Надія

Останнього гуманіста нашої епохи Мальро в жодному разі не можна назвати песимістом. І я ні за що не назвала б цей роман суперечливим — навпаки, це чесний погляд чистої душі на суворі події революції і війни, який відкидає все неважливе і пропонує читачеві задуматись над тим, що є найсправнішим і найважливішим.
Це прекрасний роман, в якому події героїчного антифашистського герцю, що відбувався в Іспанії 1936 року (http://uk.wikipedia.org/wiki/Громадянська_війна_в_Іспанії), описані не з батальної чи зовнішньо-історичної точки зору, а через внутрішнє сприйняття його учасників — дуже різних, але шляхетних, мужніх і чистих душею людей, іспанців і членів інтернаціональних бригад. Оповідання, яке спочатку здається неспішним і трохи розсіяним: перед читачем проходить ніби панорамою чи мозаїкою велика череда людей, розмов, подій, — попервах дозволяє сприймати все це трохи відсторонено, але поступово захоплює, заполоняє душу читача, і не відпускає ще довго після того, як перегорнуто останню сторінку книги.
А що зараз ми самі перебуваємо у дуже подібній ситуації зовнішньої і внутрішньої реакції на прорив до чистого, світлого і справедливого майбутнього, реакції, що набрала найогидніших форм фашизму, — то кожне слово цього роману сприймається з неймовірною гостротою, і посталі перед його персонажами гуманістичні проблеми і виклики, що їх ставить революція і війна, є надзвичайно актуальними для кожного з нас.
Додам, що роман перекладений чудовою українською мовою.