|
| Написано: |
2024 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
06.07.2024 |
|
| Твір змінено: |
06.07.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.1 МБ)
|
|
| Опис: |
Баган А. В. Військово-політична і громадська діяльність Романа Дашкевича. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 032 – історія та археологія. Національна академія сухопутних
військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, Львів, 2024.
У дисертаційній роботі висвітлено результати комплексного аналізу
громадської та військово-політичної діяльності Романа Дашкевича наприкінці
ХІХ – у першій половині ХХ ст. Проаналізовано історіографію та
охарактеризовано джерельну базу дослідження, визначено методологічні засади
й відповідний науковий інструментарій праці. Проаналізовано вплив родинного
середовища та навчання на формування його світогляду, участь у подіях
Української революції, діяльність у міжвожнний період ХХ ст, а також
охарактеризовано особливості відновлення національної пам’яті про Р.
Дашкевича.
Стверджено, що Роман Дашкевич – відомий український військово-
політичний діяч, полковник УНР, один з родоначальників української артилерії,
державотворча праця якого надзвичайно актуальна в умовах сучасної російсько-
української війни, проте, на жаль, сьогодні маловідома не тільки історикам, але
й широкому загалу. Огляд української та закордонної історіографії виразно
засвідчив відсутність спеціальних наукових робіт, які б присвячувалися постаті
Р. Дашкевича. У міжвоєнній та післявоєнній діаспорній літературі його
громадська та військово-політична діяльність розглянута фрагментарно з
акцентом на воєнних подіях Української революції. Натомість у сучасних
наукових, науково-публіцистичних дослідженнях заповнені певні фактологічні
прогалини його біографії, які корелюються зацікавленнями авторів, без
комплексного висвітлення його державотворчої праці у першій половині ХХ ст.
Визначено чинники формування світогляду Р. Дашкевича, активна
3
діяльність якого припала на час перебування Галичини у складі Австро-
Угорської монархії, Української Народної Республіки (УНР), Другої Речі
Посполитої. Вагомий вплив на формування державницьких поглядів Р.
Дашкевича мала (а) його родина шляхетського походження, (б) священиче
середовище батька – пароха села Тустановичі (Дрогобицький повіт, Галичина),
(в) навчання у Перемишльській гімназії. Стверджено, що важливий етап у
процесі формування його національної україноцентричної свідомості – навчання
на юридичному факультеті Львівського університету. Вказано, що відстоювання
ідеї національної самобутності та єдності українського народу, захист його
національних та соціально-економічних прав стали визначальними не тільки для
цього періоду, але й передусім для Р. Дашкевича.
Констатовано, що завдяки яскраво вираженим лідерським якостям, Р.
Дашкевич поєднував навчання з громадською діяльністю у гуртку при львівській
філії товариства «Просвіта», комісії Українського студенського союзу (УСС). На
конкретних прикладах показано, що найважливішим напрямом його тогочасної
праці стає розбудова січового руху у Галичині. Товариство сприяло національно-
патріотичному вихованню молоді, навчало початковій бойовій підготовці,
зокрема поводженню із зброєю на січово-стрілецьких курсах, що співпало з
зацікавленнями майбутнього лідера товариства. Проілюстровано участь Р.
Дашкевича у заходах Повітової Січі, зокрема у сфері координації роботи
товариства, налагоджені ефективної співпраці з іншими українськими
громадсько-політичними організаціями, політичними партіями. Зауважено, що
він стояв у витоків формування Легіону Українських Січових Стрільців, однак
підпав під мобілізацію та відправився на фронти Першої світової війни.
Охарактеризовано військову діяльність Р. Дашкевича у роки Першої
світової війни та Української революції 1917–1921 рр. Наголошено, що у роки
Великої війни він перебував на фронті у статусі старшини артилерії до 1915 року,
після чого потрапив у російський полон та був етапований до табору для
військовополонених (Забайкалля). Незважаючи на жахливі умови таборового
4
життя, важкий морально-психологічний стан, Р. Дашкевич проводив
національно-патріотичне освідомлення українських полонених, а також
започаткував видання таборової газети з метою формування в українців стійкого
переконання у невідворотності утворення власної української держави після
завершення Першої світової війни. Зазначено, що після Лютневої революції в
Росії (1917 р.), Р. Дашкевич втікає з російського полону та переїжджає на
Надніпрянщину, де долучається до створення українських Збройних Сил та бере
участь у роботі Галицько-Буковинського Комітету, який виступив ініціатором
заснування Галицько-Буковинського куреня січових стрільців у Києві.
Відзначено, що виконуючи вказівки командира Галицько-Буковинського
куреня Є. Коновальця, зимою 1917–1918 рр. Р. Дашкевич розбудовує стрілецькі
частини, входить до складу Стрілецької Ради (січень 1918 р.), стає командиром
1-ї гарматної батареї Куреня Січових Стрільців при Січовому полку військ
Центральної ради. У дисертації детально розглянуто участь батереї у боях з
білогвардійськими частинами (січень-лютий 1918 р.), а також у визволенні Києва
з-під більшовицької окупації (березень 1918 р.). Показано, що після
проголошення Української держави, Р. Дашкевич перебував в опозиції до
гетьмана П. Скоропадського, критикував його зважаючи на співпрацю з
проросійськими громадсько-політичними діячами. У цей же період він
продовжив військову кар’єру: очолив 4-ту батарею Запорізького Корпусу
генерала О. Натіїва (травень-серпень 1918 р.); командував новосформованою
батареєю Січових Стрільців (вересен-грудень 1918 р.) та гарматною бригадою
Куреня Січових Стрільців Дієвої армії УНР (січень-грудень 1919 р.), яка брала
участь у всіх бойових операціях Армії УНР.
Акцентовано увагу на тому, що після поразки українських національно-
визвольних змагань 1917–1921 рр. Р. Дашкевич разом із дружиною О. Степанів
нетривалий період перебував в еміграції у Чехословаччині та Австрії (1920–1921
рр.), де продовжив активну військово-політичну діяльність: брав участь у роботі
(а) останнього засідання Стрілецької Ради Січових Стрільців (липень 1920 р.),
5
(б) з’їзду Української Військової Організації (серпень 1920 р.). Новостворена
громадська ініціатива декларувала гасло соборності українських земель,
намагалася стати координуючим центром українського вояцтва Галичини та
Наддніпрянщини (у рамках УВО злилося декілька військових організацій, які
початково могли виконувати дещо відмінні тактичні завдання).
Доведено, що після повернення до Львова (1921 р.) Р. Дашкевич намагався
поширити її вплив на Галичину, окуповану Другої Річчю Посполитою. Гасла
УВО (боротьба з проявами русофільства й полонофільства; підготовка до
затяжного періоду польської окупації; пожвавлення роботи усіх громадських
організацій, виховання української молоді в дусі ідеї незалежності та ін.)
знайшли підтримку в усіх прошарках українського суспільства. Як керівник
секції пропаганди УВО, Р. Дашкевич закликав українців відмовитися визнавати
польську окупацію законною, а польську державу – сувереном тимчасово
окупованих нею українських земель. Згодом, на ґрунті непорозуміння з
окремими членами УВО, припинив діяльність в організації (1922 р.).
Розглянуто участь Р. Дашкевича у відновленні січового руху у Галичині.
Відзначено, що він, усвідомлюючи важливість національно-патріотичного
виховання молоді в умовах польського владного режиму, влітку 1921 р. виступив
з ідеєю відродження у Галичині січового руху, що у кінцевому результаті
привело до відновленням діяльності Повітової Січі. Звернено увагу на фак того,
що як кошовий отаман організації у 1922–1925 рр. Р. Дашкевич організував
низку масштабних заходів локального характеру: протипожежні курси за участю
представників «Січі» зі Львова та інших воєводств (весна 1922 р.), повітове
січове свято у Львові (літо 1922 р.), руханково-вокальний вечір (зима 1923 р.),
«свято січі» (літо 1923 р.) та ін. Подальшу розбудову товариства унеможливили
центральні органи влади Другої Речі Посполитої, які заборонили діяльність
січовиків з огляду на відсутність затверджених статутів, що привело до
трансформації січового руху у луговий (1925 р.).
Зроблено висновок, що у 1926–1939 рр. громадсько-політична діяльність Р.
6
Дашкевича була зосереджена здебільшого на розбудові лугового руху в
Галичині, налагоджуванні співпраці з провідними національно-культурними
товариства краю. Доведено, що в ідеологічній площині «Луг», за його задумом
мав залишатися на платформі «Січі», зберігати традиції січовиків, що згодом
приводило до конфліктних ситуацій з польськими органами влади. Очолюване
Р. Дашкевичем пожежно-руханкове товариство «Луг» у 1926–1939 рр. не змогло
уникнути впливу політичних партій, зокрема Українського національно-
демократичного об’єднання (УНДО) та Української соціалістично-радикальної
партії (УСРП), Комуністична партія Західної України (КПЗУ) проте кошовий
«Лугу» зумів зберегти аполітичність в діяльності товариства: організовував
лугові свята у повітах Галичини, проводив пожежно-руханкові курси, спільні
заходи із «Соколом-Батьком», «Пластом», а також із «Просвітою», Українським
педагогічним товариством «Рідна школа», Ревізійним союзом українських
кооперативів, Українським товариством охорони воєнних могил та ін.,
поширював патріотичні гасла на сторінках періодичних видань, зокрема у
часописі «Вісті з Лугу», головним редактором якого у 1926–1939 рр. був Р.
Дашкевич.
Стверджено, що збереження національної пам’яті про Р. Дашкевича стало
можливим тільки після відновлення української державності (1991 р.), зважаючи
на боротьбу комуністичних державно-партійних органів влади із «українськими
буржуазними націоналістами», до яких, без сумніву, належав й генерал-
хорунжий армії УНР. Значну роль у популяризації ім’я Р. Дашкевича відіграв
його син Ярослав – відомий в Україні та за кордоном історик та громадський
діяч, який залишив чимало спогадів про свого батька. Завдяки зусиллям
центральних та місцевих органів влади, громадським інституціям, національно
свідомій українській громадськості, ім’ям Романа Дашкевича названо вулиці
багатьох українських міст, йому присвячено чимало теле-, радіопрограм, він –
центральна постать документальних фільмів, які присвячувалися Українській
революції 1917 – 1921 рр. У час російсько-української війни 26 артилерійській
7
бригаді Збройних Сил України присвоєно почесне найменування «імені генерал-
хорунжого Романа Дашкевича» (2019 р.).
Ключові слова: Роман Дашкевич, громадська діяльність, Українські січові
стрільці, УНР, Армія УНР, російсько-українська війна, ЗУНР, Українська
військова організація, національна пам’ять, «Луг», Друга Річпосполита, часопис
«Діло», українська міжвоєнна еміграція, репресії, національний спротив .
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
АНОТАЦІЯ …………………………………………………………………… 2
ПЕРЕЛІК УМОВИНИХ СКОРОЧЕНЬ ………………………………….. 16
ВСТУП ………………………………………………………………………... 19
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛА, МЕТОДОЛОГІЯ
ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Стан дослідження проблеми ………………………………………….. 24
1.2. Джерельна база ……………………………………………………….... 36
1.3. Методологія дослідження ………………………………………………50
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 ………………………………………………. 59
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ
ПОГЛЯДІВ …………………………………………………………………… 61
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ……………………………………………..... 74
РОЗДІЛ 3. УЧАСТЬ У ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ ТА УКРАЇСЬКІЙ
РЕВОЛЮЦІЇ 1917–1921 рр.
3.1. Військова діяльність в арміях Австро-Угорської монархії, УНР,
Директорії УНР ………..……………………………………………....... 76
3.2. Участь в антигетьманському повстанні, збройній боротьбі
з більшовицькими та денікінськими військами …………………………....... 98
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 ……………………………………………..... 111
РОЗДІЛ 4. ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ,
НАЦІОНАЛЬНА ПАМ’ЯТЬ ПРО Р. ДАШКЕВИЧА
4.1. Участь у створенні УВО і відновленні товариства «Січ» …………….. 113
4.2. Організаційно-громадська діяльність у товаристві «Луг» ……………. 125
4.3. Національна пам’ять про Р. Дашкевича ……………………………….. 150
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4 ……………………………………………… 158
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….. 160
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………… 166
|
|
|
