Ірина Сметана » Лексико-синтаксичні особливості поетичного мовлення В. Свідзінського
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Лексико-синтаксичні особливості поетичного мовлення В. Свідзінського

Дисертація
Написано: 2019 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 16.06.2019
Твір змінено: 16.06.2019
Завантажити: pdf див. (1,3 МБ)
Опис: Сметана І. І. Лексико-синтаксичні особливості поетичного мовлення
В. Свідзінського. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі
спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Харківський національний
університет імені В. Н. Каразіна. – Харків, 2019.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше
в українській лінгвістиці виділено мовні засоби втілення в поетичному тексті
Володимира Свідзінського домінантних мотивів його творчості. Визначено та
описано як лексичні маркери мотивів, так і синтаксичні засоби їх репрезентації
в тексті та увиразнення. Також уперше репрезентовано мовну специфіку
реалізації індивідуально-авторського часопростору митця, наголошено
на взаємозв’язку часопросторової організації та мотивної структури. Визначено
основні принципи семантико-синтаксичного підходу та сформульовано модель
аналізу поетичних творів Володимира Свідзінського. Уточнено роль і місце
загальногуманітарного терміна мотив у лінгвістичному аналізі поетичного
тексту, показано специфіку його висвітлення в мовознавчому аспекті.
У теоретичному огляді підкреслено, що в основі будь-якого поетичного
твору лежить смисловий компонент, який, зі свого боку, знаходить
відображення в його семантичних і синтаксичних особливостях. Тому особливо
важливою є проблема виокремлення найбільш істотних для розуміння сенсу
поетичного тексту виражальних засобів, реалізованих в особливостях його
структури. Поетичний текст є водночас статичним і динамічним утворенням, і
в ньому, як і в будь-якому тексті, можна виділити лексичний і синтаксичний
рівні як базові.
Питання, пов’язані з вивченням поетичної лексики та синтаксису, тісно
переплітаються з проблемами вивчення ідіостилю письменника. Саме тому
в роботі наголошено на необхідності аналізу ідіостилю як мовностилістичної
(лінгвопоетичної) категорії й визначенні ролі лексики та синтаксису 3

у формуванні індивідуального стилю поета. Ідіостиль розуміємо як систему
формальних і змістових характеристик, які притаманні творам того чи того
автора та відображають унікальний, авторський спосіб лексичного
й синтаксичного вираження художнього змісту.
Змістовий рівень поетичних творів дає змогу виокремити мотиви, що
виділяються на образно-поняттєвому рівні. Проаналізовано термін мотив, який
у сучасній науці посідає важливе місце в структурі не тільки власне
літературознавчого, а й загальнофілологічного аналізу. Він плідно
використовується у функційній стилістиці та когнітивній лінгвістиці. При
цьому в системі когнітивних термінів термін мотив не має усталеного місця і
визначення, тому уточнення його ролі в когнітивному й лінгвокультурному
аналізі поетичного тексту становить перспективу наукових студій. Поняття
«мотив» розуміємо як ключовий внутрішній елемент художнього тексту
(думка, відчуття, переживання, предмети, явища, дії), репрезентований
мовними засобами різних рівнів, що характеризуються частотністю й
варіативністю та набувають особливої смислової значущості. Показано, що
мотивотвірними лексемами виступають ключові слова («стрижневі» поняття,
пов’язані з особливостями ідіостилю), які відображають поетичний світ автора
як єдину модель.
Кожен мотив існує не ізольовано, тому важливим параметром аналізу є
засоби їхнього взаємозв’язку, що виявляються як на мовному, так і на образно-
поняттєвому рівнях. Дослідження текстових структур на рівні синтагматики
(лінійне розгортання тексту), парадигматики (вертикальні тематичні,
асоціативно-смислові відношення) дають змогу окреслити набір лексичних
одиниць, що є домінантними в художньому ідіолекті Володимира
Свідзінського. Лексико-синтаксичні особливості поетичних творів
В. Свідзінського досліджено на основі розробленої дворівневої моделі,
вершину якої становить когнітивна інформація, що відображає картину світу
письменника, – ключові мотиви. Взаємодія прагматичного й вербально-
семантичного планів, які забезпечують вираження настанов мовця та 4

матеріалізують їх у виразових засобах мови, дають змогу дослідити
синтаксичну будову поетичних творів письменника та проаналізувати їх
просторово-часову організацію.
В аналітичній частині дисертації продемонстровано те, що в поетичному
мовленні В. Свідзінського домінантними є мотиви самотності, тиші, смутку
й смерті. Їх репрезентовано лексичними одиницями відповідної семантики, що
функціюють у текстах як у номінативній ролі, так і в образному вживанні,
зокрема інтегровані в метафоричні та метонімічні конструкції.
Провідні в ідіостилі В. Свідзінського мотиви в дискурсі поета мають
індивідуальну наповненість, пов’язану з міфософським струменем його
творчості, з інтровертивністю самого автора і його трагічним особистим
життєвим досвідом. Аналізовані мотиви є мотивами-станами й перебувають
у тісному взаємозв’язку на образно-поняттєвому і вербальному рівнях.
Ці мотиви пов’язані з утіленням емоційних станів ліричного героя, авторських
інтенцій щодо осмислення плинності часу й буття людини.
Відзначено смислову багатоплановість й амбівалентність означених
мотивів: самотність як органічний стан саморефлексій, творчої енергії і як
деструктивне начало, наслідок розлуки, втрати близьких людей; тиша
як відчуття спокою, гармонії в природі й водночас забуття, самотність і навіть
смерть (тиша як відсутність звуків життя, нерухомість); смуток як наслідок
складних і болючих роздумів над плинністю часу, його невідворотністю,
спогадів про втрату коханої і світлий смуток як утілення стану закоханості,
згадок про давно минулі безтурботні часи дитинства й юності; навіть смерть,
попри очевидну негативну оцінку як неминучого завершення земного життя,
може осмислюватися як очищення і етап подальшого буття. У цьому зв’язку
показові семантично двопланові оригінальні індивідуально-авторські образи
самотньої радості, смутку чистого, холодної тиші, що є маркерами
світовідчуття ліричного героя.
Ідіостилю автора у вербалізації емоційних станів ліричного героя
меншою мірою властивий прямий опис. Помітною є метафоризація та 5

персоніфікація емоцій і станів, коли вони вже самі стають активними діячами,
які впливають на волю людини (Туга рве мислі мої). Показовим механізмом
утілення мотивів є прийом художнього паралелізму – зображення пейзажів як
носіїв емоційних станів, у яких образи природи стають ключовими елементами
розгортання мотиву, або окремих просторових чи часових маркерів, що
імпліцитно виражають той чи той мотив або їхній взаємозв’язок (часто вони
функціюють як елемент порівняльних конструкцій). Серед синтаксичних
засобів вираження мотивів превалюють різні види повторів (назв емоцій, дій,
станів), використання односкладних безособових і називних речень,
ампліфікацій, градацій однорідних членів, полісиндетону, антитез, інверсії.
Простір і час є визначальними категоріями у створенні індивідуальної
моделі художнього світу автора. Лексичні засоби вираження часу й простору
розглядаємо в межах синтаксичних структур, бо в такий спосіб утворюються
комплексні семантичні феномени, що є виразниками темпоральності
й локативності. У поетичному мовленні В. Свідзінського художній простір
репрезентовано назвами явищ земного, водного та небесного просторів.
Пейзажні описи саду, лісу, гаю, поля, степу презентують панорамність
осягнення світу ліричним героєм, у них поєднано координати верх – низ через
зображення неба, хмар або небесних світил – місяця, сонця. Концептуальної
ваги набувають назви рослин, що представляють вертикальну вісь земного
простору. Просторові явища передають плин часу завдяки їх поєднанню
з предикатами руху, властивими часові (наприклад, пливти). Якщо назви
локусів природи позитивно позначені (навіть образ неземного степу), простір
же міста постає як неприродний, чужий.
У поетичному зображенні водного простору у функційному плані
переважають море, озеро, ріка. Ці словообрази є символічними і реалізують
архетипну, народнопоетичну, філософську, індивідуально-авторську
семантику, пов’язану з різними проявами життя. Найбагатшою є семантика
словообразу море: позначає безжиттєвий простір, життя, межу між цим світом і
потойбіччям, поглинальний простір, що уносить життя. Функціювання назв 6

водного простору підпорядковане розкриттю різних мотивів, зокрема пам’яті,
спогадів, втрати, дитинства, плинності життя та ін.
В авторській моделі світу реалізовано циклічний час, що відображає
невпинний рух природного часу, та індивідуальний, що маніфестує
проминальність буття людини. Добовий час репрезентовано лексемами ранок,
день, вечір, ніч, серед яких найбільш семантично виразна остання. Найчастіше
поет персоніфікує ніч, яка в його ліриці передає психологічні стани ліричного
героя, що здебільшого мають негативний характер. Річний час представлений
усіма порами року, але В. Свідзінський багатством змістових нюансів позначає
словообраз осені (пора завмирання життя, смерті, самотність, смуток
за минулим, нездійсненність мрій). Життєвий час репрезентовано за допомогою
лексем минуле, теперішнє й майбутнє. Індивідуальність автора виявляється
в його сприйнятті та розумінні періодів життя. Минуле й теперішнє створюють
для нього картину вічності, майбутнє характеризується як невідоме, тривожне,
іноді загрозливе. Загалом хронотоп поезії В. Свідзінського багаторівневий,
йому властива взаємодія словесних образів у межах однієї категорії тексту під
час розгортання певної теми чи мотиву, а також накладання часових
та просторових художніх образів.
У синтаксичному плані зображенню часопростору властива епічність
викладу. В. Свідзінський послуговується простими, переважно ускладненими, і
складними реченнями, що зумовлено, з одного боку, зображенням кількох
просторових і часових площин в одному контексті, з другого, – уживанням цих
конструкцій як синонімічних за функціями. Експресія в простих реченнях
виникає внаслідок використання компонентів, що ускладнюють речення:
однорідних членів, звертань, відокремлених означень, що набувають особливої
смислової ваги, та відокремлених обставин, виражених порівняльними
зворотами, які створюють особливу образність своєю наочною виразністю, та
відокремлених уточнювальних обставин, що акцентують увагу на локації і часі
подій. Крім розповідних речень, які переважають у текстах поезій, автор
використовує риторичні питальні речення та поодинокі бажальні конструкції,
залучає форми уявного діалогу з явищами природи для розкриття їхнього
взаємозв’язку зі світом людини та конструкції прямої мови, що надають
викладові динаміки. Серед стилістичних фігур превалюють повтори,
ампліфікації, полісиндетон, антитеза.
У цілому дослідження лексико-синтаксичного втілення провідних
мотивів і часопросторової моделі поетичних творів В. Свідзінського дало змогу
увиразнити смислові домінанти його художнього світу, виявити показові
прийоми образотворення, конструювання поетичного тексту як ідіостильові
риси митця.
Ключові слова: ідіостиль, поетична мова, мотив, хронотоп, поетична
лексика, поетичний синтаксис.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
Пов'язані автори:
Свідзінський Володимир
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.