Олена Куварова » Структурна типологія і стилістика звертання в епістолярних текстах (на матеріалі російськомовних листів ХVIII–ХХ ст.)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Структурна типологія і стилістика звертання в епістолярних текстах (на матеріалі російськомовних листів ХVIII–ХХ ст.)

Дисертація
Написано: 2017 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 05.07.2018
Твір змінено: 05.07.2018
Завантажити: pdf див. (2,6 МБ)
Опис: Куварова О. К. Структурна типологія і стилістика звертання
в епістолярних текстах (на матеріалі російськомовних листів ХVIII–
ХХ ст.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за
спеціальністю 10.02.02 «Російська мова» (035 – Філологія). – Дніпровський
національний університет імені Олеся Гончара; Київський національний
університет імені Тараса Шевченка. – Дніпро, Київ, 2017.
Дисертація присвячена дослідженню структурних, функціональних
і стилістичних особливостей адресації в російськомовних епістолярних текстах
періоду розквіту й максимального розширення письмового спілкування носіїв
російської мови (ХVІІІ–ХХ ст.) та побудові структурної типології
епістолярного звертання на основі персоніфікованих характеристик двох його
різновидів: моновокатива й полівокатива.
У дисертації показано, що лист, функціонуючи водночас у двох основних
іпостасях: як мовленнєве утворення та документ, – діалектично поєднує в собі,
з одного боку, максимальну різноманітність змісту й формально-мовних засобів
його передачі, а з іншого – канонізовану структуру епістолярного тексту
із жорстко регламентованим набором необхідних конструктивних елементів
його. Звертання, як типова та найуживаніша форма адресації письмового
послання, належить до стандартного жанроутворювального комплекту
конструктивних параметрів листа поряд із такими складниками послання, як
його вихідні параметри (місце й час написання), заключна етикетна формула та
підпис адресанта. Цей набір конструктивних параметрів уможливлює як його
розширення, наприклад, авторським вітанням або постскриптумом, так і різний
ступінь редукції, навіть вилучення всіх названих компонентів.
Звертання в цьому дослідженні розглядається разом із іншими формами
адресації епістолярного тексту в межах загального поняття, якому поставлено 3
у відповідність термін епістолярний вокатив. Епістолярний вокатив може бути
прямим, якщо він репрезентований власне звертанням у називному відмінку,
опосередненим, тобто вираженим тим або тим функційно маркованим членом
речення (у такому разі звертання переходить у суб’єктний або об’єктний
компонент висловлення), та суміщеним – таким, який поєднує пряме й
опосередковане зазначення адресата. Вокатив у листі функціонує у формі як
непоширеного звертання, так і вокативної конструкції, тобто власне звертання з
усіма синтаксично пов’язаними з ним словами, чи вокативного речення, а
також будь-якого сполучення двох або кількох звертань. Вокативна
конструкція являє собою семантико-синтаксичну єдність. За своєю структурою
вона може бути елементарною, розгорнутою й розчленованою, представленою
у вигляді неодноразового звертання до одного або кількох адресатів.
Епістолярний вокатив може функціонувати як моновокатив у разі, якщо це
єдине звертання в письмовому посланні, або як полівокатив за умови, коли
один лист містить комплекс (два й більше) вокативів.
У дисертації сформовано корпус персоніфікованих базових моделей
російського моновокатива та виділено три типи вокативних моделей,
конструктивними центрами яких можуть бути антропонім, апелятив
чи комбінація апелятива й антропоніма. Базові моделі вокатива є основою для
продукування практично необмеженої кількості епістолярних звертань шляхом
варіювання лексичного наповнення конструктивних центрів, детермінації
семантико-синтаксичних домінант і їхніх поширювачів, а також поєднання
двох або більше базових моделей, у тому числі й можливих їх варіацій.
Особливу увагу в дисертації приділено вокативним утворенням, що
виникли на основі апелятива як найбільш значущої лінгвістично фігури
адресації. Типологія таких конструктів є функціонально конкретизованою
залежно від того, як той чи інший апелятив пов’язаний із особистістю адресата,
та від характеру стосунків між комунікантами. Виділено такі різновиди
вокативного апелятива, які характеризують відповідні вокативні утворення:
1) загальний апелятив, використовуваний при звертанні до будь-якого адресата; 4
2) вибірковий, уживаний адресантом у звертанні до певного соціально або
професійно маркованого кола осіб; 3) конситуативний – мотивоване контекстом
або ситуацією спілкування авторське звертання до людини, що належить до
вузького кола осіб, добре знайомих адресантові; 4) персоніфікований, яким
адресант послуговується, звертаючись лише до певного адресата.
Типологію епістолярного полівокатива побудовано на основі таких його
ознак, як кількість звертань у складі полівокатива, місце їх розташування
в епістолярному тексті, ступінь ідентичності лексичного наповнення
полівокатива та характер співвідношення першого звертання в листі
з наступними. Виділено три структурні типи полівокатива: рамковий, розсіяний
і комбінований. Рамковий полівокатив складається лише з двох звертань, перше
з яких звичайно починає лист, друге супроводжує заключну етикетну формулу
та / або підпис адресанта. Рамковий полівокатив може бути дублювальним
(обидва звертання однакові), редукованим (у другому звертанні випущено деякі
компоненти першого), розширеним (у друге додано якісь компоненти) та
модифікованим (складники полівокатива абсолютно різні). Розсіяний
полівокатив складається з двох і більше звертань, розподілених в
епістолярному тексті, причому останній компонент полівокатива не належить
до завершальних композиційних елементів листа. Розсіяний полівокатив буває
гомогенним (складається з однотипних звертань) або гетерогенним (утворений
звертаннями різних типів). Комбінований полівокатив містить щонайменше три
звертання, він поєднує компоненти рамкового та розсіяного полівокативів і
суміщує їхні функції. Підставою для структурної типології комбінованого
полівокатива є характер співвідношення заключного звертання в листі з
попередніми йому в цьому ж листі звертаннями.
У дисертації розроблено й описано методику персоніфікації вокативів як
стилістичних параметрів листа, що дає можливість виявити індивідуально-
авторські особливості системи звертань в епістолярному дискурсі адресанта,
схарактеризувати співвідношення загального й окремого в його вокативній
творчості, позначити ті способи встановлення й підтримання дистанційного 5
контакту, яким він надає перевагу. Ця методика передбачає три дослідні
процедури: формування вектора вокативного ресурсу, визначення динаміки
розгортання системи вокативних моделей і побудову контамінованих образів
окремих класів вокатива.
Вектор вокативного ресурсу являє собою чотири числові параметри
(індекси наповнення, включення, стабільності й реалізації), що характеризують
головним чином кількісні показники вокативних утворень у листах різних
адресантів і вказують на співвідношення загального та специфічного
у вокативній творчості окремих авторів послань, а отже, і на способи
встановлення та підтримання контакту, яким надають перевагу комуніканти.
Кожний із них як особистість, зокрема особистість мовна, має свій
мовленнєвий потенціал, що містить не лише узвичаєні форми та способи
звертання до адресата, регульовані лінгвістичними й етичними нормами
спілкування, але й спонтанні вокативи, ужиті лише одним автором і навіть
тільки в одному з його листів.
Динаміка розгортання й реалізації системи вокативних моделей така:
зі збільшенням обсягу листування в окремого адресанта звичайно зростає
кількість використовуваних ним вокативних моделей. При цьому чітко
простежується закономірність: на початку листування практично в усіх
адресантів актуалізуються загальноприйняті норми письмового звертання,
надалі ж починає виявлятися індивідуально-авторська специфіка вокативної
творчості, яка реалізується в нестандартних, спонтанних та оригінальних
вокативних утвореннях.
Особливості лексичного наповнення моделей вокативних конструкцій,
утворених різними адресантами, відображено в позиційному узагальненні
детермінуючої лексики в аналітичних виразах, побудованих у вигляді
контамінованих образів цих конструкцій. Вони демонструють, яким лексичним
матеріалом і в яких позиціях щодо стрижневого компонента вокатива
детерміноване власне звертання. При цьому виявлено загальні для російського 6
епістолярного звертання пріоритети щодо вибору відповідних лексичних
засобів, а також індивідуально-авторські уподобання.
Ключові слова: адресація, звертання, епістолярний вокатив,
моновокатив, полівокатив, вокативна конструкція, вокативна модель,
епістолярний текст, структурна типологія, індивідуально-авторська стилістика
звертання.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.