Шляхом бурхливим

«Нам би хоч маленького Дюма», – бідкався Максим Рильський з огляду на плачевний стан авантюрного жанру в українській літературі. Григорій Бабенко цілком міг би посісти це місце, аби не короткий вік та радянськи терор.
Повість – пригодницька та водночас антимосковська. Мабуть жоден письменник (крім Лесі Українки у «Боярині») до 1991 року так відверто не показував протистояння з Росією. «З москалями тільки зв’яжися… Закують у кайдани та в Москву… І земельку одберуть, і винницю. А слід було б пошарпати москалів: від воєвод Україна життя немає», – усвідомлює однин із героїв книги.
У творі – мінімум художніх відступів і максимум критичних ситуацій, з яких треба шукати вихід. Запорожець Павло Глек приїхав до Харкова з таємним дорученням кошового отамана Івана Сірка підбурити слобожан до повстання проти московської влади. Але люди вже втомилися від 20-річної війни (час Руїни), не вірять уже гетьманам і хочуть лише мирної праці. Харківський воєвода ув’язнює січового шпигуна. Йому на виручку приходить місцевий підліток Дорош Наливайко. Після втечі з міста досвідчений січовик та його юний рятівник потрапляють у бурхливий вир пригод: татарський полон, втеча, бій у степу, життя на Січі, похід у Крим.
Автор дає влучні художні характеристики подіям і людям. «Здавалося, що це дві вовчі зграї зустрілися серед степу, мовчки клацають зубами і не хочуть поступитися одна одній широкою дорогою», – пише він про бій запорожців із татарами. Критичну оцінку отримують українські гетьмани та суперечлива постать Івана Сірка.
Хлопця мучать сумніви, коли бачить жорстокі січові звичаї. У поході він стає свідком, як козаки руйнують кримські поселення, замаються грабунком. Врешті юнак обурюється тим, що Іван Сірко торгує людьми так само, як і татари: «Ми, козаки, оборонці волі, женемо, як худобу, людей у подарунок гетьманові. Тільки подумай, Павле… Сірко подарував… Чуєш? Подарував тисячу людей гетьманові. Вони стануть за невільників, а татарські старці співатимуть про нашу неволю…»
Юрій Винничук: «Історична повість Григорія Бабенка не втратила свої приваб і зараз. А сміливість, з якою він відважився описувати колонізацію України московитами, ба навіть кацапами, як їх називає автор, відверто дивує. Бо жоден інший автор історичних творів, виданих в СРСР, на таке не відважувався».
Наталя Марченко: «Цілісний і багатобарвний світ тогочасного буття України відкривається сучасному читачеві разом із розповіддю про незвичайні пригоди Дороша. На жаль, повість та її автор на довгі роки безслідно зникли з культурного небосхилу України. Жодна вітчизняна енциклопедія й досі не містить відомостей про письменника. Можемо лише припускати, куди зник цей обдарований непересічний письменник, котрий так тонко відчував душу дитини та дух часу».