Ключ

Це другий твір автора після Чорного ворона, який довелось прочитати. Прочитала за три вечора, чого давно вже не траплялось. Сподобалось дуже. Такі твори варті уваги і пошанування. Є над чим подумати. Тим, хто любить свій край, особливо землякам черкащаном, раджу прочитати.

Знову-таки, типова для Шкляра мова, цього разу розбавлена французькою, робить процес читання твору схожим на пересування великим містом автівкою. То світлофор, то яма на дорозі чи корок: ніби й їдеш, але весь час щось заважає їхати в своє задоволення. Не кожному сподобається.

Оці його батоповерхові речення ("незвичність написання" у термінах попереднього відгука) мають подвійний ефект. Якась частина з них справді робить описи душевних станів героя насиченішими та соковитішими, проте велика частина більше подібні до словесної води, що її використовують студенти аби набрати потрібну кількість сторінок у курсових проектах.

Більшість яскравих епітетів з опису, котрими нібито фахівці охрестили твір, явно притягнуті за вуха. Так, певні елементи містики та еротики присутні, але філософії чи маґії — навряд.

В процесі читання постійно відчувалася певна штучність/грубість переходів між подіями. Вони справді місцями цікаві, але оці переходи дещо порушують цілісність сприйняття. Врешті-решт, розв’язка виявляється вельми банальною.

Висновок: один раз можна прочитати, зрештою твір досить невеличкий.

Роман затягує своєю незвичністю та майстерністю написання. Направду твір не випадає віднести чітко до одного жанру, бо він — соковита суміш. Безумовно, один з кращих романів десятиліття.