Олександр Бабіч » Населення Одеси у 1941–1944 рр.: динаміка, рефлексії на окупацію, стратегії виживання
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Населення Одеси у 1941–1944 рр.: динаміка, рефлексії на окупацію, стратегії виживання

Дисертація
Розділ: Історична
Твір додано: 14.03.2025
Твір змінено: 14.03.2025
Завантажити: pdf див. (2 МБ)
Опис: Бабіч О. В. Населення Одеси у 1941–1944 рр.: динаміка, рефлексії на окупацію, стратегії виживання. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі
знань 03 «Гуманітарні науки» за спеціальністю 032 «Історія та археологія». –
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці,
2024.
Актуальність дослідження. Виразним напрямом сучасної історичної науки
є намагання максимально збагнути «людський вимір» історії, виявлення
регіональних особливостей, візуалізація мікроісторичного рівня на тлі
загальноцивілізаційних тенденцій. В умовах активізації бойових після 24
лютого 2022 р., окупацією значної території України, актуалізується чимало
проблем, характерних для вибору стратегії виживання мирного населення в
періоди попередніх воєнних конфліктів.
Наукова новизна дослідження визначається самою постановкою
проблеми, оскільки демографічні процеси, стратегії виживання та рефлексії
населення великого міста в окупації так і не стало предметом грунтовного
наукового дослідження.
У першому розділі «Історіографія, джерельна база та теоретико-
методологічні засади дослідження» умовно виділено основні групи
історіографії проблеми дослідження (радянська, сучасна українська та
зарубіжна). Зазначається, що в радянський період цілий ряд тем було
заборонено порушувати, а життя населення окупованих територій
розглядалося тільки за принципами «свій – чужий», «наші – не наші». Проте
напрацювання радянських дослідників, здебільшого маючи ідеологічне
підґрунтя, тим не менше містять конкретний інформативний історичний
матеріал, який є вагомим джерельним підґрунтям для сучасних досліджень.


3
Новий етап в історії української історичної науки розпочався із
проголошенням незалежності України. Без ідеологічних регламентацій та
обмежень, які були притаманні попередній епосі, набули розвитку
різноманітні підходи до вивчення минулого, постала можливість залучення
методологічного доробку та кращих досягнень зарубіжної історіографії. Для
вирішення поставлених завдань проаналізовано та введено в науковий обіг
комплекс архівних та опублікованих матеріалів щодо життєдіяльності
населення Одеси в період румунської окупації. Переважну більшість
неопублікованих документів уведено в науковий обіг уперше, а вже відомі
матеріали інтерпретуються у світлі нових методологічних концепцій.
У дослідженні застосовано міждисциплінарний підхід, який реалізовано
через використання категоріального апарату та науково-дослідного
інструментарію інших суспільно-гуманітарних, соціальних та поведінкових
наук. Дисертаційне дослідження ґрунтується на комплексі загальнонаукових і
міждисциплінарних, спеціально-історичних і конкретно-історичних методів,
до застосування яких звертається сучасна історична наука.
Значну увагу приділено методам інтерпретації усноісторичних матеріалів.
Наголошується, що співвідношення суб’єктивних і об’єктивних елементів у
усній оповіді пояснюється перш за все специфікою пізнавального процесу при
дослідженні суспільно-історичних явищ. Тут йдеться про підхід, що дозволяє
виявити внутрішню рефлексію респондента, який виступає носієм історичної
інформації, і зовнішнньої рефлексії інтерв’юера, який є суб’єктом пізнання.
У другому розділі «Населення Одеси в контексті соціальної та
національної політики румунської окупаційної влади» розглянуто діяльність
румунської окупаційної адміністрації з організації життєзабезпечення Одеси,
висвітлено динаміку демографічних змін в Одесі періоду окупації, надано
характеристику організації підтримки румунською окупаційною
адміністрацією незахищених верств населення Одеси.
Доведено, що формально цивільне управління було побудовано цілком
звично навіть для сьогоднішнього часу. Такими ж органами і структурами тоді


4
напевно керувалася більшість румунських і європейських міст. Трансністрія і
сама Одеса сприймалися новими господарями як зона, яка мала згодом увійти
до складу Румунії, а до цього повинна була пройти своєрідний етап
«адаптації». Городяни змушені були комунікувати з новими чиновниками для
вирішення всіх своїх побутових, робочих, комунальних і соціальних проблем.
Більша частина мешканців Одеси залишалася просто обивателями, поступово
прийнявши нову владу. Бюрократична машина окупаційної адміністрації
характеризувалася інертністю та неквапливістю в соціальній роботі, але міське
керівництво докладало зусиль для забезпечення слабозахищених категорій
містян, щоб запобігти непотрібній надмірній смертності серед них.
Досліджено динаміку населення, його структуру, чисельність,
життєдіяльність міста Одеса в період окупації, його специфічні умови життя,
національний склад. Саме цей аспект являє собою одну із найважливіших
складових соціальної історії, акцентує на культурно-антропологічних
трансформаціях у суспільстві як наслідок війни. Особливу увагу привертає
необхідність використання новітніх методик обрахунку чисельності населення
міста на основі діловодних документів, статистичних звітів, актів
різноманітних комісій, що фіксували втрати та нанесену шкоду. Здійснено
порівняльний аналіз радянських та румунських документів, що дало
можливість виявити деякі суперечності. Водночас на основі комплексного
вивчення всіх типів документів зроблено обґрунтовані висновки щодо
динаміки чисельності населення Одеси на різних етапах Другої світової війни:
у період оборони міста, роки окупації та одразу після звільнення Одеси від
окупантів.
Проаналізовано всі наявні в архівних фондах нормативні документи та
правові акти, що регулювали питання пенсійного та соціального забезпечення
населення Трансністрії і Одеси в 1941-1944 роках. Надано оцінку юридичним
нормам, які регулювали соціальну сферу окупованого міста, та їх адекватності
й ефективності. Установлені органи окупаційної влади, які відповідали за
патронат, пенсійне та соціальне забезпечення, реєстрацію та фінансові


5
процеси. Відпрацьовано весь масив російськомовної місцевої періодики
окупантів, через яку проводилося інформування населення з указаних питань.
Наведено норми виплат пенсій, порядок нарахування, фонди та суми, які було
витрачено румунською владою в 1943-1944 роках. Уперше встановлено
перелік категорій громадян, які отримували персональні пенсії від окупантів та
ті категорії одеситів, які були позбавлені виплат. Зроблено висновок, що
румунська адміністрація в Трансністрії після тотального знищення
єврейського та ромського населення переймалася проблемою виплат пенсій
громадянам всіх інших етнічних та соціальних категорій, узявши на себе
відповідальність за гуманітарну складову безумовно антигуманного явища
окупаційної системи.
У третьому розділі «Стратегії виживання міського населення Одеси в
окупації» охарактеризовано різні форми співпраці населення Одеси з
окупаційною румунською владою, показано діяльність радянського
партизансько-підпільного руху в Одесі, розглянуто особливості акцій
окупантів зі знищення місцевого єврейського населення в окупованій Одесі
(1941–1942 рр.), простежено зміни психологічного механізму вибору стратегій
виживання жінками Одеси.
За вибором стратегії виживання в окупації виділено групи населення: які
пішли на контакт з окупантами; які долучилися до руху супротиву; які
потребували допомоги, тобто соціально незахищені верстви населення. Крім
того виявлено основні етнічні групи мешканців Одеси як критерій розуміння
рефлексій на окупаційний режим. Тому для виявлення особливостей підходів
до вибору стратегій основну масу мешканців класифіковано за етнічною,
віковою, гендерною ознаками.
У дослідженні співпраця з окупантами, або колабораціонізм,
розглядається як окремий напрям стратегії виживання для значної кількості
населення. Водночас підкреслено, що колабораціонізм як добровільна,
усвідомлена та навмисна співпраця з ворогом, недостатньо вивчене явище в
історичній літературі, оскільки тема співпраці з окупаційним режимом на


6
території України упродовж тривалого часу належала до числа небажаних.
Розрізняється колабораціонізм свідомий, ініціативний – породжений
виваженим бажанням сприяти окупантам, і вимушений – спричинений
обставинами.
Виокремлено військовий та економічний (цивільний) колабораціонізм.
Військовий колабораціонізм розділено на пасивний (робота у військових
частинах) та активний (участь у бойових діях зі зброєю в руках). Цивільний
колабораціонізм переважно мав вимушений характер. Визначено декілька
ключових мотивів цивільного колабораціонізму: необхідність повернутись до
своєї звичної професії; службу на окупантів через безвихідь; звичайне для
Одеси бажання зайнятися бізнесом; реалізувати заслужене невдоволення
радянською владою та її ладом; намагання вислужитися перед новою владою з
почуття боягузтва та пристосуванства; спроба уникнути більш важкої долі ніж
та, що складалася в кожний конкретний життєвий момент.
Досліджено російські антирадянські організації, які співпрацювали з
окупантами в Одесі: Російський загальновійськовий союз, Народно-трудовий
союз російських солідаристів, Російський охоронний корпус, Товариство
колишніх військових чинів російської армії, послідовники «власовського»
руху.
Виокремлено культурний колабораціонізм, а саме співпрацю з
окупантами співробітників місцевих газет, театрів, музеїв, закладів освіти.
Визначено мотиви співпраці: ненависть до радянської влади, корисливість,
особистий авантюризм, заробіток на життя, реалізація творчих здібностей.
З’ясовано, що більшість людей ставала перед звичайною альтернативою:
вижити або померти, не маючи ніяких засобів існування. Вони намагалися
зберегти майно, відновити роботу, створити бізнес, нагодувати близьких,
контактуючи і співпрацюючи з окупантами. Таке вибудовування
горизонтальних траєкторій виживання та пристосування до нових умов можна
вважати найбільш поширеним і природним.


7
Визначено етапи формування та боротьби радянських диверсійних,
підпільних груп та партизанських загонів в Одесі на чотири періоди: 1. Загони
періоду оборони, серпень – вересень 1941 р., в Одесі формувалися групи, які
відправлялися в тили румунських військ для диверсійно-розвідувальної
роботи; 2. Загони, залишені в місті, які діяли із 16 жовтня 1941 р. і майже
повністю були ліквідовані до середини 1942 р.; 3. Дрібні підпільні групи,
діяльність яких простежується в 1942–1944 рр.; 4. Загони, які зорганізувалися
перед самим звільненням Одеси в кінці 1943 р. – на початку 1944 р.,
найбільша за кількістю категорія. Підкреслюється, що фактично не можна
назвати жодного загону або групи, яка б активно діяла весь час, поки тривала
окупація.
Справжньою гуманітарною катастрофою в Одесі став Голокост, що
призвело в тому числі й до значних етнодемографічних втрат, адже за
чисельністю єврейського населення у довоєнний час Одеса була одним із
найбільших міст в Україні, важливим центром єврейської культури. За
допомогою 4-х видів підрахунку виведено остаточну цифру від 103 тис. до 118
тис. убитих за 4 місяці (із жовтня 1941 р. до березня 1942 р.) одеських євреїв.
З’ясовано, що в умовах окупації Одеси жінки становили найчисельнішу
категорію населення міста. Відповідно, саме на них ліг весь тягар виживання
їх родин. Задля порятунку власного життя та своїх близьких, у першу чергу
батьків і дітей, в умовах окупації Одеси жінки були вимушені
пристосовуватися до нової влади й нових реалій існування в повсякденному
житті. Вони підробляли необхідні документи, використовуючи майже
тотальну корупцію румунських чиновників, вдавалися до демонстрації
бідності чи хвороби, жалілися на відсутність годувальника, якого примусово
мобілізували до Червоної армії аби таким чином здобути соціальну допомогу
від органів піклування окупаційної влади. Жінки освоювали нові професії та
ремесла, були вимушені виходити на базар і вдаватися до натурального
обміну. Також способом виживання для жінок стало співжиття з


8
представниками окупаційної адміністрації і військовими – румунами або
німцями.
Ключові слова: Друга світова війна, Трансністрія, Румунія, Одеса,
населення, окупація, адміністрація, етнічні групи, стратегії виживання,
Голокост, повсякденне життя, рух опору, соціальні процеси, спротив,
колаборація.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.