Олександр Онищенко » Поетика мемуарної прози письменників української діаспори другої половини ХХ століття
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Поетика мемуарної прози письменників української діаспори другої половини ХХ століття

Дисертація
Написано: 2019 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 05.05.2019
Твір змінено: 05.05.2019
Завантажити: pdf див. (4,3 МБ)
Опис: Онищенко О. І. Поетика мемуарної прози письменників
української діаспори другої половини ХХ століття
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
за спеціальністю 10.01.01 – українська література (014.01 – українська мова і
література). – Черкаський національний університет імені Богдана
Хмельницького, Міністерство освіти і науки України, Черкаси, 2019

У дисертації вперше здійснено системно-аналітичний аналіз поетики
мемуарної прози письменників української діаспори другої половини ХХ
століття. Об’єктом дослідження є найрепрезентативніші мемуарно-
автобіографічні твори письменників українського зарубіжжя. Наукова
новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що на основі аналізу
нефікційної прози (мемуарів, щоденників) Анатоля Гака, Степана Барана,
Анатоля Галана, Паші Ємець, Є. Загачевського, В. Короліва-Старого, І. Косач-
Борисової, Г. Костюка, В. Куліша, Ю. Лавріненка, Т. Осьмачки, О. Пащенко,
Ю. Русова, К. Туркала, А. Франко-Ключко, В. Франка, Ю. Шереха, Є.
Щербаківської, Яра Славутича виокремлено й схарактеризовано складові
поетики діаспорної спогадової літератури: концепція світу і героя в контексті
опозиції авторського ідеалу абсурдному середовищу; вираження
антитетичного через форми трагічного (екзистенціал смерті, внутрішній
конфлікт персонажа), поетика літературного портрета І. Франка (А. Франко-
Ключко, В. Франко, Степан Баран), засоби сатиричного зображення дійсності
(портрет, інтер’єр, деталь, елементи гри (у творах Анатоля Гака,);
соціопсихологічні домінанти, що є підґрунтям структурної, семантичної і
стилістичної специфіки поетикальних складових художності митців.
Осягаючи різні аспекти художньої майстерності мемуаристів, об’єктивно
оцінено культурний процес в західній діаспорі на соціопсихологічному та
естетичному зрізах, що розширить уявлення про особистість того чи іншого

3
автора, образну поетику в заданому алгоритмі, що відкриває непізнані
сторінки творчої спадщини українських літераторів, вписуючи її в контекст
сучасного літературознавства.
Перший розділ – «Теоретичний та історико-літературний дискурс
дослідження мемуарів» – складається із трьох підрозділів. У підрозділі 1.1.
«Сучасні теоретико-методологічні підходи щодо дослідження жанру
літератури факту» визначено теоретично-методологічне підгрунтя
нефікційної прози, в основу якої покладено документальні матеріали,
особисті спогади наратора і вони змодельовані у форматі вільного викладу.
Відповідно до задуму автора нефікційної прози з’ясовано, що документальні
матеріали можуть бути подані повністю або фрагментарно. Підґрунтям
дослідження є класична герменевтика (В. Дільтей, Ф. Шлейєрмахер),
літературознавчі концепції (М. Бахтін О. Галич, О. Лосєв Т. Черкашина),
онтологічна герменевтика (Г.Г. Гадамер, М. Гайдеггер, П. Рікер), теорія
рецептивної естетики (Р. Гром’як, В.Ізер, Р. Інгарден, Г. Сивокінь, Г.Р. Яусс).
Підрозділ 1.2. «Ідейно-тематична, жанрово-стильова спрямованість
діаспорної спогадової літератури другої половини ХХ століття» містить
аналіз метажанру. Уточнено художньо-документальні жанрові форми, до яких
відносимо найдавніші тревелоги, листи, мемуари, щоденники, автобіографії,
некрологи, записні книжки, які можуть бути зафіксовані літературним
жанром нарисового характеру, есе чи щоденника. Ідейно-тематична
спрямованість української діаспорної прози освітлює переважно мілітарну,
релігійну тематику, життя і побут українців у чужому просторі. Підрозділ 1.3.
«Українська діаспорна мемуаристика як носій історичної та культурної
пам’яті» розкриває історичну зумовленість моделювання літературних
мемуарів, в яких зображено історичний період, епоху, коли жив і працював
автор-оповідач. Обгрунтовано, що суб’єктивність спогадів завжди витворює
певну концепцію історичного періоду.
Другий розділ – «Основоположні компоненти поетики мемуарно-
автобіографічної прози другої половини ХХ століття» – складається із п’яти

4
підрозділів. У підрозділі 2.1. «Осягнення просторово-часових концептів як
форми існування реального світу» проінтерпретовано часово-просторові
компоненти. З’ясовано, що нараційний час у спогадах, щоденнику, епістолі,
тревелогах є центральною категорією, яка апелює до простору. Саме у
просторі відбуваються події, про які веде мову письменник. У підрозділі 2.2.
«Поетика моделювання абсурдності буття, кризи гуманістичних цінностей»
широко проаналізовано абсурдний світ, оприявнений у спогадовій літературі,
заперечення логіки як основоположного компоненту раціональності. Поетика
абсурдності буття в прозі nonfiction увиразнює філософську категорію й
віддзеркалює властивості світу з негативного боку. Абсурд є преверсією
(позбавленням сенсу), позаяк він заперечує логіку. Підрозділ 2.3.
«Соціопсихологічні домінанти поетики документально-автобіографічної
прози» розкриває суспільно-політичну формацію, як елемент
соціоекономічної категорії, в центрі якої – людина. Усі культурні й суспільно-
економічні процеси спрямовані на позбавлення блага суб’єкта. Таким
суб’єктом є людина, яка здатна відтворювати, удосконалювати власний світ і,
найголовніше, – розвивати цивілізацію. У підрозділі 2.4. «Системність
поетики: тропи, ключові образи, мотиви» увиразнено поетикальну структуруа
сучасної мемуаристики, яка є поліаспектною у проблемно-тематичній та
художньо-стильовій матриці: оригінальність ідіостилю автора в процесі
жанротворення; значущість впливу поетикальних засобів на читача;
тематичні домінанти й мотиви спогадів письменника; художні прийоми
внутрішньої організації прози nonfiction та їх вплив на формотворчі моделі
оригінальної конструкції тексту. У підрозділі 2.5. «Поетика паратекстуальних
маркерів у трансгресії мемуарної прози» осмислено специфіку елементів
паратексту, доведено, що заголовки розділів і мінітекстів прози nonfiction
спрямовують реципієнта на поглиблене сприйняття твору. Заголовок
ідентифікується у свідомості читача (наративне прогнозування) з майбутніми
подіями, зафіксованими автором у мемуаристиці – складній метажанровій
системі, де різновекторно віддзеркалюється непросте буття людини в

5
соціумі.
Третій розділ «Художні засоби творення трагічного і комічного в
українській діаспорній мемуаристиці» складається із двох підрозділів. У
підрозділі 3.1. «Поетика трагічного в діаспорній спогадовій літературі та
форми його вираження» осмислено специфіку художнього втілення естетики
трагічного в мемуарній літературі. Конфлікт людського «Я» письменники
моделюють відповідно до трагедійного опису подій. У підрозділі 3.2.
«Поетика сміхової культури як естетико-художній спосіб відображення
дійсності» проаналізовано текстові компоненти діаспорної мемуарної прози,
яка оприявнює гумор і сатиру. Продемонстровано на конкретних прикладах
сміхову культуру документалістики, яка увиразнює національний колорит,
ментальність, як спосіб мислення, складність життєвих колізій, перипетій
долі людини. Розкрито естетико-художній спосіб відображення дійсності в
нефікційній прозі, яка залежить від авторської інтенції, індивідуального
художнього смаку, мовної грамотності й стилістичної вправності викладу
матеріалу.
У Висновках синтезовано результати дослідження. У роботі осмислено
поетику мемуарної прози другої половини ХХ століття, твореної за межами
української території. Поетичному стилю спогадовців притаманна
репрезентація рефлексій, роздумів і медитативних станів, що є засобами
вираження авторської свідомості, індивідуального стилю письменника.
Майстерність творення спогадової літератури атрибутує елементи
традиційної манери оповіді з яскраво вираженими рисами екзистенційного
письма, ліричної настроєвості (В. Вовк, Анатоль Галан, Д. Гуменна,
І. Косач-Борисова, Г. Костюк, І. Кошелівець, В. Франко,
В. Чапленко), в яких модус національного є осердям внутрішніх розмислів і
наратора, і мемуарних персонажів. Поетика абсурду оприявнена майже в усій
еміграційній спогадовій літературі (епізодично чи панорамно) в стилі
пародійності, іронічності, безглуздих ситуацій, алогічності у вчинках і мові
персонажів, протиприродності панівного в реальному житті з використанням

6
ігрового ефекту. Поетика часу і простору хоч і є паралельними категоріями,
одначе вони є взаємозалежними; поетика простору авторами змодельована у
двоплощинності: то звужується в часі, то віддаляється.
Ключові слова: мемуари, жанр, поетика, письменники української
діаспори, час, простір, абсурдність буття, трагічне, сміхова культура,
соціопсихологічні домінанти.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.