Аліна Желновач » Соціальний міф і його художнє втілення у драматургії І. Багряного («Морітурі», «Розгром», «Генерал»)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Соціальний міф і його художнє втілення у драматургії І. Багряного («Морітурі», «Розгром», «Генерал»)

Дисертація
Написано: 2018 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 17.12.2018
Твір змінено: 14.01.2019
Завантажити: pdf див. (1,3 МБ)
Опис: Желновач А.О. Соціальний міф і його художнє втілення у
драматургії І. Багряного («Морітурі», «Розгром», «Генерал»). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук за спеціальністю 10.01.01 – «Українська література» (Філологічні
науки). – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,
Міністерство освіти і науки України, Харків, 2018.
Українська еміграційна література періоду Другої світової війни на
сьогодні лишається малодослідженим полем у вітчизняному
літературознавстві. Художня естетика світобачення представників
Мистецького українського руху була неоднорідною: полишивши радянський
соцреалістичний простір, вони, з одного боку, прагнули зберегти свій
національний образний мікросвіт, а з іншого, шукали нових літературних
тенденцій в західноєвропейській культурі. Письменники-емігранти мали на
меті передусім привернути увагу світової спільноти до жахливого становища
українців в СРСР, особливо інтелігенції.
Одним із найвідоміших діячів МУРу по праву вважається І. Багряний,
який поруч з літературною діяльністю займався також політичними та
видавничими справами. У 20-х роках минулого століття автор починав як
поет. Через художні інвективи проти радянському ладу письменника відразу
зарахували до числа «політично неблагодійних». Пізніший тюремний досвід
І. Багряного став сюжетом багатьох його художніх текстів.
На сьогодні найбільш вивченими лишаються поетичні та прозові
надбання письменника. Лише останнім часом дослідники почали розглядати
драматургію І. Багряного не просто як нариси до його прозових текстів, а як
самостійні оригінальні літературні одиниці, що заслуговують глибокого
наукового аналізу. 3

Актуальність теми дисертації зумовлена потребою розглянути
драматургію І. Багряного як маловідоме явище у літературному контексті
його доби, акцентуючи на міфологічній структурі світогляду автора. Мурівці
заперечували та розвінчували радянський соціальний міф. Особливо
важливими для нас стали спостереження Ю. Шереха про ізольованість цих
авторів від України, а відтак ілюзорність їх погляду на все, що відбувалося
тут. Письменники діаспори відображали не реальну, а віртуальну Україну,
насичуючи свої тексти політичними міфами. Концепція МУРу сформувалася
як вторинна моделююча система, що будувалася на різних естетичних
програмах (творчості Т. Шевченка, українському фольклорі, європейській та
світовій літературі). Усе зазначене вище виявилося притаманним і для
художньої манери І. Багряного. Це і спричинило вибір теми нашої студії.
Об’єктом дослідження стали драматична повість «Морітурі», повість-
вертеп «Розгром», комедія-сатира «Генерал» І. Багряного.
Предметом дослідження є художнє втілення соціального міфу в
названих вище текстах.
Наукова новизна зумовлюється актуальністю, метою та завданнями
роботи, в якій розглянуто маловідомі тексти письменника як оригінальне
художнє явище, що дозволяє визначити його роль в історії української
літератури в цілому; проаналізовано п’єси «Морітурі», «Розгром» та
«Генерал» з позиції інтерпретації соціального міфу у літературному
контексті їх доби; показано характер і образну специфіку використання
соціального міфу в художньому тексті, осмислення запозичених з нього
мотивів, концепцій добра-зла, життя-смерті, образів-міфологем, сміхової
культури у відповідності до авторських завдань й поставлених проблем.
Соціальний міф у 30-х–40-х рр. ХХ століття став зручним засобом для
формування й реалізації політичного курсу компартії в СРСР. Він виник на
основі класичної міфології, по-іншому відображаючи її світоглядні принципи
й дидактичний матеріал. У нашій роботі виділяється роль соціального міфу
як особливого комунікативного дискурсу, вторинної семіотичної системи з 4

сугестивним характером. Сьогодні такий міф також асоціюється з вигадкою,
ілюзією, неправдою. Останні характеристики стали підґрунтям осмислення
соціального міфу радянського типу. Іншими ознаками цього поняття
вважаються історична вмотивованість, орієнтація на певну публіку,
повторюваність засадничих його концепцій, актуальність, маніпулятивний
характер, формальне співвідношення з реальністю, структурна організація
духовних та суспільних цінностей людини.
На І Всесоюзному з’їзді радянських письменників офіційно було
встановлено новий літературний метод – соціалістичний реалізм, яким
відтоді мали послуговуватися радянські письменники. Фундаментом цього
напряму став соціальний міф про побудову «величної держави з ідеальним
суспільним ладом». Відтепер історична дійсність повинна була
зображуватися в своєму революційному розвитку. Такі художні тексти мали
показувати позитивних героїв-комуністів, жінок, що працюють врівні з
чоловіками та дітей як спадкоємців великої соціалістичної місії. Всі вони
докладали зусиль задля досягнення «майбутньої гармонії». Радянська
література – «оптимістична, подієва, активна, національна за формою та
соціалістична за змістом».
Постійні фізичні переслідування й примусовий характер соцреалізму
внеможливили повноцінний розвиток української літератури в СРСР. У
таких умовах письменники мали два вибори: лишитися, адаптуватися до
нових умов і прийняти норми методу соціалістичного реалізму чи емігрувати
й мати змогу творити вільно й без обмежень. Певна їх кількість обрала
другий шлях. Таким чином, 1945 р. постав Мистецький український рух.
Члени цього угруповання повністю відкидали й заперечували настанови
соціалістичного реалізму. Попри різноманіття проголошених стильових
моделей художнє світосприйняття мурівців базувалося на двох основних
концепціях: «великої літератури» У. Самчука та «національно-органічного
стилю» Ю. Шереха. Класична світова література мала стати підвалиною
першої теорії, фольклор та творчість Т. Шевченка – два найголовніші 5

джерела другої теорії. І. Багряний говорив про слово як зброю, що мало
стверджувати національні пріоритети на літературному фронті. Така позиція
автора була зумовлена важким становищем української літератури як у
СРСР, так і на еміграції, а також складними і неоднозначними суспільно-
побутовими обставинами на чужині.
Центральним орієнтиром для своїх художніх текстів мурівці обрали
образ українського народу та Батьківщини. Однак спостерігати їх реальний
стан вони не могли. Тому на сторінках своїх текстів митці охудожнювали
віртуальний образ України й у такий спосіб творили національну
міфологічну структуру.
У ситуації вимушеної еміграції актуальними стали конфронтація та
співдія «своєї» та «чужої» культури й відповідне зображення національного
світу в художніх творах на чужині. Поруч з ілюзорним образом України
спільною для п’єс авторів, зачитаних на драматургічній конференції в
Майнц-Кастелі («Морітурі», І. Багряного, «Близнята ще зустрінуться»
І. Костецького, «Шумлять жорна» У. Самчука, «Домаха» Л. Коваленко),
стала проблема «безґрунтярства». Це питання вони вирішували на різних
рівнях: звернення до Євангелія як символу духовної опори й оновлення;
виокремлення образу національного Месії; інтерпретація ідеї про
географічну розполовиненість країни та про духовну роздвоєність людини,
намагання їх поєднати та гармонізувати; подолання комплексу національної
меншовартості; пошук власних витоків буття як шлях до національної
ідентичності.
І. Багряний у п’єсі «Морітурі» розвінчує радянський соціальний міф й
формує художній «антиміф», відверто зображаючи реальні події репресій
1937–1939 р. До того ж він звертається до Євангелія як авторитетного
прецедента й наближає шлях головного персонажа Миколи Матяжа, а через
нього й шлях цілого українського народу до страдницької долі Ісуса Христа.
Поруч з цим у авторській концепції міф України реалізується у таких
версіях: романтичний образ України козацьких часів, соціал-комуністична 6

УРСР, незалежна та модерна Україна. Адептом останньої версії є Штурман, в
уявленнях якого з’являється метафоризований образ України як корабля, що
вже курсує до своєї незалежності. Попри публіцистичність окремих епізодів
драматичної повісті І. Багряному вдалося досягти композиційної та
художньої цілісності тексту.
У п’єсі «Розгром» драматург звертається до теми Другої світової війни
та становища українського народу між двома найбільшими мілітарними
державами того часу: Німеччиною й СРСР. У цьому творі автор вдається до
символічного означника як своєї історичної доби, так і воєнних подій та
зображує їх у формі вертепного дійства. Тут поруч з серйозними картинами
дійсності, реальними історичними подіями (вертепна сакральна частина)
письменник подає і комічні епізоди (вертепні побутові сцени): обман
німецьких офіцерів про титулований стан сім’ї Урбанів, пошук квітів для
Ольги. До того ж у сюжетній канві твору зустрічаються суто суб’єктивні
інтермедії-роздуми, та інтермедії на суспільну тему (з торбешниками та з
сліпим дідом і його поводирем). Такі вставки не розривають основну дію
повісті-вертепу, а акцентують на повчальному смислі історії.
Попередником драматурга у зверненні до форми вертепу ми вважаємо
А. Любченка з повістю «Вертеп». Відтак для обох письменників вертеп став
зручною конструкцією для охудожнення переломних історичних подій ХХ
століття (у А. Любченка це революційні та постреволюційні роки, у
І. Багряного – Друга світова війна); схожим є фокус обох авторів на
інтерпретації жінки як образу України, рідної землі; символами майбутнього
українського поступу в творах письменників стають діти.
І. Багряний послідовно у своїй драматургії розвиває міф про розіп’яту
Україну. У п’єсі «Розгром» цей міф репрезентує Ольга Урбан, що є
виразником прагнень цілого українського народу. Знакова смерть головної
героїні сприймається як загальна жертва українців на трагічному
історичному перехресті: власною кров’ю стримувати дві найбільші мілітарні
потуги світу. Силу своїх співвітчизників митець демонструє в
інтелектуальній площині.
Говорячи про художню концепцію І. Багряного в емігрантському
середовищі, не можна лишити поза увагою контекст радянський. Тут
визначальною для нас стала точка зору на події Другої світової війни
О. Довженка, який частково писав художні тексти відповідно до норм
радянської соціальної міфології. Тому помітною є різниця у простежуванні їх
ціннісного дискурсу, мотивів культурної пам’яті та національної
ідентичності.
Карнавалізоване дійство як міфологічний сюжет розкривається у третій
п’єсі «Генерал» І. Багряного. Змодельований автором художній світ тексту
становить собою особливу міфологічну систему, в якій драматург викриває й
засуджує підступність, егоїзм та колабораціонізм радянського командування,
посилюючи такий конфлікт твору комічними засобами (іронія, сарказм,
гротеск). Через структуру «перевернутого світу», низку травестійних епізодів
автор функціонально зближує свою п’єсу з маскарадом, що є частиною
карнавалу. Образний світ п’єси «Генерал» окреслюється також у межах
чотирьох модусів художності: героїчному, сатиричному, трагічному та
комічному.
Об’єднує всі три п’єси І. Багряного їх міфологізований світоустрій та
ідентичний образ українського національного героя. Жанрову форму драм
письменника можна визначити як модерні «житія-мартирії» про українських
мучеників.

Ключові слова: соціальний міф, соціалістичний реалізм, антиміф,
Мистецький український рух, вертеп, мілітаризм, карнавал.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
Пов'язані автори:
Багряний Іван
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.