Марина Лебединська » Візантійські традиції музичного виховання в церковній обрядовості Київської Русі
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Візантійські традиції музичного виховання в церковній обрядовості Київської Русі

Дисертація
Написано: 2018 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 08.01.2019
Твір змінено: 08.01.2019
Завантажити: pdf див. (4,3 МБ)
Опис: Лебединська М.О. Візантійські традиції музичного виховання в
церковній обрядовості Київської Русі. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних
наук за спеціальністю 13.00. 01. – «Загальна педагогіка та історія педагогіки». – Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка;
Державний заклад «Луганський національний університет імені
Тараса Шевченка». – Старобільськ, 2018.

Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню традицій
візантійського музичного виховання в церковній обрядовості Київської Русі.
У дисертаційній роботі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано
мету й завдання, розкрито об’єкт, предмет і методи дослідження,
схарактеризовано хронологічні межі наукового доробку, висвітлено зв’язок
роботи з науковими планами й програмами, представлено джерельну базу,
розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів,
відображено форми апробації й упровадження результатів дослідження в
практику. Аргументовано вирішено наукову проблему виявлення, обґрунтування
та відтворення моделі візантійського музичного виховання в церковній
обрядовості Київської Русі, показано доцільність використання прогресивних
здобутків візантійсько-київського музичного виховання в умовах сьогодення.
Аналіз джерел і літератури (324 літературно-наукових праць і 59 архівних справ)
вимагав значної кількості наукових підходів, основними серед яких є: історико-
порівняльний, історико-типологічний, антропософічний, персоніфікований,
культурно-антропологічний, герменевтичний, культурологічний, андрогогічний,
генералізуючий, джерело-орієнтований підходи.
Визначено, що методолого-теоретичні засади візантійської духовної
спадщини в культурі середньовічної Київської держави в нашому
дослідженні ґрунтуються на розумінні основних категорій (музична освіта,
музичне виховання, музичне навчання, музична медієвістика та ін.), а також
оброблених та модифікованих теоретичних понять тієї епохи, узгоджених із
сучасною теорією й практикою музичного виховання (знаменний розпів,
азбуки, фітники, акламації, євфемії, поліхромії, канони, кондаки, крюки,
знамена, плагальні та автентичні гласи, невменна нотація та ін.).
У дисертації було класифіковано опрацьовану наукову літературу за
хронологнічним і географічним принципами: 1) зарубіжна європейська
історіографія (Б. Аппель, Я. ван Бізен, Е. Веллес, Ж. Пітра, Д. Кономос та ін); 3

2) вітчизняна історіографія (М. Грушевський, І. Крип’якевич, М. Оксіюк,
Д. Разумовський, В. Різун, І. Сташевська, П. Толочко та ін.); 3) російська
історіографія (С. Аверенцев, А. Преображенський, В. Преображенський,
Д. Ліхачов, Т. Ліванова та ін.). Аналіз соціально-економічного, культурно-
політичного, релігійно-духовного життя Візантійської імперії напередодні
прийняття Християнства дозволив виявити соціально-економічні, культурно-
політичні та етнокультурні та відповідні їм тенденції (переосмислення виховання
«духовної людини», зворотні та зустрічні тенденції). Доведено, що
визначальними для становлення християнського музичного виховання стали
«102 правила» Шостого Константинопольського Собору, які підтвердили
завершення цього процесу та виділили основний об’єкт музичного виховання ‒
дитину.
Проаналізовано доробки святих Отців Церкви, богословів і церковних
діячів, що дозволило виокремити такі педагогічні ідеї виховання «духовної
людини»: ідея виховання духовною музикою, ідея родинного музичного
виховання, ідея виховання на великій кількості різноманітних духовних
піснеспівів, ідея «виняткової місії людини» завдяки церковному співу, ідея
виховання в «любові», ідея вирішального впливу співу a capella, ідея
«дуалістичного» й «моновиховання» дітей. Дослідження системи музичного
виховання у Візантії дозволило виявити принципи, на яких ґрунтувалася
теоретична надбудова музичного виховання у Візантії (принцип
багаторівневості в музичному навчанні й вихованні, принцип вимогливості,
принцип системності, поступовості та послідовності, орієнтація на художнє
виховання школярів, принцип полімовності, принцип дискусійності в
навчанні, принцип орієнтації на грецьку освіту, принцип поліфілософії,
принцип імпровізаційності, принцип орієнтації на гуманітарні науки,
принцип доступності освіти для всіх верств населення, «престижність
освіти» у візантійському суспільстві).
Аналіз методики візантійських шкіл усіх рівнів показав, що вона була
спрямована на виконання усних і письмових завдань, самостійну роботу,
оволодіння дидаскалами мнемонічних прийомів, підготовку школярів до
написання коментарів до художніх і біблійних творів, екфраз (описів
стародавніх пам’яток мистецтва), схед (авторських імпровізацій на довільну
тему), перекладів з іноземних мов і порівнянь таких перекладів, змагання
школярів, заучування, перекази, коментарі, імпровізації, дискусії, формування
здатності до алегоричного та екзегетичного тлумачення текстів Біблії,
використовувалися методи діалогу й полілогу. 4

Визначено, що основною формою організації навчально-виховного
процесу в школах Візантії були комбіновані заняття (розповідь дидаскала,
опитування, відповідь на запитання школярів), самостійна робота під час занять
(написання творів, коментарів, перекладів на попередньо визначені теми),
організація домашньої самостійної роботи та індивідуальних завдань.
У кваліфікаційній науковій роботі показано, що візантійські традиції
музичного виховання у творчій спадщині провідних церковних діячів Київської
середньовічної держави в ХІ – ХІІ ст. прослідковуються в кількох напрямах: по-
перше, у невід’ємності музики від слів щоденних вранішньої та вечірньої
молитов; по-друге, у розумінні співу як ангельських звуків, бажанні викоренити з
нього все світське, все «непіднесене» й «низьке» (Кирило Туровський); по-третє,
у впровадженні в співочу практику таких книг із візантійського богослужіння, як
«Студійський статут» і «Псалтир» (Феодосій Печерський) з їхніми піснеспівами
не лише для спільного чернецького богослужіння й колективного співу, а й для
повсякденної роботи, самого способу життя; по-четверте, у вивченні церковного
співу як обов’язкової науки на всіх ступенях навчання в школах; по-п’яте, у
започаткуванні спеціалізованої школи («Доместиків двір» у часи Іларіона
Київського) в Києві для професійної підготовки церковних півчих (солістів і
хористів), де викладали «доместики» на зразок візантійських «дидаскалів»; по-
шосте, у «високій» професійній манері співу з позицій візантійської естетики у
творчості єпископа міста Тур, Кирила.
Аналіз системи християнського музичного виховання в перших
навчальних закладах Київської Русі дозволив виявити, що Київська Русь
перейняла від Візантії християнську релігійну освіту, відмовившись від
світської освіти Імперії: початкову освіту здійснювали «майстри грамоти»;
другий ступінь склали «школи навчання книжного»; третій (завершальний)
ступінь проходив під керівництвом наставника. Показано, що музичне
виховання здійснювали доместики, які водночас були композиторами,
вчителями й регентами («Доместиків двір» у Києві, жіночі навчальні заклади,
де музичне виховання було обов’язковою умовою).
Спільне та відмінне в традиціях музичного виховання Візантії й
Київської Русі прослідковується в наступних положеннях: музика та
церковний хоровий спів посідали однаково гідне місце як у Візантії, так і в
Київській державі, монастирі й держава стали дбати про високу професійну
підготовку хористів. Показано, що освіта Візантії була складнішою,
багаторівневою й зумовленою не лише церковними, а й світськими
потребами. Києворуське музичне виховання орієнтувалося на греко-
християнську релігійну традицію, увібравши разом із нею сирійські та
єврейські наспіви, полегшені для сприйняття за рахунок текстів рідною мовою;
певні відмінності у візантійському та києворуському духовному співові
простежувалися від започаткування візантійської літургії в київських землях,
що полягало у зміні наголосів у церковних хорах.
Показано, що причини поступового витіснення «грецького чинника» в
музичному вихованні дітей у Київській Русі пов’язані з припиненням постійних
культурних контактів із Візантійською імперією, його домінуванням лише у
великих культурних осередках Київської Русі на зразок Києва чи Новгорода.
Виявлено, що в поселеннях і невеликих містах у церковному співі переважали
народні наспіви. Проаналізовано, що «консервування» візантійських традицій
було властивим для східних районів Русі, що перебували в залежності від
монголів, а відмова від них – для західних, що відійшли до Литви та Польщі.
У дисертації врахувавши всі позитивні чинники впливу середньовічної
візантійської та києворуської музики, доведено ефективність її вивчення
дітьми з особливими потребами. Завдяки доступному церковному співу
відбувається випереджальний розвиток цієї соціальної групи. У дітей
дошкільного віку без вад виховання засобами церковної духовної музики
сприяє формуванню моральності й духовності, осмисленій мовній
артикуляції, зокрема й розвитку музичного слуху. Власне, всебічне
виховання молоді передбачає формування її морально-естетичних якостей і
виступає демократичним засобом, що сприяє формуванню духовності
людини, допомагає відродженню церковного співу в педагогічній практиці.
Ключові слова: візантійська традиція, етнокультурна традиція, музичне
виховання, церковна обрядовість, принципи, методи, чинники,
трансплантація культур, діалог культур.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.