Сад Гетсиманський (вид. 1950)

Читати «Сад Гетсиманський», канвою якого є безперервні катування та страждання загнаних людських істот в переповнених камерах, було б майже неможливо, якби він не містив детективну інтригу, заради розкриття якої хочеться прочитати великий роман одним махом. Андрій ламає собі голову над тим, хто його зрадив, вагаючись між двома однаково важкими варіантами — рідні брати чи кохана дівчина. Читачеві належить розгадувати цю загадку разом із героєм, і разом з ним без надії сподіватись на кращий кінець. Сама назва твору натякає, що основним його мотивом є зрада, ажде у саду Гетсиманському Іуда поцілував Ісуса — умовний знак зради, за який Іуда отримав свої тридцять шекелів. А розв’язка роману викриває іще одну особливість совєтського режиму, називати яку не варто, щоб не зіпсувати кінцівку майбутнім читачам.

Цікаво також читати майстерні описи різних типажів в’язнів, наглядачів та слідчих, які автор виписує з притаманною майстерним письменникам уважністю до найтонших психологічних деталей. Так складається галерея портретів підлабузників, скнар, «маленьких людей», тупоголових служак, садистів, моральних дегенератів, і, на противагу цим всім, сильних духом, бунтарів, та просто людей, що залишаються добрими попри найстрашніші обставини.

Окремий інтерес, що відволікає від описаних жахів, складає гра головного героя, яку він веде зі слідчими. Він затявся «розколюватись» у приписуваних йому злочинах і намагається розгадати, які козирі можуть мати слідчі проти нього, як вони його збираються «ламати», готує себе до всіх можливих ходів з їх боку та припасає деякі козирі проти них самих. Дивовижно, що людина знаходить способи для боротьби навіть у таких безнадійних умовах. Тому, попри всю депресивність, роман є життєствердним та, з теперішнім посиленням позицій інституту політичних ув’язнень, може навіть скласти практичну цінність для потенційних політичних в’язнів нового окупаційного режиму.

Більше тут: http://hkhm.blogspot.com/2012/11/ivan-bahrianyi-sad-hetsymanskyi.html