Ярослав Погоральський » Слов'янське житло другої половини І тисячоліття н.е. на Прикарпатті і Західній Волині
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Слов'янське житло другої половини І тисячоліття н.е. на Прикарпатті і Західній Волині

Дисертація
Написано: 2018 року
Розділ: Історична
Твір додано: 17.12.2018
Твір змінено: 14.01.2019
Завантажити: pdf див. (48,8 МБ)
Опис: Погоральський Я. В. Слов’янське житло другої половини І тисячоліття н. е.
на Прикарпатті і Західній Волині. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спе-
ціальністю 07.00.04 – археологія. – Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН
України, Інститут народознавства НАН України. Львів, 2018.
У дисертації здійснені характеристика і реконструкція житла слов’янських
племен V–VII ст. (празька культура) і VIII–X ст. (райковецька культура) на території
Прикарпаття і Волині, які були одними з епіцентрів етногенезу слов’ян і територією
племінних союзів хорватів і волинян. Актуальність теми визначена необхідністю
цілісного аналізу об’ємної джерельної бази, і на цій основі – вирішення низки наукових
проблем щодо тенденцій розвитку, відтворення екстер’єру й інтер’єру середньовічних
будівель.
Наукова новизна полягає у тому, що: уперше систематизовані і комплексно
проаналізовані за допомогою статистичного методу основні емпірично фіксовані
ознаки понад 600 жител, встановлено їхні кількісні та якісні показники, динаміку
розвитку; з’ясовано спільні та відмінні риси житлобудівельної культури слов’ян як у
регіональному розрізі, так і в порівнянні з сусідніми територіями; розроблено модель
просторової орієнтації житла, виділено фактори, які визначали цей показник;
удосконалено інформативну базу щодо житлового будівництва слов’ян; алгоритм
опису залишків заглиблених споруд; типологічні схеми у характеристиці жител та їхніх
елементів; отримали подальший розвиток положення про можливість розташування
стін за межами котловану і дерев’яне облицювання заглибленої частини будівель;
висновки про локальні особливості житлового будівництва в регіоні; розробки з
картографування поширення різновидів печей для вивчення процесів Великого
розселення слов’ян та етнокультурних контактів у регіоні.
Отримані результати мають практичне значення для всебічного вивчення і
графічної реконструкції житла, відтворення проявів соціально-економічного життя,
матеріальної і духовної культури середньовічних спільнот, простеження появи і 3
розвитку одного з найважливіших індикаторів етнокультурної моделі українського
народу, а також можуть бути використані в узагальнювальних і спеціалізованих
працях, навчальному процесі, музейній діяльності.
Охарактеризовано історію вивчення жител у названих регіонах, яке
розпочалося у другій половині 1940-х років. Виокремлено три етапи польового
вивчення ранньослов’янських будівель, піком якого були роботи у 1970-х – першій
половині 1980-х років. Завдяки кількості об’єктів і якості фіксації, еталонними стали
такі пам’ятки, як Ріпнів І-ІІІ, Рашків І-ІІІ, Зелений Гай, Кодин І-ІІ, Підріжжя, Лука-
Каветчинська, Сокіл, Теремці, Хрінники, Бакота, Городок-на-Смотричі,
Пересопниця, Дорогобуж, Муравиця, Буківна, Ревне, Добринівці, Чорнівка,
Стільсько, Пліснеськ та інші. Накопичення джерел дало змогу дослідникам перейти
до узагальнень, порівняння та реконструкції ранньослов’янських жител.
За майже столітню історію вивчення середньовічних жител в цьому регіоні
зібрана значна джерельна база, яка на сьогодні становить понад 900 жител. Найчастіше
споруди ставали об’єктом коротких екскурсів у контексті етнокультурного розвитку в
окремі періоди, у характеристиці матеріальної культури населення мікрорегіонів чи
пам’яток, за цей час сформовано основи алгоритму опису залишків житлових
об’єктів, визначено деякі характерні риси будівель на поселеннях і мікрорегіонах,
запропоновано головні засади реконструкції елементів споруд. Цим питанням
присвячені праці В. Д. Барана, Д. Н. Козака, Б. О. Тимощука, І. П. Русанової,
Л. П. Михайлини, Л. В. Вакуленко, О. М. Приходнюка, І. С. Винокура, М. М. Кучинка,
М. А. Филипчука, Б. А. Прищепи, М. О. Ягодинської, Б. П. Томенчука, В. Д. Гупало,
С. В. Терського та інших. Найбільш дискусійними є проблеми витоків
ранньослов’янського житла, конструкції і технологічних аспектів будівництва стін,
даху, печей, інших елементів, місця житла в соціальному і духовному житті
спільноти тощо.
Основні ознаки слов’янського житла були притаманні для землеробських
культур лісової і лісостепової зони Центрально-Східної Європи ще з
ранньозалізного віку. Тому формування “житлового стандарту”
ранньосередньовічних слов’ян у досліджуваному регіоні треба пов’язувати із

4

розвитком місцевих традицій (передусім, черняхівської культури) під впливом
населення Карпато-Балканського регіону і Полісся.
На підставі описів залишків житлових об’єктів детально (із застосуванням
статистичних методів) охарактеризовано форму, параметри, заповнення котлованів,
збережені елементи конструкції будівель, особливості конструкції опалювальних
пристроїв (печей), встановлено динаміку їхнього розвитку. Простежено зміни
середньої площі будівель: у другій половині V–VII ст. на Прикарпатті спостерігається
зменшення показників середньої площі котлованів, порівняно з періодом кінця IV –
першої половини V ст., водночас у волинській групі пам’яток помітна перевага
будівель із вищими показниками. Ця тенденція збереглася на Волині й у VIII–X ст., у
той час як на Подністер’ї відбулося збільшення пікових значень площі. Така динаміка
простежується і на прикладі довжини стін котлованів. Різниця між параметрами
суміжних стін найчастіше не перевищувала 0,4 м, а співвідношення між ними
відповідає аналогічному показнику в українських хатах ХІХ–ХХ ст., що підтверджує
спадковість принципів житлобудівництва. Спостерігається збільшення відсотка
господарських ям у житлах, що пов’язано з переходом від патріархальної громади до
індивідуальних господарств малих сімей.
Запропоновано можливі варіанти конструкції стін, даху, входу, вікон,
горизонтального планування. В аналізований період вже були відомі основні прийоми
деревообробки, універсальним знаряддям була сокира. У будівництві широко
використовували систему обмірів, засновану на антропометричних даних майстра-
будівельника. Слов’яни застосовували зрубну і каркасно-стовпову конструкції та
їхні поєднання. Відсутність/наявність кутових і серединних стовпових ямок у
котловані не є визначальним індикатором конструкції стін, адже відомі будівельні
прийоми, при яких використовують ямки для зрубу і водночас вони відсутні у
каркасно-стовповому варіанті. Низка ознак вказує на широке застосування
комбінованої конструкції зі зрубними стінами за межами котловану і облицюванням
материкових стін у каркасно-стовповій техніці (з плахами як запазованими у стовпи,
так і притисненими ними ззовні). Саме з використанням такого формату пов’язане
зростання кількості “стовпових” жител, у тому числі з 3-4 кутовими ямками.

5

З’явилися елементи горизонтального розширення (планування) жител шляхом
влаштування легких сіней чи навісів перед входом. Дах опирався на систему сох, він
міг бути як дерев’яно-земляним, так і дерев’яно-солом’яним/очеретяним, також із
використанням «суцільного накоту» або на пристінних стовпах, не пов’язаних зі
зрубом. Висотні показники жител залежали від багатьох факторів (глибина котловану,
зріст мешканців, наявність стелі, природно-кліматичні умови) і не були сталими.
Інтер’єр був структурований на функціональні зони. Визначальне місце у
внутрішньому просторі займала піч, розташована в куті котловану. Печі зводили з
каменю (Середнє і Верхнє Подністер’я), або глини (глинобитні і останцеві, іноді з
використанням глиняних вальків) (Волинь), вони мали й окремі локальні
модифікації. На порубіжжі поширення різних типів печей спостерігається їхнє
взаємопроникнення на суміжні території. Простежено поступове збільшення
розмірів і висоти печей, яке відбувалося паралельно зі зростанням площі самих
будівель, що засвідчує взаємозв’язок між опалюваною площею і параметрами печей.
Переважно вони влаштовані в кутах котлованів, устя спрямовані паралельно до стіни.
Більшість розташовані однією чи двома стінками впритул до материкових стін, що
вказує на неможливість влаштування в котловані стійких дерев’яних несучих
конструкцій. Склепіння печей мало отвір для встановлення посудин, однак були й
печі, у яких посуд могли встановлювати безпосередньо на черінь. Зрідка
використовували вогнища, а також виробничі нішоподібні печі як у житлах, так і в
спеціальних спорудах. Вхід найчастіше влаштовували у стіні навпроти устя печі.
Кут, в якому була розташована піч, і напрям її устя, спрямованого на чільну
стіну (вхід), визначали просторову орієнтацію жител — взаємозв’язок внутрішньої
організації будівлі із зовнішніми факторами (сторони світу, гідросистема,
планування двору і поселення тощо). Виразно домінував варіант E→SW (піч у
східному куті, устям на південний захід).
Всі етапи будівництва супроводжували різні обряди, багато елементів житла
були сакралізованими, однак їхня інтерпретація на археологічному матеріалі є
утрудненою і можна лише припускати ритуальне значення деяких об’єктів

6

(розібрані печі, знахідки різних предметів у печах, ями і “вогнища” під черенями,
ями в долівці, заповнені кістками, побутовими предметами, попелом тощо).
Ключові слова: житло, глиняна піч, піч-кам’янка, конструкція стін, конструкція
даху, інтер’єр, празька культура, райковецька культура, ранні слов’яни, Прикарпаття,
Волинь.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.