міри пов’язані
між собою:
– простором – усі три наймасштабніші акти масового насильства у
Львові під час радянського та німецького панування над містом проходили в
умовному чотирикутнику: 1. від в’язниці на початку вулиці Замарстинівської
на півночі; 2. в межах початкових відтинків вулиць Янівської та Городоцької
на заході; 3. на півдні умовною лінією стали Вулецькі пагорби та вулиця
Вітовського; 4. початок вулиці Личаківської на сході;
– часом – акти масового насильства у Львові відбувалися у дуже
короткий період. Тривалість між ними становили день-два. Для місцевих
4
жителів події відбувалися настільки швидко, що вони не встигали оговтатись
чи рефлектувати на те, що трапилось. Радянська армія відступила з міста
вночі з 29 на 30 червня, тобто за день до погрому. Саме завдяки «сурогатній
віктимізації» через наказ приведення євреїв на примусові роботи до тюрем,
німці запустили схему поширення відповідальності за радянські злочини на
єврейську громаду, зігравши на поширеному серед львів’ян концепті «юдеобільшовизму»;
– факторами – спільними для спалаху та динаміки всіх трьох актів
масового насильства є мультифакторність. Для жодного з актів насильства не
можна виділити єдиного або панівного фактору, який пояснював би причини
його початку та перебігу. Натомість можемо вказати на дві групи факторів:
екзогенні (політика знищення ворога – ідейного-класового чи культурнорасового, війна та бойові дії безпосередньо в місті, кооптування місцевих
мешканців для допомоги у здійсненні насильства) та ендогенні (пов’язані з
особливостями відносин між національними громадами Львова, попри
економічну, класову та політичну неоднорідність львівського міського
середовища, основні лінії напруженості проходили між національними
спільнотами Львова: поляками, євреями та українцями);
– виконавцями – різниця між Радянським Союзом і Третім Райхом
полягала в залученні недержавних гравців. На прикладі насильства першого
тижня війни переконуємося, що радянська система всіляко намагалася
зберегти монополію на насильство, не дозволяючи жодним позадержавним
групам акторів здійснювати насильницькі дії поза інституціями з вертикалі
силових органів НКВС, РСЧА. Лише міліція залучала народних
дружинників, які могли арештовувати підозрілих осіб чи охороняти об’єкти.
Насильство у Львові після приходу німців демонструє їхню готовність
обмежено ділитися такою монополією з місцевими групами, як-от
Українською народною міліцією чи місцевими мешканцями під час погрому
першого липня. За відсутності власної розгалуженої силової інфраструктури
5
у Львові, айнзацкоманди використовували міліцію як початкову ланку в
акціях знищення євреїв.
Дослідження, окреслене періодом 22 червня – 4 липня 1941 року,
іноді виходить за визначені хронологічні рамки з метою відображення історії
національних громад міста Львова та динаміки їхніх відносин, а також
факторів які мали вплив на вибухи масового насильства.
У дисертації застосовано такі методи як: загальнонауковий метод
використовувався для опису актів масового насильства та дій основних
акторів насильства; історико-порівняльний метод дозволив з’ясовати
структуру та дії груп акторів насильства; за допомогою проблемнохронологічног методу вдалося з’ясувати точний час деяких подій та
систематизувати джерельний матеріал. Головним в роботі став метод
мікроісторичних досліджень що допоміг максимально детально (наскільки
дозволяють джерела) реконструювати події перших двох тижнів німецькорадянської війни, а також взаємодію акторів насильства на індивідуальному
та груповому рівнях, їхніх мотивів та цілей.
Наукова новизна дослідження полягає в комплексному
мікроісторичному аналізі актів масового насильства у Львові під час перших
двох тижнів Німецько-Радянської війни. У роботі:проведено детальну
реконструкцію подій у період від 22 червня до 4 липня 1941 р., з особливою
увагою до мілітарного аспекту та міської географії насильства;
сформульовано та порівняно фактори виникнення масового насильства.
Матеріали дисертації можуть бути використані в науководослідницькій (при підготовці фундаментальних праць з історії України,
історії другої світової війни та дослідженнях масового насильства),
навчальній (для підготовки підручників, навчально-методичних посібників),
державній (для використання органами державної влади в рамках заходів з
інформаційної безпеки та пулічної дипломатії) роботі.
Ключові слова: Львів, битва за Львівський виступ 1941, Друга світова
війна, Вермахт, Радянська армія, літо 1941 р., історичні наративи, Батальйон
6
Нахтігаль, винищення в'язнів в тюрмах НКВС, Львівський погром, вбивства
польських професорів, масове насильство. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
З М І С Т
АНОТАЦІЯ 2
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ І ПОЗНАЧЕНЬ 12
ВСТУП 16
РОЗДІЛ 1 23
СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА 23
ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ 23
1.1. Історіографія 23
1.2. Джерельна база дослідження та методологія 36
Висновки до Розділу 1 44
РОЗДІЛ 2 47
ПЕРЕДІСТОРІЯ: МАСОВЕ НАСИЛЬСТВО У ЛЬВОВІ 47
З-ПЕРЕД ЛІТА 1941 Р. 47
2.1 Насильство у Львові перед Другою світовою війною 47
2.2. Лінії конфліктів 55
2.3. Радянізація Львова та міжнаціональні стосунки у 1939–1941 р.63
Висновки до Розділу 2 76
РОЗДІЛ 3 78
ВІЙНА ТА РАДЯНСЬКЕ НАСИЛЬСТВО 78
3.1. Радянські силові відомства у Львові та початок війни 79
3.2. Повстання українських націоналістів 86
3.3. Паніка охорони тюрем та спроба втечі частини в’язнів 91
3.5. Повернення радянського контролю над Львовом 105
Висновки до Розділу 3 115
РОЗДІЛ 4 117
АНТИЄВРЕЙСЬКЕ НАСИЛЬСТВО 117
4.2. Битва за Львів 29–30 червня 1941 року 134
4.3. Полишені в’язниці 145
4.4. Три вітки / групи ОУН(б) – прибуття, дії, координація 150
Підсумовуючи діяльність віток ОУН(б) у Львові, варто зазначити, що всі
вони увійшли у взаємодію та координацію лише перед обідом 30
16
червня. 155
4.6. Простір насильства 177
Висновки до Розділу 4 185
РОЗДІЛ 5 186
АНТИПОЛЬСЬКЕ НАСИЛЬСТВО 186
5.1. Прибуття айнзацгруп 186
5.2. Польські професори 191
5.3. Участь українців 198
5.4. Страта професорів 201
Висновки до Розділу 5 206
ВИСНОВКИ 207
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 214
|
|
|
