Володимир Заболотнюк » Українська військова еміграція в Німеччині 1918–1945 рр.
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Українська військова еміграція в Німеччині 1918–1945 рр.

Дисертація
Написано: 2019 року
Розділ: Історична
Додав: balik2
Твір додано: 24.10.2019
Твір змінено: 24.10.2019
Завантажити: pdf див. (1,7 МБ)
Опис: 2

АНОТАЦІЯ
Заболотнюк В.І. Українська військова еміграція в Німеччині 1918–
1945 рр. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 20.02.22 – військова історія. Національна академія сухопутних
військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, Львів, 2019.
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню становлення та
діяльності української військової еміграції в Німеччині у 1918–1945 рр.
Проаналізовано стан наукової розробки теми, окреслено її джерельну базу.
Процес становлення та діяльності української військової еміграції
висвітлено з використанням загальнонаукових та спеціальних історичних
методів.
Визначено, що певна кількість колишніх військовиків вирішили здобути
освіту в німецьких навчальних закладах, зокрема: у Берлінському університеті
та в Політехніці вільного міста Ґданськ. Студенти, окрім навчання, брали
активну участь у громадському житті, що базувалося на артикуляції їх
національної ідентичності та підтримці українських національно-визвольних
змагань. Докторські ступені здобували Василь Кучабський, Петро Вергун
(Берлін) та Євген Вертипорох (Ґданськ), які продовжили наукову роботу,
здійснюючи дослідження та публікуючи праці.
З’ясовано, що військово-організаційна діяльність української еміграції у
1920–1939 рр. полягала у створенні структур українців у Німеччині. Загалом
військова еміграція в Німеччині не була численною та сконсолідованою.
Натомість, перебуваючи тут, колишні українські військовики творили окремі
середовища, пов’язані з новим професійним статусом, різними політичними
орієнтаціями або участю у військових організаціях. Деякі з них, насамперед
офіцери українських армій, гуртувалися навколо Павла Скоропадського, Євгена
Коновальця чи Євгена Петрушевича і були причетні до продовження
національно-визвольної боротьби в еміграції у міжвоєнний період. 3

Досліджено, що військово-організаційна діяльність української еміграції в
Німеччині полягала у творенні військових структур, керівництві діяльності
Української Військової Організації (УВО) та у цілеспрямованій видавничій
діяльності.
Із самого початку перебування в Німеччині українські військові емігранти
організовували національні структури. І. Полтавець-Остряниця самостійно
проголосив себе гетьманом і військовим отаманом Українського Вільного
Козацтва. Самозванець-отаман розпочав творення Українського Національного
Козачого Товариства (УНКТ) у дусі німецького націонал-соціалістичного руху.
Його діяльність була особливо активною у Баварії.
Павло Скоропадський зібрав навколо себе прихильників, але спеціальної
військово-еміграційної структури в Німеччині не створював. Натомість гетьман
та його прибічники зосередилися на громадсько-політичній діяльності в рамках
Української Громади. Подібно до гетьмана діяв у цій країні Є. Петрушевич,
проте він впливав переважно на тих колишніх військових, які увійшли до
робітничої емігрантської верстви.
Найширше діяла у Німеччині Начальна Команда Української Військової
Організації, яка керувала розвідувальною діяльністю проти Польщі і
розгорнула організацію вишколу.
Видавнича діяльність української військової еміграції в Німеччині мала на
меті поширення досвіду визвольної боротьби 1917–1921 рр. та видавництво
спеціальної фахової літератури для ознайомлення військових-резервістів з
найновішою військовою технікою і новинками стратегії та тактики.
Простежено, що Друга світова війна кардинально змінила становище
української військової еміграції. Її ряди поповнили полонені вояки-українці, які
служили в польській та радянській арміях, та колишні українські вояки, що з
різних причин опинилися з початку воєнних дій у Німеччині. Значно послабив
організований український рух в еміграції розкол в середовищі потужної
політичної сили в Західній Україні та Німеччині – Організації Українських
Націоналістів. Втім державотворчі аспірації українських націоналістичних сил викликали негативну реакцію з боку нацистів, і українські активісти в
Німеччині та на українських землях зазнали репресій.
У роки війни колишні українські військовики зайняли ключові позиції в
громадському житті еміграції, зокрема в Українській Громаді та Українському
Національному Об’єднанні, попри те, що національне життя українців було під
пильним оком німецьких спецслужб.
Упродовж розгортання радянсько-німецького збройного протистояння
серед української військової еміграції визріло рішення про участь у боротьбі з
більшовизмом на боці Німеччини. Український визвольний актив сподівався,
що співпраця з німецькими збройними силами сприятиме становленню
самостійності. Найбільш виразним виявом такої співпраці було утворення 14-ої
гренадерської дивізії Ваффен СС «Галичина».
Нацистська Німеччина перед своїм крахом намагалась залучитися
підтримкою українців, зволікаючи в наданні українському рухові політичного
змісту. Однак очільники української військової еміграції ставили на перший
план інтереси національно-визвольної боротьби. Наприкінці війни політичні
лідери української еміграції зуміли переорієнтуватися на західні держави
антигітлерівської коаліції. Проте, якщо порівнювати масштаби співпраці з
нацистським режимом, то російська військова еміграція, організувавши РВА
(Російська Визвольна Армія), створивши мережу військового вишколу, задіяла
значно більше росіян на боці збройних сил Німеччини, ніж українська
еміграція.
Ключові слова: українська військова еміграція, Німеччина, Українська
Військова Організація (УВО), Організація Українських Націоналістів (ОУН),
гетьманський рух, українські посольства, військово-санітарні місії.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.