Ірина Рудольфівна Жиленко » Мала проза української й російської літературної еміграції 1919–1939 рр.: проблемно-тематична та жанрово-стильова типологія
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Мала проза української й російської літературної еміграції 1919–1939 рр.: проблемно-тематична та жанрово-стильова типологія

Дисертація
Написано: 2019 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 19.05.2019
Твір змінено: 19.05.2019
Завантажити: pdf див. (2,8 МБ)
Опис: Жиленко І. Р. Мала проза української й російської літературної
еміграції 1919–1939 рр.: проблемно-тематична та жанрово-стильова
типологія. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі
спеціальності 10.01.05 – порівняльне літературознавство. – Кам’янець-
Подільський національний університет імені Івана Огієнка Міністерства освіти
і науки України. Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерства освіти і науки України. – Київ, 2019.
У дисертації уперше проведено комплексне порівняльно-типологічне
дослідження малої прози української та російської літературної еміграції,
виявлено типологічні подібності та розбіжності, створено проблемно-тематичну
й жанрово-стильову типологію малої еміграційної прози, що охоплює близько
трьохсот творів 1919–1939 рр.
Попри несприятливі умови еміграції, художники слова українського та
російського зарубіжжя у різних жанрових формах створили якісні зразки малої
прози. З метою відтворити максимально об’єктивну картину розвитку
еміграційної літератури на загальному тлі буття вигнанців, залучено як власне
художню малу прозу українських та російських еміграційних, а також деяких
західноукраїнських письменників, так і художньо-публіцистичні твори, що
вийшли окремими виданнями. Значний масив дослідження складають твори,
надруковані в еміграційній пресі міжвоєнної доби.
У дисертації відстежено малі жанрові форми А. Аверченка, І. Буніна,
В. Винниченка, Г. Газданова, О. Грицая, Дон-Амінадо, В. Королева-Старого,
Ю. Косача, О. Купріна, Ю. Липи, Л. Мосендза, М. Осоргіна, В. Набокова, Саші
Чорного, Теффі, І. Шмельова та ін. У науковий обіг введено твори маловідомих
авторів українського та російського зарубіжжя (М. Байков, Н. Берберова, Леся
Верховинка, Дарія Віконська, Нік. Гієвський, Р. Купчинський, C. Левинський,
І. Лукаш, А. Несмєлов, Галина Орлівна, І. Савін, Д. Тягнигоре, В. Хмелюк, 3

А. Чекмановський, О. Храпко-Драгоманова та ін.), без яких неможливо скласти
цілісне уявлення про літературний процес І половини ХХ ст.
Спираючись на дослідження зміни жанрових особливостей малої прози в
процесі еволюції (І. Денисюк), класифікацію «споріднених груп» (Г. Поспєлов),
перехресну класифікацію (Л. Чернець), визначення новели як «романічного»
жанру (В. Звиняцьковський), запропоновано поділ малих епічних форм на чотири
групи – різновиди жанрового змісту періоду міжвоєнного двадцятиріччя:
міфологічні, національно-історичні, етологічні та новелістичні жанри художньо-
публіцистичного спрямування.
У творах міфологічної групи виразно простежується орієнтація на міфо-
фольклорну поетику. За жанровою формою вони тяжіють до оповідання й новели
з відповідною тематикою, сюжетикою та ізоморфними поетико-стильовими
моделями щодо канонічних жанрів казки, міфу, легенди.
Твори другої групи – національно-історичні – це жанри «доби героїв»
(Гегель), яка в іншому вимірі й на ґрунті нової історичної реальності відкрилася
після Жовтневого перевороту й визвольних змагань. У зображенні героїв
міжвоєнної епохи домінує народно-фольклорна естетика, що споріднює таких
персонажів із козаком чи класичним богатирем.
До етологічної групи належать описово-розповідні жанри, у яких відсутня
еволюція характерів, – байка, сатира, художній нарис, утопія. Від творів перших
двох груп вони суттєво відрізняються характерологією, сюжетно-композиційною
організацією, наративом, пафосом, поетикою.
Новелістичні жанри художньо-публіцистичного спрямування об’єднують
новели і нариси чи спогади з акцентованим документалізмом і вільною
композицією. До цієї групи відносимо психологічну новелу й оповідання, деякі
жанри фрагментарної прози, нариси, спогади, які містять публіцистичну й
документальну основу.
Відштовхуючись від виокремлених І. Денисюком попередніх етапів
розвитку малої прози, – «фольклоризму» і «фази соціологічного оповідання й
суспільно-психологічної студії», – пропонуємо досліджуваний період назвати 4

«документально-публіцистичним». Малі прозові форми міжвоєнної доби
створювали автори, які безпосередньо брали участь у воєнно-революційних
подіях доби. Більшість творів містить фактографічні дані, адже були написані на
основі реальних подій. Провідними стають малі епічні форми, які набувають
головним чином рис літератури факту й «людського документа» (Г. Адамович).
У роботі досліджено контактно-генетичні зв’язки у літературах
українського та російського зарубіжжя. Схожі й відмінні ознаки творів
міжвоєнного двадцятиріччя окреслено на тематичному, генологічному й поетико-
стильовому рівнях.
Найбільше типологічних збігів зафіксовано у розробці актуальних
проблемно-тематичних комплексів – трагічних наслідків більшовицького
перевороту й поразки Української революції; екзистенційних аспектів існування
на чужині й ностальгії за Батьківщиною; війни і «втраченого покоління»; пошуків
національно-культурних архетипних взірців тощо.
В аспекті художнього осмислення наслідків Жовтневого перевороту
окреслено типологічно подібні фольклорні мотиви, особливо характерні для
жанрів легенди й «апокрифу» (І. Мірний, П. Північний, О. Ремізов). Ще більше
збігів демонструють оповідання, нариси і новели (І. Шмельов, В. Королів-Старий,
І. Савін, Є. Гринишин, А. Крезуб, М. Байков, А. Сєдих), дотичні до літератури
факту. Дискурс життя в еміграції та екзистенціальні мотиви простежено в
оповіданнях О. Толстого, О. Бабія, О. Купріна, О. Грицая. Міфологічні мотиви й
архетипи матері в діалозі малої прози українських та російських представників
зарубіжжя досліджено у творах В. Софронова-Левицького, І. Шмельова,
М. Осоргіна, І. Гаврилюка, Теффі, У. Самчука, Б. Лепкого та ін. Використання
національними літературами образів, мотивів, архетипових тем дає змогу
виявляти й розглядати контактно-генетичні зв’язки й типологічні сходження, що
виникають у процесі загальнокультурного досвіду.
На генологічному рівні представлені чотири групи творів малої прози усіх
жанрів: 1) новела й оповідання; 2) помежові літературно-публіцистичні (нарис,
фейлетон, памфлет, есе), до яких тяжіє утопія й антиутопія; 3) «фольклорно-5

міфологічні» (казка, міф, притча, легенда, оповідка); 4) «мініатюрно-
фрагментарні» (поезія в прозі, шкіц, акварель, образок, малюнок, гротеск,
афоризм).
Аналіз творів українських (Ю. Косач, О. Грицай) та російських (В. Набоков,
Максим Горький) письменників, а також жіночої прози (Н. Берберова,
Н. Федорова, В. О’Коннор-Вілінська, К. Гриневичева, О. Храпко-Драгоманова)
дає можливість зробити висновок про домінування оповідання над новелою в
період літературної еміграції 1919–1939 рр. У багатьох творах набуває поширення
новий різновид – «оповідка вигнання». Поряд із модерністськими тенденціями
розвиваються і традиційні форми відображення реальної дійсності.
Опосередковані контактні зв’язки простежено на прикладі художньої
публіцистики М. Арцибашева і Д. Донцова, нарисів С. Левинського і М. Байкова,
фейлетонів А. Аверченка про більшовицьку Совдепію і Р. Купчинського, який
писав про життя українців в окупованій поляками Галичині.
«Фольклорно-міфологічні» жанри подано як порубіжжя фікціонального й
фактуального. Особливості авторської казки досліджено у «фольклорних» творах
В. Королева-Старого й О. Амфітеатрова, які продовжують традиції народної
оповідної прози, тяжіють до гоголівських традицій, втілюють народне й
міфологічне уявлення про потойбічний світ. Традиційний для української
літератури жанр легенди представляють твори національно-патріотичної
тематики (С. Калинець) і феміністичного змісту (А. Чекмановський). Легенди
Наталени Королеви охоплюють як традиційну, так і новітню тематику, пов’язану
з «циклоном революції» і «злиднями еміграції». Твори О. Купріна і О. Грицая –
це легенди й новели філософського змісту на екзотичному тлі. Порівняльний
аналіз виявив генеалогічні зв’язки у схожій філософській концепції, античних та
орієнтальних мотивах.
У роботі вперше застосовано термін «мініатюрно-фрагментарна проза»,
який об’єднав різні «малі» жанри – поезія в прозі, шкіц, етюд, образок, мініатюра,
афоризм тощо. Твори цього різновиду розглянуто на прикладі мініатюр І. Буніна
та різножанрових форм В. Хмелюка й Галини Орлівни, які відповідають 6

модерністським тенденціям доби. Особливе місце в малій еміграційні прозі
займали афоризми, розглянуті на прикладі хрестослів’їв Р. Купчинського й Дон-
Амінадо, поетика яких має багато спорідненого.
У поетико-стильовій сфері основні типологічні відповідності
спричиняються схожими елементами модерністької поетики у творах
Г. Газданова і Дарії Віконської, специфічним синтезом психологізму й
публіцистичності, що виростає на основі автобіографічності й документалізму.
Відмінні за жанровими різновидами малої прози, твори українських авторів
Ю. Липи, С. Довгаля, а також російських І. Лукаша й М. Байкова стали своєрідним
експериментальним полем, на якому увиразнилася концентрація естетичних,
моральних, художніх та наукових знахідок митців. Схожі компаративні підходи
стосуються дослідження колористики і символіки у малій прозі Теффі й Галини
Орлівни, лексико-семантичних особливостей в оповіданнях В. Винниченка і
А. Аверченка.
Українська та російська літератури в еміграції існували цілком автономно,
адже письменники через різні світоглядно-ідеологічні позиції майже не
контактували між собою. Однак це не заперечує типологічних паралелей та
відповідностей у тенденціях та закономірностях розвитку малої прози. Унаслідок
проведеного аналізу виявлені опосередковані генетико-контактні зв’язки,
встановлено генеалогічну спорідненість у розвитку та інтерпретації традиційних
сюжетів і образів (античність, фольклор, давньоукраїнська писемність, рецепція
загальноєвропейської та слов’янської культур). Перспективи компаративних
досліджень виявляють збіги на рівні генеалогічних джерел, філіації, рецептивної
інтерпретації класики, типологічних відповідностей у поетиці.
Порівняльно-типологічне дослідження малої прози літературної еміграції
дало змогу усвідомити процеси її художньо-естетичного розвитку як цілісний
жанрово-стильовий дискурс, для якого характерне проблемно-тематичне
розмаїття, широка генологічна система й різновекторні поетико-стильові пошуки.
Виявлені на цих трьох рівнях художньої парадигматики творів подібності й
відмінності засвідчують як національно-культурні пріоритети письменників-
емігрантів, так і відповідність їхньої творчості загальним тенденціям розвитку
світової літератури першої половини ХХ ст.
Ключові слова: порівняльне літературознавство, літературна еміграція,
міжвоєнне двадцятиріччя, мала проза, українське й російське зарубіжжя,
проблематика, генологія, поетико-стильові особливості.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.