|
| Написано: |
2020 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
22.04.2024 |
|
| Твір змінено: |
22.04.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(3.6 МБ)
|
|
| Опис: |
Аннєнкова Н. Г. Становлення та розвиток науково-технічного потенціалу
верстатобудування УСРР/УРСР (20 – 30-ті роки ХХ століття). – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.07. «Історія науки й техніки». – Національна наукова
сільськогосподарська бібліотека НААН. Київ, 2020.
Триваючий перехід до розбудови постіндустріального суспільства не став
фактором позбавлення машинобудування провідної ролі в економіках розвинутих, у
науково-технічному сенсі, держав. Даний момент зумовлений сутністю
машинобудівного виробництва як однієї із сфер суспільно-технічної діяльності. Ця
сутність полягає у цілеспрямованому створенні технічних систем, призначених
повністю або частково замінювати людей у процесах створення матеріального та
інтелектуального продукту, перетворюючи в такий спосіб ручну працю в машинну.
Отже, значущість машинобудування для суспільного науково-технічного розвитку,
попри його переходи до різних форм свого прояву, буде зберігатися доти, доки буде
існувати сама науково-технічна діяльність. У середині машинобудування також є
ключові для його розвитку специфічні промислові галузі, без функціонування яких
сфера виробництва технічних систем не здатна ані задовольняти суспільні вимоги
до кількісно-якісних показників технічних артефактів, ані ефективно їх
продукувати. До числа таких галузей відноситься верстатобудування, будучи тим
сегментом машинобудівної сфери, що забезпечує виробництво засобів виробництва
згаданих технічних систем. Таким чином, розвиток верстатобудування є
визначальною складовою процесу розвитку машинобудування в цілому, а через це –
суспільного науково-технічного розвитку. Ця визначальність робить дослідження
історії верстатобудування, проведені в руслі узагальнення практичного досвіду,
конче актуальними, особливо тоді, коли поточний розвиток галузі набуває
регресивного характеру.
В історії України найбільш гостро вплив верстатобудування на розвиток
машинобудівного комплексу відчувався на етапі «соціалістичної» індустріалізації у
3
20–30-х роках ХХ ст. Це робить даний хронологічний відтинок в історії галузі
найбільш цікавим для дослідження, оскільки саме впродовж нього в республіці були
закладені основи порядків формування та використання науково-технічного
потенціалу верстатобудування, що існували до самого розпаду СРСР. Між тим,
аналіз історіографії проблеми показав відсутність відомостей, які в цілому або в
складових зокрема безпосередньо розкривали б науково-технічний потенціал
українського верстатобудування протягом обраного періоду, оскільки відсутні самі
дослідження відповідної спрямованості. Наявна ж історіографія оперує,
здебільшого, абсолютними показниками роботи певних верстатзаводів УСРР та
союзних верстатзаводів, а стани кадрової, матеріально-технічної та організаційної
складових взагалі розглядаються лише стосовно республіканського або союзного
машинобудівних комплексів у цілому. Визначений стан історіографії на тлі
актуальності поставленої проблеми додатково показав необхідність її вивчення із
залучанням максимально широкого кола історичних джерел. Тому, дана розвідка
була проведена на основі архівних матеріалів, розміщених у: Центральному
державному архіві вищих органів влади і управління та Центральному державному
архіві громадських об’єднань України; державних архівах Дніпропетровської,
Миколаївської, Одеської, Харківської та Херсонської областей, державному архіві
міста Києва, а також у Харківському історичному музеї. Усього під час проведення
даної історичної розвідки опрацьовано 53 архівних фонди підприємств, наукових і
навчальних закладів, установ управління промисловістю та громадських
організацій, вивчено понад 2 500 справ документів щодо здійснення
верстатобудівної діяльності в Україні впродовж обраних хронологічних меж.
У результаті проведеного дослідження було спростовано існуючий до сьогодні
в історичній науці імператив стосовно відсутності на українських теренах
верстатобудування в дорадянський період. Доведено, що його присутність в усіх
наукових працях з історії розвитку промисловості, машинобудування та
верстатобудування протягом 20–30-х років ХХ ст. у СРСР у цілому та в УСРР
зокрема, зумовлена хибними підходами істориків до оцінки характеру динаміки
науково-технічного потенціалу індустрії на українських землях Російської імперії.
4
Розроблені в дисертації критерії оцінок галузевого науково-технічного потенціалу
дозволили по способам його укладання та використання встановити три форми
організації верстатобудівної діяльності: спорадична, систематична та системна.
Виникнення кожної з них зумовлювалося виключно характером усталеного попиту
на верстатобудівну продукцію (відповідно – хронологічне і номенклатурне
випадковий, хронологічне сталий та номенклатурне випадковий, хронологічне і
номенклатурне сталий). Але ступінь ефективності застосування цих форм цілковито
залежала від рівня розвитку галузевого науково-технічного потенціалу.
Використання згаданих критеріїв під час проведення періодизації розвитку
верстатобудування в Україні з середини ХІХ ст. до 1941 р. дозволило виявити
циклічний характер цього процесу в дорадянський період.
Дослідженням встановлено, що у фазах спаду верстатобудівної активності
відбувався перехід з більш досконалої форми верстатобудівної діяльності до більш
примітивної, проте в тому прояві останньої, який за своїм кваліфікаційним рівнем
перевершував рівні усіх попередніх аналогічних форм. Однак, попри такі спади, у
цілому в дорадянський період відбувалося нагромадження галузевого науково-
технічного потенціалу, більша частина якого була втрачена впродовж 1919–1925 рр.
– тобто саме після встановлення радянської влади. Разом з тим, на етапі
дорадянської індустріалізації в Україні спостерігалися й періоди тривалого,
викликаного коливаннями попиту, зростання обсягів виробництва металорізального
устаткування. Тобто, інтенсивності розвитку українського верстатобудування за
часів царату була притаманна циклічність, зумовлена природою ринкової економіки.
В умовах «радянського» способу здійснення економічної діяльності попит на
верстати, внаслідок своєї наперед визначеності, укладався за лінійною залежністю.
Відповідно, за лінійною залежністю змінювався й ступінь інтенсивності розвитку
верстатобудування, згідно якої процес нагромадження галузевого науково-
технічного потенціалу з 1926 р. відбувався без повернень до більш примітивних
форм організації верстатобудівної діяльності. Керуючись методою досліджень
лінійних процесів, історики оцінювали циклічний розвиток дореволюційного
верстатобудування в Україні. У результаті, цикли підйомів та спадів
5
верстатобудівної активності залишилися поза полем зору дослідників, що утворило
ілюзію зникнення галузі. Тим самим сформувалася інформаційна невизначеність
(«мертва зона») щодо існування верстатобудування в Україні в дореволюційний час,
коли окремі факти верстатобудівного виробництва ставали між собою хронологічно
непов’язаними. Зважаючи на те, що майже всі розвідки з історії радянського
машинобудування та верстатобудування були здійснені радянськими ж істориками,
дана дискретність трактувалася ними на користь того політичного устрою, що
існував на момент проведення досліджень. Тим більше, що визнання відсутності
верстатобудування в Україні в дорадянський період автоматично позбавляло
науковців необхідності шукати виправдання руйнації радянською владою в першій
половині 1920-х років успадкованого від царату галузевого науково-технічного
потенціалу.
Аналіз процесу відновлення в Українській СРР товарного виробництва
верстатів на рубежі 1924–1925 рр. показав, що ініціатива в цьому належала
менеджменту місцевої машинобудівної сфери, підтриманому місцевими ж органами
народногосподарського управління. Так, безпосередньо відродження промислового
виготовлення верстатів в Україні розпочалося під керівництвом Є. І. Джелаїді на
Державному машинобудівному заводі № 4 в Одесі за підтримки місцевого
губернського тресту «Електрометал» та під керівництвом М. Й. Шурхіна на
Лубенському машинобудівному заводі за підтримки місцевого комітету боротьби з
безробіттям. З 1926 р. республіканський уряд ініціював формування українського
сектору радянського верстатобудування. У 1926–1929 рр. уряду УСРР удалося
відновити галузевий науково-технічний потенціал практично на тому рівні, що
існував під час І Світової війни і перейти до систематичної форми організації
верстатобудівної діяльності. Однак, через те, що запропонована ще в
дореволюційний час К. Е. Гейбелєм у Київському політехнічному інституті, а
А. І. Троїцьким у Харківському технологічному інституті підготовка профільних
фахівців не отримала свого подальшого розвитку, в УСРР бракувало спеціалістів
для створення системи відповідного наукового забезпечення. Тож, з 1927 р.
розпочинається процес концентрації керування науковим супроводом
6
верстатобудівної діяльності в УСРР профільними загальносоюзними структурами,
який завершився в 1933 р. За цей час союзному уряду вдалося консолідувати майже
всі наявні в СРСР верстатобудівні науково-технічні кадри в Москві, створивши при
цьому спеціалізовану на науковому забезпеченні виключно верстатобудівної
промисловості установу – ЕНДІМВ. Українським же урядом такого роду заходи не
провадилися і нечисленні спеціалісти верстатобудівного фаху розосереджувалися по
кілька науково-технічних та навчальних закладах, працюючи в них, практично в
усіх випадках, за сумісництвом. Тобто, одні й ті самі фахівці працювали в різних
українських закладах управління науково-технічним розвитком республіканської
промисловості, половина з яких, до того ж, була філіями союзних установ.
У 1929 р. розпочався процес концентрації на союзному рівні управління
матеріально-технічними та кадровими ресурсами українського верстатобудування,
що було зумовлено ухвалою в 1928 р. програми розбудови в республіці в рахунок
союзного кошторису шести центральне підпорядкованих гігантських верстатзаводів,
які разом з трьома республіканське підпорядкованими Харківським, Одеським та
Лубенським заводами мали виробляти 40 % союзної верстатобудівної продукції.
Таким чином, питома вага союзне підпорядкованих підприємств у загальному обсязі
виготовлюваних в УСРР верстатів мала стати абсолютно переважаючою, що надало
підстав уряду СРСР у межах підготовчих до цього заходів розпочати на території
республіки процес секвестру повноважень місцевих органів управління
промисловістю стосовно розподілу ресурсів, призначених верстатобудуванню.
Незважаючи на те, що до 1929 р. в Україні жоден з запланованих союзним урядом
верстатзаводів не був розпочатий будівництвом, до осені 1929 р. управління
галузевими ресурсами в республіці зосередилося в створеному в Москві
Всесоюзному верстатобудівному тресті. Позбавлений можливості впливу на
ресурсне забезпечення будівництва дуже великого Харківського верстатзаводу та
роботу середнього за розмірами Одеського, республіканський уряд до 1930 р.
передав їх з свого балансу на союзний, залишивши собі тільки невеликий
Лубенський верстатзавод. Одночасно уряд УСРР розпочав запровадження
верстатобудівного виробництва за тимчасовою схемою на вивільнених під це
7
потужностях підпорядкованих йому машинобудівних заводів, ресурсне
забезпечення яких цілковито контролювалося республіканською владою. Даний
захід означав закріплення систематичної верстатобудівної діяльності, тоді як союзна
галузь переходила на більш ефективну – системну. Тому, з 1931 р.
верстатобудування на республіканських машинобудівних заводах почало
згортатися, каталізатором чому став перехід Радянського Союзу в 1932 р. з
територіальної до галузевої структури управління народногосподарським
комплексом. Таким чином, переданням у січні 1934 р. до відання союзних
управлінських структур останнього республіканське підпорядкованого Лубенського
верстатзаводу, адміністративне управління українським верстатобудуванням
закріплюється за союзним урядом повністю і остаточно
Процес централізації управління галуззю дозволив союзній владі з 1929 р.
безперешкодно впроваджувати в українському верстатобудуванні прийняту урядом
СРСР концепцію організації масового типу відповідного виробництва. Дана
концепція сформувалася наслідком догматизації найвищим радянським партійно-
господарським керівництвом марксизму, обраному державною ідеологією. У
результаті цього, марксистські підходи до індустріалізації були прийняті без
урахування тих факторів науково-технічного розвитку, що вже проявили себе в
інших країнах, і які показали суттєві розбіжності між існуючими об’єктивними
реаліями проходження індустріалізаційних процесів та марксистською теорією
індустріалізації. Як наслідок, упродовж 1929–1932 рр. темпи приросту галузевого
науково-технічного потенціалу уповільнилися, а ефективність його використання
знизилася. Це не дало змоги остаточно перейти до системної форми організації
верстатобудівної діяльності, попри вже відповідно сформований характер попиту і
призвело до катастрофічного (більш ніж удвічі) невиконання поставлених перед
українським верстатобудуванням завдань. Даний прорахунок був компенсований
відповідним імпортом, обсяги якого вдвічі перевищували обсяги власного
виробництва верстатів, а необхідні валютні надходження на що отримувалися
завдяки нищівній експлуатації села.
8
Невтішні підсумки розвитку верстатобудування в 1928–1932 рр. вимусили
радянський уряд відкоригувати прийняту концепцію його розвитку. Однак ґрунт в
ухваленій на 1933–1937 рр. програмі розвитку галузі, як і раніше, складали
індустріалізаційні постулати марксизму, застосування котрих у повному обсязі в
попередню п’ятирічку було визнано лише передчасним, але не помилковим. Як
наслідок, у другій п’ятирічці вони використовувалися не в повному обсязі –
формування галузевого науково-технічного потенціалу продовжувало
здійснюватися як для масового типу виробництва, а його використання – для
серійного. Даний підхід призвів до часткової оптимізації процесу використання
науково-технічного потенціалу верстатобудування, хоча й не викликав змін його
темпів зростання, що зумовлювалося паліативністю обраної концепції. Результатом
укладеної ситуації стало те, що масове виробництво верстатів запровадити не
вдалося і його функція виготовлення основного валу продукції переклалася на
неукріплений науково-технічний потенціал серійного виробництва на шкоду
розширенню ним номенклатури виготовлюваних верстатів. Але в умовах
розгорнутих у світі з 1934 р. перегонів з озброєння, металорізальне устаткування, як
основний засіб виробництва зброї, набуло властивість стратегічної продукції, конче
потрібної усім ймовірним учасникам передбачуваного глобального військового
конфлікту, у числі яких були всі його провідні виробники і імпорт верстатів
ускладнився. Тому, ускладнилася й можливість задовольняти за його рахунок
потреби радянського машинобудування в широкій гамі типорозмірів верстатного
устаткування. Для певного послаблення навантаження на спеціалізовані
верстатзаводи щодо валу виробництва, з метою вивільнення на них сил та засобів
для освоєння випуску нових типорозмірів верстатів, до профільної діяльності на
системній основі почали залучатися неверстатобудівні підприємства, частка
виробництва верстатів якими склала 40 % їх загального обсягу виготовлення. Це
дещо покращило показники галузевої продуктивності і, меншою мірою, –
номенклатури продукції. Проте, з огляду на більш значущу роль верстатного
обладнання в умовах підготовки до війни та втрачені можливості компенсації
припущених хиб в організації розвитку вітчизняного верстатобудування за рахунок
9
імпорту, невиконання планових завдань другої п’ятирічки профільною галуззю на
30 % за обсягами виробництва та на 50 % за номенклатурою також можна вважати
катастрофічним.
Приймаючи марксистський погляд на організацію соціалістичної
промисловості як єдине вірний і такий, що не підлягає сумніву, радянським
партійним керівництвом невдачі в розвитку верстатобудування з другої половини
1930-х років починають вважатися наслідком «людського фактору». Така позиція
привела до розгортання в галузі впродовж 1937–1938 рр. широких репресій, що
торкнулися як її керівництва, так і простих робітників, проте ніяк не вплинули на
зміни показників роботи верстатобудівної промисловості. У результаті,
об’єктивність причин невдалої організації розвитку верстатобудування стала
очевидною і на рубежі 1938–1939 рр. існуючий порядок формування галузевого
науково-технічного потенціалу був змінений на той, що більш відповідав вибраній
концепції його використання. Між тим, через брак необхідної для таких змін
підготовки, темпи зростання науково-технічного потенціалу верстатобудування
дещо уповільнилися і з 1939 р. галузь перейшла до екстенсивного способу
досягнення збільшення обсягів виробництва, який призвів до зростання собівартості
та погіршання якості продукції. Разом з тим, оптимізація шляхів формування
галузевого науково-технічного потенціалу дозволила до 1940-х років значно
розширити номенклатуру виготовлюваних в УРСР верстатів та підняти їх технічний
рівень.
Ключові слова: металорізальне устаткування, верстати, верстатобудування,
машинобудування, галузь, промисловість, виробництво, номенклатура продукції,
якість, технічний рівень, наукове забезпечення, науковий супровід, науково-
технічний потенціал, індустріалізація.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ................................................................ 26
ВСТУП..................................................................................................................... 31
РОЗДІЛ 1 СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ТЕМИ, ДЖЕРЕЛА ТА
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ……….…………………………… 40
1.1. Історіографія проблеми ………….…………………………... 40
1.2. Джерельна база дисертації …………………………………… 58
1.3. Методи дослідження ………...………………………………... 88
РОЗДІЛ 2 ВЕРСТАТОБУДУВАННЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ТЕРЕНАХ З
ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ. ДО 1922 Р ……….……..…..... 101
2.1. Зародження вітчизняного верстатобудування
в українських губерніях Російської імперії (середина ХІХ ст. –
1890-і роки)..………………………...….…………….…...….….…. 101
2.2. Верстатобудівне виробництво в Україні в період
індустріального підйому (1890-і роки – 1913 р.)…...……………. 114
2.3. Робота галузі в умовах І Світової війни та змін
суспільно-політичного укладу на українських землях (1914–
1922 рр.).…………………………………...……………………..… 136
РОЗДІЛ 3 ВЕРСТАТОБУДУВАННЯ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ
ЄДИНОГО НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ
СРСР (1923 – 1927 РР.)……………………………..….........…… 156
3.1. Динаміка стану матеріально-технічної бази галузі…….……
3.2. Специфіка галузевого наукового
забезпечення...…………………………..……………………….… 170
3.3. Особливості управління верстатобудівною діяльністю ……. 178
РОЗДІЛ 4 ВЕРСТАТОБУДІВНИЙ СЕКТОР МАШИНОБУДУВАННЯ
УСРР НА ПЕРШОМУ ЕТАПІ «СОЦІАЛІСТИЧНОЇ»
ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ (1928–1932 РР.)………………………….. 194
4.1. Зміни в системі управління верстатобудівною сферою ……. 194
4.2. Науковий супровід роботи галузі………………….…………. 221
4.3. Ефективність верстатного виробництва……………………... 245
25
РОЗДІЛ 5 РОЗВИТОК ВЕРСТАТОБУДУВАННЯ В КОНТЕКСТІ
ЗАХОДІВ З ОРГАНІЗАЦІЇ ВИПЕРЕДЖАЮЧИХ ТЕМПІВ
ЗМІЦНЕННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ
ВАЖКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УСРР (1933–1937 РР.)……….. 270
5.1. Республіканське верстатобудування в структурі
машинобудівного комплексу СРСР.…………..….......................... 270
5.2. Ефективність організації матеріально-технічного
забезпечення галузі………………..……………………………….. 289
5.3. Освоєння у виробництві нових типорозмірів верстатів….…. 311
РОЗДІЛ 6 ВЕРСТАТОБУДІВНА ГАЛУЗЬ НАПЕРЕДОДНІ
РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКОЇ ВІЙНИ (1938 Р.–ЧЕРВЕНЬ
1941 Р.)………………..……………………………………………. 344
6.1. Утвердження кваліфікованої системної верстатобудівної
діяльності………………….……………………..….………….…... 344
6.2. Динаміка розвитку верстатобудівного виробництва……...... 362
ВИСНОВКИ............................................................................................................ 390
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................................... 415
ДОДАТКИ…………………………………….…………………….………....….. 465
|
|
|
