|
| Написано: |
2019 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
20.09.2025 |
|
| Твір змінено: |
20.09.2025 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.8 МБ)
|
|
| Опис: |
АНОТАЦІЯ
Алієв А. М. огли. Сервісна політика держави: принципи та механізми
реалізації. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за
спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси – Київський
національний університет імені Тараса Шевченка, МОН України, Київ, 2019.
Підготовка дисертації здійснювалась у Київському національному
університеті імені Тараса Шевченка. Захист дисертації відбудеться у
Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню поняття та явища сервісної
політики держави через виокремлення та деталізацію її базових принципів та
механізмів практичної імплементації. У ході дослідження було проаналізовано
наукові роботи українських та зарубіжних дослідників, присвячені вивченню
теоретичних та практичних передумов формування сервісного підходу до
державної політики, еволюції даного напряму, його прикладного потенціалу.
Виявлено ідейно-теоретичні засади сервісного підходу (новий державний
менеджмент, теорії трансакційних витрат та агентських відносин, концепція
демократії участі, належне врядування), окреслено активний понятійно-
категоріальний інструментарій з теми дослідження, охарактеризовано
суспільний контекст розгортання сервісної політики держави
(постіндустріалізм).
Уточнено принципи сервісної політики держави (ефективність, рівність,
прозорість, підзвітність, результативність тощо), їхній генезис. Виявлено
провідні механізми реалізації сервісної політики держави (аутсорсинг,
менеджеризація, цифровізація), умови успішної імплементації останніх, а
також – можливі позитивні та негативні наслідки застосування. Доведено
необхідність перманентного моніторингу сервісної діяльності держави
(надаваних послуг) з метою ідентифікації та підвищення її якості.
Ідентифіковано соціально-політичні результати практичного втілення
сервісної політики (розвиток державно-приватного партнерства,
3
міжсекторальної співпраці, політичної культури громадян та представників
органів державної влади, політичної участі громадян). Проаналізовано досвід
сервісної діяльності розвинених країн світу (насамперед, ЄС у контексті
української євроінтеграції), досліджено стан та перспективи сервісної
політики держави в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація
є однією з перших наукових робіт в українській політичній науці, в якій
системно досліджено принципи та механізми реалізації сервісної політики
держави на основі узагальнення науково-теоретичного доробку зарубіжних і
вітчизняних учених та використання широкої емпіричної бази.
Доводиться, що принципи сервісного підходу у період його зародження
(80-90-ті рр. ХХ століття) були запозиченими з НДМ (ефективність,
економічність, підзвітність, результативність), а на межі століть під впливом
постулатів належного врядування розширили свій арсенал (рівність,
прозорість, відповідальність, доступність).
Обстоюється думка про те, що наріжна ідея сервісного підходу –
сприйняття відносин держави та громадянина, як взаємодії виконавця та
споживача, - формується під впливом концепції демократії участі (посилення
ролі громадянина у публічних справах), а також теорії агентських відносин
(державні функції сприймаються набором послуг, які замовляє громадянин, а
держава реалізує безпосередньо або ж за рахунок аутсорсингу).
Теорія ж трансакційних витрат використовується у контексті оптимізації
бюджетних витрат, забезпечуючи інструментами з удосконалення механізмів
практичної імплементації сервісного підходу (насамперед, аутсорсингу),
зокрема, моніторингом та специфікацією контрактів між державою та
партнерами з приватного сектору.
Автором проаналізовано ознаки постіндустріального суспільства, які
уможливили появу та реалізацію сервісної політики держави. Науково-
технічний розвиток, переоцінка значущості знань та інформації, позитивна
економічна динаміка спричинили перехід від виробництва товарів до
4
продукування послуг. Відповідно, відбулося уточнення суб’єкта, об’єкта,
цілей, засобів та принципів організації соціально-політичного управління. У
ході масового поширення знання та інформації за допомогою сучасних
комунікаційних технологій людина (громадянин) перестає бути об’єктом
управління, а перетворюється на рівноправного партнера держави (стає
суб’єктом). У свою чергу, об’єктом соціально-політичного управління стають
інтереси та потреби, які задовольняються у процесі надання державних послуг,
баланс яких виробляється на основі принципів рівності усіх публічних акторів
та консенсусу між ними. Відтак, мета соціально-політичного управління –
врівноваження суспільних потреб з максимальним залученням публічного
потенціалу кожного суб’єкта. Засоби ж вирізняються інноваційністю, що
зумовлено високим динамізмом суспільних процесів та перманентним
удосконаленням цифрових технологій.
Стверджується, що аутсорсинг у державному секторі - це «укладання
контрактів» із зовнішнім підрядником на послугу, що традиційно надається
державними структурами. Визначено такі переваги аутсорсингу публічних
послуг, як заощадження бюджетних коштів; підзвітність; краще виконання та
практики управління; більший доступ до знань, вмінь та технологій; краще
використання капіталу та устаткування; вища якість послуг; більша гнучкість;
регіональний та індустріальний розвиток тощо. До негативних проявів
аутсорсингу зараховано, зокрема, можливість послаблення контролю, втрати
приватності та конфіденційності й проблеми звітності.
Обґрунтовується, що замовник публічних послуг у приватного сектору
повинен детально розглянути, умови конкретного кейсу аутсорсингу: який
результат очікується, існуючі витрати на забезпечення послуги, потенційну
економію витрат і витрати, пов’язані безпосередньо з процедурою
аутсорсингу. Глибоко проаналізувати питання, чи економія коштів за
індивідуальними контрактами насправді призводить до зниження загальних
витрат з урахуванням усіх витрат на аутсорсинг, включаючи соціальні.
5
Доведено, що формат клієнтських відносин між громадянами і органами
влади визначає чітку роль і призначення чиновника. Якщо в традиційній
системі управління бюрократа, представника публічної влади, наділено
частиною її владних і наглядових повноважень, а громадянин у цій системі
виступає в ролі прохача, то в сервісній моделі відносин роль чиновника
зводиться до технічного обслуговування потреб громадян. За рахунок
менеджеризації державного сектору встановлюються нові цінності та
мотивації сервісного підходу.
Цифровізація – це комплекс процесів, підпорядкованих меті переходу на
новий більш якісний формат функціонування суспільства (усіх його
структурних елементів) за використання цифрових технологій. Серед
провідних технологій цифровізації у державному секторі (електронне
врядування) у контексті реалізації публічних послуг, можна виділити:
багатоканальне інформування та залучення громадян; відкриті дані;
електронну ідентифікацію громадян; повсюдну аналітику; «розумні» машини
та засоби; «інтернет речей»; «цифрові» державні платформи.
Визначено умови ефективності ДПП: належна підготовка до державно-
приватного партнерства; вироблення спільного бачення; порозуміння між
партнерами та ключовими гравцями; чіткість щодо ризиків і винагород для
всіх сторін; чіткий і раціональний процес прийняття рішень; упевненість у
виконанні власних зобов’язань всіма сторонами; послідовне та узгоджене
лідерство; перманентне спілкування; обговорення структури справедливої
угоди; довіра як основна цінність співпраці.
Сервісна політики держави створює умови для більш широкої взаємодії
за ДПП (до державного та приватного секторів долучається третій сектор) –
міжсекторальної співпраці. Остання відбувається з метою вирішення проблем
соціально-політичної сфери в інтересах всього населення або його окремих
груп. Так, може здійснюватися залучення некомерційних організацій до
забезпечення певного комплексу державних послуг (розв’язання житлових
проблем, консультування з юридичних питань, освітні проекти тощо) або ж
6
суб’єктів громадянського суспільства для прийняття певного публічного
рішення щодо суперечливого питання (громадські слухання, громадська
експертиза і т. д.). У ході залучення представників та організацій
громадянського суспільства до міжсекторальної співпраці зростає рівень
політичної активності та компетентності громадян, а також формується нова
політична культура усіх учасників міжсекторальної співпраці, що базується на
взаємоповазі, рівності, довірі та приматі загального блага.
Визначено результати практичної імплементації сервісної політики у
розвинених країнах світу: підвищення ефективності державних послуг та
зниження витрат на їх надання; надання послуг громадянам належної якості;
скорочення термінів підготовки відповідей на запити громадян; проведення
зовнішніх аудитів для забезпечення створення системи, спрямованої на
постійне вдосконалення; акцент на досягнення результатів, а не на їх
планування; краще визначення робочих процесів; підвищення якості
інформування громадян щодо надання їм публічних послуг; відкритість та
прозорість діяльності державних установ; лібералізація ліцензійних установ;
впровадження «електронного уряду».
Зміцненню сервісної політики серед країн ЄС, у тому числі, сприяє
Цифровий порядок денний для Європи, прийнятий 2010 року і розрахований
на 10 років. Цей документ передбачає, зокрема використання інформаційно-
комунікаційних технологій для вирішення соціальних проблем (надання
державних послуг в електронному вигляді, підвищення електронних навичок
громадян).
Досліджено передумови нормативно-правового виміру для реалізації
сервісного підходу до державної діяльності в Україні, а також – конкретні
практичні кейси, які свідчать про актуалізацію сервісної політики у ході
соціально-політичних та адміністративних реформ.
Проаналізовано Закони України «Про державну службу», «Про службу в
органах місцевого самоврядування», «Про державно-приватне партнерство»,
«Про адміністративні послуги», «Про соціальні послуги», «Про публічні
7
закупівлі», «Про доступ до публічної інформації», Стратегію реформування
державного управління на 2016-2020 роки, Проект Цифрової адженди України
– 2020.
Серед конструктивних організаційних заходів виділено: створення
Реєстру адміністративних послуг, запуск Єдиного державного порталу
адміністративних послуг, створення центрів надання адміністративних послуг
(станом на січень 2019 року – 778 одиниць по всій країні); запровадження
електронної системи державних закупівель ProZorro, оновлення офіційних
сайтів органів державної влади, насамперед, центральних.
Подальші наукові дослідження сервісної політики держави можуть бути
спрямовані у бік компаративних студій досвіду її практичної реалізації
Україною та іншими країнами пострадянського простору, виявленню її
модернізаційного потенціалу, а також розробкою заходів з прискорення темпів
та уніфікації процедур.
Ключові слова: сервісна політика держави, сервісний підхід, аутсорсинг,
державні послуги, менеджеризація, цифровізація, державно-приватне
партнерство, міжсекторальна співпраця, політична культура, політична
участь. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП ........................................................................................................ 19
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ СЕРВІСНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ ........................... 24
1.1 Ідейні витоки сервісного підходу до державної
політики .............................................................................................................. 24
1.2 Понятійно-категоріальний інструментарій дослідження
проблеми ............................................................................................................. 39
1.3 Постіндустріалізм як суспільний контекст розгортання сервісної
політики держави ............................................................................................... 50
Висновки до розділу 1 ................................................................................ 59
Список використаних джерел до першого розділу ................................... 62
РОЗДІЛ 2. СЕРВІСНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ: СУТНІСТЬ ТА
ПРАКТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ .......................................................................... 71
2.1 Зміст та принципи сервісної політики держави .................................. 71
2.2 Механізми прикладної імплементації сервісної політики
держави…………………………………………………………………………...82
2.3 Моніторинг якості сервісної діяльності держави ............................... 99
Висновки до розділу 2 .............................................................................. 115
Список використаних джерел до другого розділу .................................. 117
РОЗДІЛ 3. ПРИКЛАДНИЙ СВІТОВИЙ ДОСВІД СЕРВІСНОЇ
ПОЛІТИКИ ..................................................................................................... 124
3.1 Соціально-політичні наслідки реалізації сервісної політики ........... 124
3.2 Практика сервісної політики розвинених країн ................................ 136
3.3 Сервісна політика держави в Україні ................................................ 149
Висновки до розділу 3 .............................................................................. 163
Список використаних джерел до третього розділу ................................. 165
Висновки ................................................................................................... 171
Додатки…………………………………………………………………….177
|
|
|
