| Опис: |
Анотація:
«Значіння полтавського бою для української державности» — це промова Віктора Андрієвського, виголошена 10 липня 1927 року до 218-ї річниці Полтавської битви в українській станиці при місті Каліші. Автор аналізує причини поразки та її трагічні наслідки для української державності, вбачаючи корінь проблеми у внутрішніх чварах і незгоді. Андрієвський критикує тих істориків, які вважали наслідки Полтавської битви позитивними, стверджуючи, що вона призвела лише до занепаду. Промова підкреслює, що зрада Мазепи була вимушеним кроком, спричиненим зрадницькою політикою Москви. Автор доводить, що Мазепа обрав сторону Європи проти Азії, а його вчинок є продовженням боротьби за українську незалежність, розпочатої ще Богданом Хмельницьким.
Основні ідеї:
* **Внутрішня незгода:** Промова починається з цитати Івана Мазепи, де внутрішні чвари та відсутність згоди називаються головною причиною всіх бід України, від часів Ярослава Мудрого до сучасності.
* **Трагічне значення Полтавського бою:** Автор стверджує, що Полтавська битва стала переломним пунктом, з якого почалися всі подальші нещастя українського народу.
* **Критика «малоросійської» школи:** Андрієвський заперечує погляди істориків, як-от Костомаров та Куліш, які вважали, що Полтава принесла позитивні наслідки, звільнивши «чернь» і приєднавши до «великої російської культури».
* **Мазепа — не зрадник:** Автор пояснює, що вчинок Мазепи не був зрадою, а вимушеним кроком, спровокованим обставинами та зрадницькою політикою московського уряду.
* **Вибір між Європою та Азією:** Мазепа обрав союз зі Швецією (Європою) проти Москви (Азії), усвідомлюючи малокультурність і дикість Московської держави.
* **Порушення Переяславського договору:** Андрієвський наводить приклади того, як московський цар порушив умови Переяславського договору, не присягнувши на нього та одразу ж ввівши війська в Україну.
* **Продовження боротьби:** Автор показує, що Мазепа не був першим, хто боровся проти московської політики, а був продовжувачем традиції Богдана Хмельницького, Виговського та Дорошенка, яких Москва також вважала «зрадниками».
* **«Московське» спадкування політики:** Андрієвський проводить паралель між політикою царської Росії та її спадкоємців, стверджуючи, що вони, як і раніше, не збираються змінювати свою зрадницьку політику щодо України.
* **Доля українських гетьманів:** Зазначається, що більшість гетьманів, що на початку були москвофілами, зрештою ставали «мазепинцями», оскільки їх змушувала до цього Москва, а їхня доля часто закінчувалася засланням до Сибіру.
* **Коломацькі статті:** Автор згадує, що за гетьманування Мазепи внаслідок Коломацьких статей автономія України була зведена нанівець, а також були зроблені спроби «обмосковлення» українського народу. |
