Олександр Мосієнко » Російська та австро-угорська пропаганда на Південно-Західному фронті в 1914–1917 рр.
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Російська та австро-угорська пропаганда на Південно-Західному фронті в 1914–1917 рр.

Дисертація
Написано: 2019 року
Розділ: Історична
Твір додано: 16.06.2019
Твір змінено: 16.06.2019
Завантажити: doc див. (2,7 МБ) doc.zip (1,8 МБ) pdf див. (3 МБ)
Надрукувати: Замовити цю книгу в паперовому вигляді (довідка)
Опис: Мосієнко О. В. Російська та австро-угорська пропаганда на Південно-Західному фронті в 1914–1917 рр. – На правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю: 07.00.02 – Всесвітня історія. 2019.
У дисертації викладено результати дослідження інформаційного протистояння між Російською та Австро-Угорською імперіями на українських землях під час Першої світової війни. Проаналізовано пропагандистську роботу в роки Першої світової війни на Південно-Західному фронті, визначено характерні риси та особливості пропаганди обох імперії. Акцентовано увагу на українському контексті пропагандистської компанії 1914–1917 рр.
Історіографічний аналіз засвідчив, що за наявності значної кількості наукових робіт у вітчизняній та зарубіжній літературі, зокрема з питань пропаганди періоду Першої світової війни, у вітчизняній історіографії досі відсутні комплексні наукові дослідження, присвячені інформаційним кампаніям 1914–1917 рр. на Південно-Західному фронті, що проходив територією України. Додаткового вивчення потребували особливості використання української тематики в пропаганді ворогуючих держав, яка мала значний масштаб. Українські фахівці здебільшого зупинялися лише на окремих аспектах цієї проблематики.
Наголошено, що конфронтація між Російською та Австро-Угорською імперіями розпочалася ще у XIX ст., не в останню чергу через «балканське питання». В інформаційній боротьбі, представники династій Романових та Габсбургів, використовуючи фактор поліетнічності імперій, зробили ставку на підтримку сепаратистських настроїв на території країни-супротивника. Головним завданням подібної тактики було досягнення послаблення та розколу на етнічному та соціально-економічному ґрунті. Напередодні Великої війни обидві імперії розширили інформаційну присутність на прикордонних територіях. Розглядаючи Галичину, Волинь та Поділля як регіони, населення яких необхідно було підготувати до майбутньої війни та навернути на свій бік, Російська та Австро-Угорська імперії розпочали ідеологічну експансію на територію сусіда. До української складової інформаційної війни зверталися пропагандисти обох держав. Значний масив російської пропаганди присвячений питанню Галицької Русі. Натомість Австро-Угорщина підтримувала український та польський національні рухи, з перспективою поширення сепаратистських настроїв на території південно-західних губерній Росії.
Розкрито взаємозв’язок між пропагандистськими заходами та військовими діями. Порівняно з іншими фронтами, на Південно-Західному фронті активні бойові дії проводилися частіше. Чергування маневреної війни з позиційною безпосередньо впливало на ведення пропаганди. Власні перемоги та ворожі поразки під час Галицької битви, Горлицького чи Брусилівського прориву давали новий матеріал австро-угорській та російській пропаганді. Вивчення пропаганди як невід’ємного фактору бойових операцій на Південно-Західному фронті у 1914–1917 рр. дає можливість зробити такі висновки.
На початковому етапі війни у пропагандистському протистоянні домінувала Росія. Наступ російських військ доповнився ідеологічною атакою панславізму. Згодом Австро-Угорщина та Німеччина взяли реванш та розгорнули масову контрпропаганду, чию ефективність можна пояснити загостренням внутрішньої кризи в Російській імперії. Вище політичне та військове керівництво Росії недооцінило пропаганду як невід’ємну складову війни нового типу. На противагу цьому, австро-угорці відразу обрали основними сюжетами своєї пропаганди не власні перемоги (які в умовах позиційної війни стали рідкістю), а антивоєнні та антиурядові мотиви.
Зазначено, що цільовими групами інформаційно-пропагандистського впливу стали власне населення та армія, ворожі армія та населення, національні меншини, союзні та нейтральні держави. Техніки пропаганди часів Першої світової війни представлені засобами масової комунікації – насамперед періодичними виданнями, цільовою аудиторією яких було населення та військовослужбовці. Інформаційний вплив на ворожу армію й населення здійснювався передусім за допомогою листівок, відозв та прокламацій – тобто повідомлень текстового характеру. На внутрішньому, «домашньому» інформаційному фронті серед візуальних засобів пропаганди першість утримували плакати та поштові листівки. Російські й австро-угорські плакати Першої світової війни відрізнялися за художніми особливостями, але часто мали схожі сюжети та виконували ідентичні функції. Кількість матеріалів, що мала пропагандистське значення, обчислюється сотнями тисяч.
Такий обсяг пропагандистських матеріалів став можливим завдяки модернізації європейського суспільства наприкінці XIX – початку XX ст. В свою чергу, технічний і суспільно-політичний розвиток країн зробив можливим розширення засобів і прийомів пропаганди.
Простежено як здійснювався інформаційний вплив на військовополонених та інтернованих. Цю соціальну категорію, породжену війною, у своїх цілях прагнули використати обидві воюючі сторони. У процесі Першої світової війни російське командування пішло на такий крок як формування військових з’єднань зі складу військовополонених ворожої армії – чехів, словаків, сербів. Вони створювалися насамперед як пропагандистські підрозділи – з метою організації агітації серед населення слов’янських територій Австро-Угорщини й підняття повстання. У Габсбурзькій монархії також сподівалися використати військовополонених для підриву боєздатності російської армії. З цією метою в австро-угорських таборах розпочалася диференціація полонених за національною ознакою. Українські та польські військовополонені царської армії отримали доступ до кращих умов проживання, продовольчих пайків, а також кращі умови дозвілля та освітніх практик. Значну роботу в цьому напрямку розгорнули українські організації, які функціонували на території Австро-Угорщини. Політична агітація доповнювалася релігійною, яку здійснювали українські священики з Галичини та Буковини. Національно-культурна пропаганда СВУ й поділ полонених за національною ознакою для австрійського військового командування були засобом вербування добровольців для фронтової пропаганди, організації повстання у тилу російської армії на Кавказі та Кубані.
Розкрито такий важливий аспект інформаційного впливу як формування стійкого позитивного образу власної держави, армії та союзників. Як у випадку з іншими учасниками Антанти і Четверного союзу, організація систематичної та ефективної служби пропаганди росіян та австро-угорців вдосконалювалася протягом війни, розширивши агітаційні засоби, прийоми, і сферу їх застосування. В умовах війни скоротився простір демонстрації індивідуальної хоробрості, відбулося нівелювання особистості окремого бійця. Одночасно, подібна ситуація вимагала наявності чіткої мотивації для солдатів та офіцерів, яка б дозволяла воювати надалі.
З’ясовано, як з уявлень та стереотипів про державу-сусіда створювався образ «Іншого» і як зусиллями пропаганди цей образ перетворювався на образ ворога. Пропаганда акцентувала на злочинності ворогів: порушення ними конвенцій, злочини проти мирного населення, використання заборонених видів зброї, тощо. Одночасно, виховувала та закріплювала почуття ненависті до ворога, яке мало гуртувати населення. Австро-угорська пропаганда від самого початку бойових дій експлуатувала стереотип традиційної «загрози зі сходу». Трансформація образу «іншого» в образ ворога для російських ідеологів стосовно підданих імперії Габсбургів виявилася складнішою, оскільки ця держава було багатонаціональною, на відміну від моноетнічної Німеччини. Аналіз масиву російської пропагандистської продукції свідчить, що основну увагу в пропаганді приділено боротьбі з Німеччиною. В той же час підкреслювалася другорядна роль Дунайської монархії в Четверному союзі.
Обґрунтовано, що саме під час Першої світової війни пропаганда увійшла у повсякденне життя кожної людини на фронті і в тилу. Політичні, культурні та релігійні діячі активно включилися в пропагандистську війну. Відмінною рисою розвитку суспільства в обох імперіях стала мілітаризація свідомості людей, причому її об’єктом стали всі верстви населення, в тому числі діти та молодь.
Доведено, що вразливим місцем обох держав була наявність національних протиріч на окраїнах імперій. Тому супротивники враховували та підтримували місцеві національні рухи, а окремий масив пропагандистської продукції адресувався національним меншинам.
Зроблено висновок, що хоча російська й австро-угорська пропаганда Першої світової війни відрізнялася за специфічними особливостями, але часто мала схожі сюжети та виконувала одні й ті ж функції – створювала чіткий негативний образ ворога, формувала патріотичні настрої серед власних підданих, здійснювала агітацію підтримки та матеріальної допомоги своїй державі для досягнення перемоги.

Ключові слова: Перша світова війна, пропаганда, Австро-Угорська імперія, Російська імперія, інформаційний вплив, Південно-Західний фронт, образ ворога, панславізм.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.