Марія Багрій » Тенденції розвитку педагогічних ідей і просвітницька діяльність українських письменників Західної України (кінець ХVIII ст. – 1939 р.)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Тенденції розвитку педагогічних ідей і просвітницька діяльність українських письменників Західної України (кінець ХVIII ст. – 1939 р.)

Дисертація
Написано: 2021 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 14.06.2024
Твір змінено: 14.06.2024
Завантажити: pdf див. (4.9 МБ)
Опис: Багрій М.А. Тенденції розвитку педагогічних ідей і просвітницька
діяльність українських письменників Західної України (кінець ХVIII ст. –
1939 р.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук зі
спеціальності 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки.
Міністерство освіти і науки України, Дрогобицький державний
педагогічний університет імені Івана Франка.



Мета дисертаційного дослідження – проаналізувати творчу спадщину та
просвітницьку діяльність українських письменників Західної України 70-х рр.
ХVІІІ – 30-х рр. ХХ ст. та виокремити тенденції розвитку їхніх педагогічних
ідей і просвітницької праці.
Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів полягають у
тому, що вперше: проаналізовано тенденції розвитку педагогічних ідей і досвіду
просвітницької діяльності західноукраїнських письменників кінця ХVIII – 30-х
років ХХ ст.; здійснено періодизацію літературного процесу в Західній Україні
(кінець ХVIII ст. – 1939 р.) крізь призму історико-педагогічного виміру,
визначено п’ять основних періодів розвитку західноукраїнської літератури: 1)
церковно-освітній (середина 1772-х – 1820-ті рр. поділяється на два етапи: 1772
– 1805 рр. та 1806 – 1820-х рр.); 2) будительсько-просвітницький (1830-ті –
перша половина 1870-х рр., має два етапи, які розмежовує 1848 р.); 3)
піднесення літературного життя другої половини 1870-х рр. – 1914 рр.; 4)
воєнно-революційних потрясінь 1914 – 1919/20 рр.; 5) міжвоєнний період ХХ
ст., у якому відстежуються два етапи 1920-х та 1930-х рр. Кожен з цих періодів
має свої риси й особливості ідейно-ціннісного та художньо-стильового
характеру, увиразнені в художніх рефлексіях широкого комплексу проблем
освіти, виховання і розвитку особистості. Їхніми носіями і продуцентами
виступили представники кількох генерацій західноукраїнських письменників; з
огляду на означені науково-теоретичні позиції, реалії суспільно-політичного


3

розвитку та змісту і характеру літературного процесу тощо, виокремлено
існування за періоду, що розглядається, п’ятьох генерацій письменників (перша
припадає на 70-ті рр. XVIII – 10-ті рр. ХІХ ст.; друга – на 20-ті – кінець 40-х рр.
ХІХ ст.; третя – на 1848 р. – 70/80-ті рр. ХІХ ст.; четверта – на 1870/80-ті рр.
ХІХ – початок ХХ ст.; п’ята – на 20–30-ті рр. ХХ ст.); кожній з них були
властиві певні спільні риси та подібні погляди на проблеми освіти, виховання,
теорії і практики педагогіки; вивчено творчу спадщину близько 250 педагогічних
персоналій, проаналізовано ідейно-тематичне й жанрове розмаїття педагогічно
орієнтованих творів українських письменників, здійснено персоніфікацію
літературного процесу на західноукраїнських землях крізь призму висвітлення
освітніх проблем; виокремлено творчі надбання письменників, які були
педагогами, з’ясовано їхній внесок у розвиток літературного процесу та
української педагогічної думки; виявлено науково-педагогічні й навчально-
методичні здобутки українських письменників означеної доби; з’ясовано й
узагальнено сутність педагогічних поглядів письменників Західної України на
проблему просвітництва українського народу; уточнено дефініції поняттєво-
категорійного апарату досліджуваної проблеми (педагогізація освітнього
процесу, педагогічно персоніфікований літературний процес, література для
дітей, дитяча література, генерації західноукраїнських письменників,
самодіяльні письменники та ін.); узагальнено досвід просвітницької діяльності
українських письменників дослідженої доби щодо різноманітності її форм і
методів (написання художніх творів для додаткового читання учнів у школі і
поза її межами, сприяння поширенню української книжки з-поміж дітей та
юнацтва, театралізовані вистави, народні читання тощо); окреслено шляхи
творчого використання педагогічних ідей і досвіду просвітницької діяльності
українських письменників кінця ХVIII ст. – 30-х років ХХ ст. за умов
реформування сучасної вітчизняної освіти; подальшого розвитку набули
уявлення про сутність і зміст просвітницької діяльності української інтелігенції
в галузі збереження національних традицій, культури, мови, школи кінця ХVIII
ст. – 1939 р.; удосконалено методологію пізнання тенденцій педагогічних ідей і


4

громадсько-просвітницької діяльності західноукраїнських письменників
(поглиблено розробку поняттєво-категорійного апарату й наукового
інструментарію дослідження педагогічних персоналій письменників, підходи і
методи дослідження педагогізації літературного процесу, набув подальшого
вивчення міждисциплінарний підхід до аналізу літературного процесу в
освітньо-педагогічному вимірі, методологія просопографічного аналізу
освітньої та просвітницької діяльності різних генерацій письменників Західної
України кінця ХVIII ст. – 30-х рр. ХХ ст.).
Практичне значення дослідження полягає в тому, що основні положення
дисертації доповнюють вітчизняне історико-педагогічне знання й можуть
слугувати для подальшого наукового розроблення проблем історії освіти та
педагогічної думки України, а також сприяють його використанню для
укладання навчальних посібників і методичних рекомендацій з історії
педагогіки, історії української літератури для вищих педагогічних навчальних
закладів різних рівнів акредитації. Матеріали дослідження можуть бути
реалізовані в системі післядипломної підготовки та перепідготовки педагогічних
працівників, у процесі організації науково-дослідницької роботи студентів,
магістрантів, аспірантів і науково-методичної роботи викладачів. На основі
наукової роботи розроблено посібник «Педагогічна спадщина українських
письменників Західної України (кінець ХVIII ст. – 30-х роки ХХ ст.), який
використовується під час викладання навчальних дисциплін «Українська
література», «Дитяча література». Матеріали дослідження застосовуються при
розробленні освітніх програм і концепцій модернізації системи навчання,
виховання і всебічного розвитку особистості в Університеті обдарованої дитини,
що діє при ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя
Стефаника».
У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено його
об’єкт, предмет, мету і завдання, схарактеризовано джерельну базу, методи,
наукову новизну і практичне значення дослідження, подано інформацію про
апробацію результатів дослідження.


5

У першому розділі «Педагогічні погляди та просвітницька діяльність
українських письменників Західної України (кінець ХVIII ст. – 1939 р.) як
наукова проблема» проаналізовано стан наукової розробленості проблеми,
схарактеризовано джерельну базу дослідження, визначено методологічні та
категорійні основи дисертації, визначено передумови розвитку літературної
творчості й культурно-освітнього життя в західноукраїнському регіоні
Розроблена методологічна програма дослідження має міждисциплінарний
характер, що передбачає врахування особливостей розвитку історико-
педагогічної науки та літературознавства. У такому розрізі на основні аналізу
наукового досвіду представлено інтерпретацію основних науково-
методологічних підходів (синергетичний, феноменологічний, аксіологічний), що
проектують основну логіку вивчення і концептуалізацію тенденцій розвитку
педагогічних ідей і просвітницької діяльності українських письменників
Західної України наприкінці ХVIII – у 30-тих рр. ХХ ст. Доведено, що важливе
підґрунтя для цього дає міждисциплінарний категорійно-поняттєвий апарат, що
дає змогу адекватно дефініціювати комплекс досліджуваних процесів і явищ.
З’ясовано, що літературний процес у Західній Україні (кінець XVIII – 30-х
рр. ХХ ст.) є складним, багатоаспектним, поліструктурним явищем та становить
окрему яскраву сторінку в історії української культури і літератури.
У другому розділі «Історико-педагогічні виклики західноукраїнського
соціуму у вимірі розвитку національного літературного процесу досліджуваної
доби» розроблено періодизацію літературного процесу в Західній Україні
наприкінці XVIII – у 30-х рр. ХХ ст. в історико-педагогічному контексті,
схарактеризовано вплив літературних напрямів і течій на ідейне та жанрове
розмаїття педагогічно-орієнтованих творів західноукраїнських письменників.
Досліджено передумови та чинники етноісторичного, міжнародного,
суспільно-політичного, культурно-освітнього, міжетнічного, іншого порядку,
що окреслюють тло, на якому формувалося світобачення західноукраїнських
письменників та визначалися освітньо-педагогічні орієнтири їхньої творчості
наприкінці XVIII – у 30-х рр. ХХ ст. З огляду на характер суспільно-політичного


6

розвитку Західної України цього періоду, умовно виокремлюємо в ньому три,
різні за тривалістю, але відносно цілісні в геополітичному вимірі етапи:
1) кінець XVIII ст. – 1914 р., коли Галичина, Буковина і Закарпаття перебували у
складі Габсбурзької монархії, а Волинь – Російської імперії; 2) 1914 – 1919/1920
рр., коли вони опинилися у вирі складних процесів воєнно-революційної
колотнечі та національного державотворення; 3) 20-30-ті рр. ХХ ст., коли
внаслідок чергового перекроювання політичної мапи Європи західноукраїнські
землі опинилися під владою Польщі, Чехословаччини та Румунії.
З’ясовано спектр ідейного, тематичного, жанрового розмаїття педагогічно-
орієнтованих творів західноукраїнських письменників, їх розглянуто в контексті
почергової трансформації, співіснування і взаємопроникнення основних
літературних напрямів і течій: класицизм (XVIII – початок ХІХ ст.),
сентименталізм (друга половина друга половина XVIII – початок ХІХ ст.),
романтизм (кінець XVIII – перша половина ХІХ ст.), реалізм (друга половина
ХІХ ст.), модернізм (кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.). Їхні характерні риси
та особливості впливали на художнє відображення освітньо-виховних ідей і
проблем у різних жанрових літературних творах західноукраїнських
письменників. Акцентовано на впливі цих літературних напрямів і течій на
ідейну спрямованість і жанрове розмаїття педагогічно-орієнтованих творів
письменників Західної України, підкреслено, що літературний процес був
детермінований потужним впливом європейського просвітництва, позаяк,
просякнуті цими ідеями, українські письменники, багато з яких були активними
учасниками громадського життя, педагогами, убачали своє покликання в
поширенні освіти і просвітництва в сенсі не лише розвитку освіченості і знань, а
й патріотично-громадянського і морально-етичного виховання, утвердження
нового гуманістичного світогляду, формування науково-природничої картини
світу тощо. Зміна стильових напрямів і творчих течій, що супроводжувала
літературний процес наприкінці XVIII – у 30-х рр. ХХ ст., вплинула на жанрове
розмаїття та ідейну, тематичну і дидактичну спрямованість педагогічно-
орієнтованих творів письменників Західної України.


7

У третьому розділі «Літературний процес Західної України в контексті
освітньо-педагогічних проблем (кінець ХVIII ст. – 1939 р.)» схарактеризовано
колективні портрети генерацій західноукраїнських письменників
досліджуваного періоду в освітньо-педагогічному вимірі, проаналізовано імідж
вчителя у творах письменників Західної України.
Зважаючи на реалії досліджуваного часопростору та досвід трактування
педагогічних персоналій сучасною наукою (Г.Бєлан, Н.Гупан, Н.Дічек,
О.Сухомлинська та ін.), до числа письменників, яких аналізуємо як педагогічних
персоналій, зараховуємо діячів, які займалися створенням різножанрових
художніх або публіцистичних текстів, призначених для навчання, виховання,
інтелектуального й культурного розвитку, самоосвіти дітей, учнів, юнацтва та
масового просвітництва, читання дорослими тощо. Ідеться не лише й не стільки
про професійних письменників, для яких літературна праця була основним
заняттям і джерелом доходу, скільки про персоналії (їх абсолютна більшість),
які в силу різних обставин поєднували письменництво з професійно-
педагогічною працею як учителі, викладачі різних типів освітніх закладів або
займалися іншим видом професійної діяльності. У другому випадку це зазвичай
священники – духовні особи, що виконували релігійні й церковні обряди, лікарі,
інші фахівці.
Здійснено конструювання колективних портретів генерацій
західноукраїнських письменників кінця XVIII – 30-х рр. ХХ ст. крізь призму
освітньо-педагогічних проблем. З цією метою опрацьовано фактографічні дані
та критерії і особливості творчості, які стосуються: 1) дати і місця (регіону)
народження, соціального походження особи; 2) умов, чинників, обставин
особистісного, творчого, професійного формування і становлення (родинне
виховання, навчання в освітніх закладах, соціальні зв’язки і впливи тощо); 3)
основних фахів (галузь знань) і видів професійної діяльності (учитель, викладач,
письменник, священник, службовець, лікар тощо); 4) внеску в розвиток
українського письменства загалом та крізь призму теорії і практики педагогіки,
національної освіти і просвітництва зокрема.


8

Проаналізовано творчу спадщину близько 250 педагогічних персоналій.
Зважаючи на матеріали наукових студій, антологій, довідникових та інших
джерел, їхнє коло і перелік могли бути ширшими. Однак це унеможливило
здійснення в одному дослідженні предметного цілісного аналізу їхньої творчості
і громадсько-культурної діяльності, тому в його орбіту були включені
літератори, що презентують оригінальні, продуктивні й актуальні, на нашу
думку, ідеї, досвід, рефлексії різних питань виховання, навчання, розвитку
особистості, які можуть бути цікаві та корисні в розв’язанні сучасних проблем
удосконалення освітнього процесу, а також ті, чия життєтворчість у контексті
педагогічних ідей та громадсько-просвітницької діяльності недостатньо
вивчена. Для увиразнення загального колективного портрета педагогічних
персоналій письменників їх умовно поділено на три основні групи: 1) визнані
класики української літератури; 2) письменники, включені до предметного поля
педагогічної біографістики як педагогічні персоналії; 3) маловідомі в
педагогічній науці діячі, чиї імена фіксуються головно в краєзнавчих студіях або
були виявлені нами.
У четвертому розділі «Педагогічні виміри творчих надбань українських
письменників Західної України досліджуваного періоду» проаналізовано
чинники формування особистості у візіях літераторів Західної України,
визначено ідеї виховання в працях західноукраїнських письменників,
схарактеризовано надбання окремих поетів і прозаїків, зокрема письменників-
учителів, означено важливі педагогічні положення, закцентовано на тому, як
тогочасні освітні проблеми відобразилися на сторінках творів окремих
письменників.
Доведено, що національна ідея – ключова не тільки у творчості більшості
українських письменників Західної України, а й у публіцистичній і науковій
спадщині громадсько-просвітницьких діячів, політичних і громадських
активістів, діячок жіночого та молодіжного руху, релігійних діячів Української
греко-католицької церкви, митців, лікарів, театральних діячів, які дотично
спричинилися до освітнього процесу в Західній Україні досліджуваної доби,


9

працюючи вчителями, редагуючи часописи, видаючи навчальну літературу,
створюючи навчальні посібники, підручники, методичні рекомендації, освітні
проєкти тощо. Вони відбулися як публіцисти, позаяк через виступи в тодішній
численній українській періодиці, яка стала своєрідним майданчиком, де
продукувалися педагогічні інновації, обговорювалися актуальні проблеми
навчання та виховання, аналізувався досвід закордоння тощо, доносили
педагогічні ідеї до широкого загалу. Це явище спричинило появу такого
своєрідного феномену, як педагогізація суспільного життя, коли українство
мобілізувало свої зусилля навколо проблеми національного виховання дітей та
юнацтва. В авангарді цього явища стояли письменники-педагоги, чиї поетичні
та прозові твори, особливо історико-патріотичного змісту, літературно-критичні
статті, публіцистика, фейлетони, розвідки з історії січового стрілецтва, мемуари
збагатили українську скарбницю національно-патріотичною тематикою,
своєрідною художньою образністю, достовірністю зображуваного.
У п’ятому розділі «Громадсько-просвітницька, наукова, публіцистична
діяльність письменників Західної України (кінець XVIII – 30-ті рр. ХХ ст.)
проаналізовано доробок українських письменників-педагогів у навчально-
методичному забезпеченні освітніх закладів регіону, означено громадсько-
просвітницьку діяльність українських письменників, схарактеризовано
упровадження педагогічних ідей західноукраїнських літераторів (кінець XVIII –
30-ті роки ХХ ст.) в освітньо-педагогічну практику сьогодення, виокремлено
окремі постаті західноукраїнських письменників хронологічно визначеного
періоду дослідженням, які спричинилися до створення арсеналу українського
підручникового фонду, що заслуговує на окреме подальше ретельне вивчення.
З’ясовано, що авторами навчально-методичного забезпечення освітніх
закладів регіону були такі письменники-педагоги: Лука Данкевич, або Лука з
Ракова, Олександр Духнович, Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків
Головацький, Юрій Федькович, Омелян Партицький, Антін Крушельницький,
Юліан Целевич, Іванна Блажкевич, Олександр Стефанович, Олександр
Барвінський, Марійка Підгірянка, Іван Левицький, Модест Левицький, Сидір


10

Воробкевич, Омелян Попович, Степан Смаль-Стоцький, Августин Волошин,
Володимир Радзикевич, Олександр Маркуш, Юрій Шкрумеляк та ін.
Важливу сторінку в розвиток педагогічної думки Західної України вписали
дитячі письменники, які є авторами спеціальних творів для дітей національно-
патріотичного, релігійного, морально-етичного тощо змісту. Відзначаємо явище,
коли твори українських письменників, уміщені в букварях, читанках, стали
дидактичним матеріалом, спеціально створені невеликі поетичні твори
слугували засобом вивчення абетки, арифметичних дій, ознайомленням з
довкіллям тощо.
На ниві громадського просвітництва українські письменники, особливо
педагоги, проявили себе як провідники національної ідеї, своєю активною
життєвою позицією подавали селянству, юнацтву приклад патріотизму,
громадянськості, поширювали свою педагогічну працю і поза межі школи: з-
поміж юнацтва та дорослих проводили масову агітаційно-пропагандистську
діяльність, спрямовану на поширення знань, піднесення загальнокультурного
рівня, будили активність до здобуття знань, долучалися до випрацювання
концепції просвітництва для дорослих, вели курси, виступали з «відчитами»,
порушували проблеми національного виховання дітей на сторінках художніх
творів, створювали спеціальні тематичні твори для дітей, актуалізували важливі
виховні та освітні питання в українських періодичних виданнях, редакторами
яких вони були, та ін.
Проблема розвитку педагогічних ідей і просвітницької діяльності
українських письменників Західної України (кінець XVIII – 30-ті роки ХХ ст.). є
актуальною і значущою за умов сьогодення. Творче використання педагогічних
поглядів західноукраїнських письменників досліджуваного періоду в закладах
середньої та вищої освіти незалежної України сприятиме ефективному
реформуванню сучасної освітньої системи, удосконаленню викладання
педагогічних дисциплін, повернення із забуття маловідомих загалові
літературних і педагогічних персоналій, чиї здобутки є вартісними з погляду


11

сьогодення та заслуговують на глибоке вивчення та використання в освітньому
просторі як чинник національного виховання юного покоління.
Ключові слова: тенденції, педагогічні ідеї, просвітницька діяльність,
Західна Україна, письменники-педагоги, педагогічна спадщина, українська
література.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.