Ірина Левчук » Діяльність польських, українських та єврейських жіночих організацій в Другій Речі Посполитій: компаративний аналіз
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Діяльність польських, українських та єврейських жіночих організацій в Другій Речі Посполитій: компаративний аналіз

Праця
Написано: 2018 року
Розділ: Історична
Твір додано: 19.03.2018
Твір змінено: 19.03.2018
Завантажити: pdf див. (3,8 МБ)
Опис: Левчук І. С. Діяльність польських, українських та єврейських жіночих
організацій в Другій Речі Посполитій: компаративний аналіз. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 07.00.02 «Всесвітня історія». – Рівненський державний
гуманітарний університет; Чернівецький національний університет імені
Юрія Федьковича, Чернівці, 2018.
Здобуття жінками виборчих прав (1918 р.), декларування рівності
статей конституціями Польщі (1921 і 1935 рр.), її підтвердження ухвалою
конституційного суду (1924 р.), тощо засвідчили курс держави на
врівноваження прав і можливостей жінок і чоловіків.
Хоча впродовж міжвоєнного двадцятиріччя жіноче населення в Польщі
було більшим за чоловіче, останні домінували в структурі працюючих та
у більшості сфер виробництва. Жінкам були недоступні окремі професії;
за однакову роботу вони отримували меншу платню, ніж чоловіки. Шанси
перших на самореалізацію суттєво коригувалися ранніми шлюбами
та народженням дітей.
Програмні цілі жіночих організацій, що були створені українками,
польками та єврейками, вказали на схожість, а подекуди й аналогічність
завдань, які вони прагнули вирішити. Водночас фокусування уваги фактично
винятково на «своїх» зумовило їхнє взаємне дистанціонування, а водночас –
суб’єктність у національних таборах трьох націй.
Попри ґендерну нерівність, а нерідко й дискримінацію, жінки
не артикулювали завдання консолідації на наднаціональній основі.
Це зумовлювалося як різним статусом націй, а відтак – актуальних для
титульної нації та національних меншин завдань, так і тим, що, на відміну від
польок, українки та єврейки зазнавали подвійної дискримінації: за критерієм

3
статі та як представниці непольських народів у державі, що
націоналізувалася.
Утворення організацій жінок – результат прагнення змінити їхню
соціальну роль у суспільстві, врівноважити права й можливості
представників двох статей. Найвиразніше з-поміж українських жіночих
організацій ідеологію фемінізму репрезентував «Союз Українок».
Більшість організацій польок вибудовували свою «ідеологію»
на засадах католицизму, що визначило передумови співпраці більшості з них
в «Об’єднанні польських жіночих християнських товариств». Такої міцної
«прив’язки» до церкви не простежується в українському та єврейському
жіночому рухах.
Особливо помітну роль серед польських організацій відігравали
«Демократичний комітет польських жінок», який започаткував інтеграцію
останніх у суспільно-політичне життя, «Союзу громадської праці жінок»
(«Związek Pracy Obywatelskiej Kobiet», – далі ZPOK) та «Національної
організації жінок» («Narodowa Organizacja Kobiet», – далі NOK). Показником
політизованості ZPOK стало гасло «Держава понад усе», NOK – клич «Бог
і Вітчизна».
Поділяючи погляди Ю. Пілсудського, ZPOK був єдиною жіночою
організацією польок, яка проголосила про своє позитивне ставлення до
національних меншин.
Платформа патріотизму притаманна окремим організаціям українок
та єврейок: державницьку платформу обстоювали «Союз Українок»,
«Дружина княгині Ольги» та «Міжнародна жіноча сіоністська організація»
(«Womens International Zionist Organization», – далі WIZO): (перші прагнули
здобуття українцями політичного суверенітету на їхніх етнографічних
територіях, друга – євреями в Ерец-Ісраель). Водночас «Союз жінок-українок
громадської праці» на Волині був проурядовим і не протиставлявся владі.
Діяльність вищеназваних організацій сприяла інтеграції жінок у громадсько-
політичне життя.

4
Прагнення одних зміцнити існуючу державу, сприяти її розбудові
та робота, спрямована на відродження національних держав інших, стали
фактором розмежування створених жінками організацій і товариств. При
цьому WIZO, яка підтримувала сіоністську ідею, Другій Речі Посполитій
не протиставлялася, а її діяльність, як і більшості структур, що були створені
українками та єврейками, сприяла інтеграції в польську державу.
Провідні жіночі організації польок демонстрували різне ставлення
до національних меншин. ZPOK був єдиним, що демонстрував лояльне
ставлення до національних меншин. Натомість учасницям NOK
симпатизували погляди праворадикалів. Такі кардинальні розбіжності
засвідчують, що провідні жіночі організації віддзеркалили діаметрально
протилежні вектори в ставленні польського політикуму до національних
меншин загалом.
На відміну від українок та єврейок, польками створено низку
парамілітарних структур. Їхня діяльність суттєво відрізняє вектори
громадсько-політичної активності представниць трьох націй. Водночас
численні організації, що мали за мету врегулювання тих чи інших соціальних
проблем, сприяння розвитку освіти, визначають ідентичність цілей, які
сформульовано жінками з числа представниць трьох націй, засобів
досягнення бажаних змін.
Жіночі організації єврейок діяли в містах і містечках, українок –
у переважній більшості в сільській місцевості, де вони (передусім «Союз
Українок») сприяли емансипації жіноцтва. Тим часом польські жіночі
товариства функціонували як у місті, так і на селі.
Жіночий рух юдейок за рівноправ’я має свою специфіку: прагнучи
брати участь у виборах до національних зборів, єврейки одночасно вимагали
права обирати керівництво кагалів нарівні з главами родин. Досягнення
бажаного сприяло емансипації тих жінок, які сповідували юдаїзм.

5
Представниці жіночого руху обиралися до сейму. Робота в ньому
українок та єврейок спрямовувалася на захист громадянських і національних
прав двох народів.
Представниці діючих у Польщі організацій працювали в складі
міжнародних інституцій. Підтримка ними ідей, які обстоював міжнародний
жіночий рух, формувала спільність поглядів на врегулювання проблем
дискримінації за критерієм статі та подолання ґендерних стереотипів.
Водночас діяльність у міжнародних організаціях призводила до проявів
українсько-польських суперечностей. Тим часом дії сіоністок упродовж
міжвоєнного періоду не викликали реакції українок та польок.
Розлогий спектр ініціатив національних жіночих організацій визначає
точки їх «перетину»: підтримка знедолених, захист молодих матерів,
виховання дітей, профілактика захворювань та підтримка стражденних,
врегулювання проблем у сфері освіти, сприяння утвердженню позицій
церкви в суспільстві та морально-етичних доктрин, розвитку національних
культур. Типовими для представниць трьох націй були заходи, що мали
сприяти набуттю жінками професійних навиків, їх вдосконаленню.
Спільним для учасниць жіночого руху в Польщі міжвоєнного періоду
стало благодійництво. Безпосередній наслідок доброчинної діяльності –
популяризація фемінізму, усвідомлення значимості спільного захисту
корпоративних інтересів.
Діяльність жіночих організацій у Другій Речі Посполитій сприяла
формуванню нового сприйняття ролі жінки в суспільстві. Водночас
громадсько-політична активність тих з них, які об’єднувалися в організаціях
за критерієм національності чи віросповідання й фокусували увагу винятково
на «своїх», не сприяла консолідації жіноцтва, його взаємодії, спільному
захисту ним своїх інтересів.
Ключові слова: Друга Річ Посполита, жіночі організації, польки,
українки, єврейки, емансипація, національні меншини, ґендерна рівність.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.