Оксана Шадріна » П.І. Гавсевич (1883–1920) – вчений та організатор дослідництва з культури лікарських рослин в Україні
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

П.І. Гавсевич (1883–1920) – вчений та організатор дослідництва з культури лікарських рослин в Україні

Дисертація
Написано: 2019 року
Розділ: Історична
Додав: balik2
Твір додано: 12.10.2019
Твір змінено: 12.10.2019
Завантажити: pdf див. (4,2 МБ)
Опис: Шадріна О.В. П.І. Гавсевич (1883–1920) – вчений та організатор
дослідництва з культури лікарських рослин в Україні. ‒ Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних
наук (доктора філософії) за спеціальністю 07.00.07. «Історія науки й
техніки». ‒ Національна наукова сільськогосподарська бібліотека
НААН, Київ, 2019.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню творчого шляху
теоретика і практика сільськогосподарської дослідної справи,
популяризатора досягнень у галузі вивчення культури лікарських рослин,
відомого українського політичного і громадського діяча ‒ Петра Івановича
Гавсевича (1883–1920), якому виповнилося у 2018 р. 135 років. В історію
нашої країни він увійшов, насамперед, як засновник і перший директор
Лубенської дослідної станції лікарських рослин. Разом із тим, на сучасному
етапі творча й організаційна діяльність П.І. Гавсевича контекстово та з
позицій історичної об’єктивності не розкрита, що актуалізує проблему цього
дослідження.
Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку
використаних джерел і додатків. У вступі обґрунтована актуальність
дисертаційного дослідження, відображено зв’язок з науковими програмами,
планами, темами, визначені мета, завдання, хронологічні і територіальні
межі, об’єкт, предмет, методологічні основи, наукова новизна, структура
дисертації.
В історіографії теми дисертаційної роботи в порівняльно-історичному
аспекті проаналізовано наукову літературу, яку умовно поділено на три
основні історіографічні періоди: перший – кінець ХІХ ст. – 1917 р.; другий –
радянський (1917 – 1991 рр.); третій – сучасний (1991 р. – і дотепер). Окрім 3
цього, у всіх періодах диференційовано групи за предметно-тематичним
принципом. Це, передусім, наукові узагальнюючі праці, що відтворюють
зародження, становлення та аспекти подальшого розвитку дослідництва з
культури лікарських рослин в системі їх виробництва та первинної переробки
до 1917 р.; організацію та функціонування галузевих науково-дослідних
установ, громадських товариств та адміністративно-відомчих закладів, з
якими була пов’язана діяльність ученого; відомості про життєвий і творчий
шлях П.І. Гавсевича.
Проведений аналіз джерельної бази засвідчив, що реалізацію окреслених
завдань дисертаційного дослідження здійснено за допомогою залучення
опублікованих та неопублікованих різноманітних за походженням, видами,
ознаками та змістом історичних джерел і матеріалів. Джерелом пошуку були
матеріали фондів 6 архівів: Лубенського міського державного архіву,
Державного архіву Житомирської області, Державної бюджетної установи
міста Москви «Центральний державний архів міста Москви» (ДБУ «ЦДА
Москви»), Центрального державного архіву вищих органів влади та
управління України (ЦДАВО України), Державного архіву міста Києва.
Крім того, опрацьовано матеріали фондів 4-х бібліотек: Національної
наукової сільськогосподарської бібліотеки Національної академії аграрних
наук України, Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського НАН України,
Державної наукової архівної бібліотеки, Наукової бібліотеки імені
М. Максимовича, де зосереджені творчі напрацювання П.І. Гавсевича.
Основу джерельної бази склали наукові праці вченого, вивчення яких дало
змогу відтворити цілісну картину наукових інтересів і здобутків
П.І. Гавсевича. Крім того, опрацьовано значний масив матеріалу у
періодичних виданнях (газети, журнали, збірники тощо), в яких
публікувалися основні результати наукової діяльності вчених тих часів, а
серед них і П.І. Гавсевича.
Обґрунтовано методологічні засади наукового пошуку, вибір підходів до
розроблення ключових напрямів дослідження, завдяки яким систематизовано 4
джерельну базу, викладено матеріал у послідовній і логічно завершеній
формі та найбільш повно відображено діяльність ученого.
Одним із головних завдань дисертаційного дослідження стала розробка
періодизації становлення П.І. Гавсевича як науковця, що дало змогу
визначити шість періодів еволюції його професійної діяльності та
хронологічно простежити й висвітлити найважливіші події у житті вченого.
Встановлено, що протягом першого періоду (1903–1907) П.І. Гавсевич
навчався в Імператорському Університеті Св. Володимира (нині – Київський
національний університет імені Т.Г. Шевченка) на відділенні природничих
наук фізико-математичного факультету. Спілкування із цілою плеядою
видатних педагогів-учених професорсько-викладацького складу
Університету і, особливо із С.М. Богдановим, позитивно вплинуло на
становлення наукового світогляду майбутнього вченого.
Аналіз другого періоду (1907–1909) показав, що консервативність
навчально-виховного процесу у середніх навчальних закладах Кременчука і
Житомира, де П.І. Гавсевич викладав природничу історію, спонукали його до
вступу у Московський сільськогосподарський інститут (нині – Російський
державний аграрний університет – Московська сільськогосподарська
академія імені К.А. Тімірязєва).
Третій період (1909‒1913) висвітлює чинники формування наукових
поглядів П.І. Гавсевича протягом навчання у Московському
сільськогосподарському інституті. Встановлено, що у перший рік
навчання (1909–1910) він став активним членом Агрономічного гуртка з
вивчення українських губерній, заснованого в інституті у грудні 1909 р. На
період літніх канікул гуртківці знаходили місця проходження практики в
українських господарствах для того, щоб у такий спосіб принести користь
рідній землі ще навчаючись в інституті. Оскільки майбутній учений почав
займатися науково-дослідними розробками вже у цей період, виокремлено
два етапи, які допомогли більш детально проаналізувати його творчий
доробок. 5
На першому етапі (1909‒1911) П.І. Гавсевич проводив дослідження з
питань сільськогосподарської статистики через призму діяльності у системі
Товариства дослідників Волині: улітку 1910 р. прийняв участь у двох
експедиціях щодо сільськогосподарського дослідження Волинської губернії
(виявлено родовища графітів і гранатів); упродовж 1910–1911 рр. здійснив
сільськогосподарський перепис (обстеження) у регіоні, результати якого
оприлюднив у першій доповіді «Селянське господарство Південної Волині та
засоби до його поліпшення» (1910).
Встановлено, що протягом другого етапу (1912‒1913) П.І. Гавсевич
отримав перші організаційні здобутки під час останньої переддипломної
практики у м. Лубни Полтавської губернії, де захопився вивченням
лікарських рослин. Виконуючи обов’язки секретаря Лубенського товариства
сільського господарства, він неодноразово виступав у 1912 р. із
повідомленнями на його засіданнях. Крім того, за власні кошти дослідник
орендував земельну ділянку у с. Тернах Лубенського повіту, де провів серію
спеціальних дослідів з агротехніки лікарських культур. Їхні результати, як
цикл лекцій за темою «Лікарські трави» неодноразово доповідав на
засіданнях Агрономічного гуртка Московського сільськогосподарського
інституту.
Встановлено, що протягом четвертого періоду (1913‒1915)
П.І. Гавсевич працював помічником губернського агронома у Житомирі, а
згодом на тій же посаді – у статистичному бюро Чернігівського губернського
земства, де познайомився із тоді ще молодим українським поетом
П.Г. Тичиною. Результати своїх напрацювань упродовж роботи у Чернігові
П.І. Гавсевич оприлюднив у праці «Огляд діяльності сільськогосподарських
товариств Чернігівської губернії за 1913 рік» (1915).
П’ятий період (1915‒1917) характеризує П.І. Гавсевича як самостійного
дослідника і висвітлює його науково-організаційну роботу з системного
дослідження культури лікарських рослин. Встановлено, що ідея організації
на околиці Лубен дослідної станції при підтримці Лубенського товариства 6
сільського господарства належить саме П.І. Гавсевичу, який не тільки був
натхненником, але й активно сприяв її створенню при фінансовій підтримці
Департаменту землеробства і Полтавського губернського земства. Офіційною
датою відкриття установи вважається 1916 р., хоча підготовчий комплекс
робіт був проведений ученим ще у 1912 р., що забезпечило подальше
повноцінне функціонування станції.
У перший рік функціонування установи П.І. Гавсевичем було
започатковано досліди з агротехніки, фітохімії та селекції м’яти перцевої,
ромашки лікарської тощо (у перспективі планувалося працювати з 60 видами
лікарських рослин); створено музей, бібліотеку, розпочато видавничу
діяльність. Крім створення дослідних ділянок, проектувалося будівництво
лабораторії та заводу із переробки лікарської сировини.
Встановлено, що протягом шостого періоду (1917‒1920) П.І. Гавсевич
активно займався науково-організаційною роботою у відомчих установах
Києва з питань економіки та кооперації в аграрній галузі. Зокрема, очолював
відділ сільськогосподарської статистики Департаменту лісівництва, а згодом
– сільського господарства при Генеральному секретаріаті (Міністерстві)
земельних справ. Від 1919 р. обіймав посаду завідувача статистичного
відділу Укрраднаргоспу, а також входив до складу агрономічної секції
Українського наукового товариства й до складу тимчасової Ради.
Протягом 1918 р. П.І. Гавсевичем розроблено декілька важливих
документів щодо організаційної структури очолюваного ним відділу, що
складалися з чотирьох частин: «біжуча статистика, аграрна статистика,
розробка сільськогосподарського перепису, справжні видання і деякі справи
та звідомлення»; а також ним обґрунтовано програму для створення
окремого відділу лісової статистики при Міністерстві земельних справ.
Встановлено, що вчений приймав активну участь в організаційних
заходах зі створення Київського кооперативного інституту (нині – Донецький
національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-
Барановського) після передчасної смерті у 1919 р. видатного українського 7
економіста М.І. Туган-Барановського. Саме П.І. Гавсевич поніс основний
тягар розбудови Київського кооперативного інституту, у результаті чого
установа розпочала повноцінну роботу з 1 січня 1920 р. на чолі з визнаним
фахівцем із питань демографії та статистики, академіком УАН М.В. Птухою.
З’ясовано, що творча спадщина протягом 1917–1920 рр. складається,
переважно, із доповідей П.І. Гавсевича на I Всеукраїнському агрономічно-
економічному з’їзді, робота якого проходила 22‒26 жовтня 1917 р. у Києві,
статей про кооперацію і декількох рецензій, що були опубліковані у
періодичному виданні «Сільський господар».
За результатами дослідження проведено системний аналіз історичного
розвитку дослідництва з культури лікарських рослин та виділено кілька
основних етапів: перші письмові згадки про лікарські рослини (близько 3000
років до н.е. – X ст.); застосування лікарських рослин (фітотерапія) у
Київській Русі та за часів правління царських династій (X – XIX ст.); збір
експериментальних відомостей про використання лікарських рослин в
Україні (VII – XIX ст.); узагальнення теоретичних і практичних даних про
використання лікарських рослин у світовому контексті (XIX – XX ст.);
організація культивування, промислових заготівель і збуту лікарських
рослин на Лубенській дослідній станції лікарських рослин (1916 – по
сьогодні). Аналіз цих етапів показав, що у становлення та подальший
розвиток п’ятого етапу учений зробив вагомий внесок науково
обґрунтованими схемами організації та становлення дослідної установи.
За результатами аналізу наукової спадщини П.І. Гавсевича
виокремлено основні напрями його досліджень з комплексного вивчення
культури лікарських рослин та розкрито значення наукового доробку для
розвитку дослідництва в Україні: 1) агротехніка, методи якої охоплюють
схеми дослідів із добривами, густиною посівів, часом посіву, а також
біологічний вплив на рослини за допомогою мікрохімії, кількісного і
морфологічного аналізу, фармакогностичного і медичного дослідження;
2) насінництво перевірка схожості й проведення насіннєвого аналізу всього 8
наявного посівного матеріалу; періодичне визначення вологості ґрунту тощо;
3) первинна та поглиблена переробка – започатковано функціонування
хімічно-фармацевтичної лабораторії, де вже протягом першого року
роботи (1916) було проведено дослідження з визначення вмісту ефірних олій
у м’яті, валеріані, ромашці, шавлії, аїрному корені; визначення питомої ваги
отриманої олії тощо; 4) зберігання і збут лікарських рослин
експериментально визначено і застосовано оптимальну постійну
температуру, тривалість і розміщення сировини при операціях зберігання і
сушіння протягом всього процесу, при яких збитки зводилися до мінімуму;
майже весь запас сировини на складі лікарських рослин у 1916 р. був
реалізований у зв’язку з військовими подіями Першої світової війни (1914–
1918); 5) загальна організація роботи Дослідної станції лікарських рослин –
популяризація культури лікарських рослин за допомогою лекцій, видання
брошур, метеликів тощо; колекції діапозитивів лікарських рослин та насіння.
Для повноцінного функціонування станції учений започаткував в її
організаційній структурі бібліотеку, фонд якої у 1916 р. налічував понад
триста назв спеціалізованої літератури. Крім того, П.І. Гавсевич опублікував
низку праць, присвячених наведеним напрямам, зокрема: «Про лікарські
трави. Як їх збирати, сушити й продавати: з малюнками» (1914); «Про лікарські
трави. Короткі поради хазяїнам, як їх розводити. Кн. 1. (М’ята холодна.
Ромашка. Волоський кріп. Шавлія. Ганус)» (1916), «Збір і культура лікарських
трав на Лубенщині» (1916).
Висвітлено популяризаторську діяльність П.І. Гавсевича у
спеціалізованих галузевих з’їздах, зібраннях, нарадах з вивчення культури
лікарських рослин загальнодержавного та регіонального рівня. Встановлено,
що впродовж 1910‒1917 рр. учений брав активну участь у понад 15 науково-
репрезентаційних заходах і зокрема, у шести, присвячених вивченню
культури лікарських рослин, що засвідчило розширення спектру означеної
проблеми і прискорило заснування дослідної станції. 9
Уперше впорядковано творчу спадщину П.І. Гавсевича, до якої увійшло
27 наукових і науково-популярних робіт, серед яких доповіді складають – 9,
звіти – 3, рецензії ‒ 5. Аналіз цих робіт сприяв відтворенню цілісної картини
становлення і розширення творчих інтересів ученого, визначенню
пріоритетних напрямів у науковій діяльності та періодів найбільшої
професійної активності.
Таким чином, аналіз наукових джерел, що відтворюють внесок
П.І. Гавсевича у становлення та розвиток вітчизняного дослідництва з
культури лікарських рослин кінця XIX ст.–1920 р. підтверджує теоретичне і
практичне значення творчої спадщини вченого і потребує неупередженого
переосмислення у контексті розвитку дослідної сільськогосподарської
справи.
Ключові слова: П.І. Гавсевич, Товариство дослідників Волині, науково-
статистична анкета, культура лікарських рослин, дослідництво, Лубенська
дослідна станція лікарських рослин, кооперація сільського господарства.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.