Олена Ганусин » Повсякденне життя української інтелігенції Галичини в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Повсякденне життя української інтелігенції Галичини в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття

Дисертація
Написано: 2018 року
Розділ: Історична
Твір додано: 11.12.2018
Твір змінено: 11.12.2018
Завантажити: pdf див. (2,9 МБ)
Опис: 2
АНОТАЦІЯ
Ганусин О. Б. Повсякденне життя української інтелігенції Галичини в
другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – Історія України. Львівський національний університет
імені Івана Франка. Львів, 2018.
Зміст анотації. У дисертації реконструйовано різноманіття повсякденних
практик українських інтелігентів Східної Галичини в другій половині ХІХ – на
початку ХХ ст. – у період модернізаційних державних, політичних,
економічних, культурних, ідеологічних, національних змін. Розкрито
особливості соціального походження, родинного виховання, гімназійних і
студентських середовищ, професійної реалізації, матеріального становища,
організації побуту і дозвілля; образ інтелігенції в громадській думці, її
соціальний статус, уявлення інтелігентів про свої обов’язки та ролі; значення
ідеї «служіння народу» в ієрархії світоглядних цінностей; моделі сімейних і
товариських відносин. Наголошується, що інтелігенти виконували важливі
функції в українському суспільстві – неспівмірні до своєї чисельності, стали
чинником національних і суспільних перетворень.
Структурно робота складається з п’яти розділів. Повсякденне життя
української інтелігенції реконструйовано на основі приватної кореспонденції,
спогадової літератури, офіційних джерел, матеріалів преси, художньої
літератури. Таке поєднання дало змогу показати повсякденний досвід
інтелігентів з різних перспектив – публічної й приватної, індивідуальної і
колективної. Особливу увагу в дослідженні зосереджено на особових джерелах.
У роботі використано інструментарій таких напрямів історичної науки, як
історія повсякдення, локальна та соціальна історія. У роботі залучено
методологічні підходи різних дисциплінарних сфер: соціальної та культурної
антропології, етнології, соціології, психології. При написанні дисертації
3
застосовано системно-структурний підхід до вивчення джерел, біографічний
метод, узагальнення, методи історичного і ґендерного аналізу і синтезу,
дискурс і контент-аналізу, що дало змогу проаналізувати питання цілісно й
багатомірно. Залучено мікроісторичні підходи, які допомогли висвітлити
основні структури повсякдення інтелігенції, зробити наголос на індивідуальних
досвідах творення повсякденної реальності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:
повсякденне життя інтелігенції досліджено не тільки з погляду матеріально-
побутових умов життя людини, а як складну систему життєвих обставин,
приватних і професійних відносин, в яких перебували інтелігенти – як вони
осмислювали власні життєві проблеми, які переживали почуття, як ставилися
до родинного й товариського оточення, держави, суспільства, панівної системи
цінностей; виокремлено знакові постаті й зразки для наслідування в середовищі
української інтелігенції; визначено й розкрито світоглядні уявлення інтелігентів
про себе, сутність ідеї «служіння народу», бажані моделі поведінки;
проаналізовано дилеми й труднощі, пов’язані з реалізацією накладених на
інтелігентів ззовні ролей, поєднанням професійних амбіцій, сімейних інтересів,
патріотичних і громадських обов’язків; висвітлено практики приватно-
інтимного й товариського життя інтелігенції; способи творення й мережу
товариських стосунків; визначено значення дому й сім’ї як закритого простору,
де інтелігенти відпочивали, знаходили підтримку й допомогу, виявляли
справжні почуття.
Українська інтелігенція Галичини другої половини ХІХ і початку ХХ ст. –
це соціальна група, яка виконувала кваліфіковану розумову працю і заробляла
нею на життя; їй були притаманні: а) певні морально-психологічні риси та
власні переконання про високі завдання в суспільстві, що відрізняли її від
просто осіб розумової праці; б) громадська і творча активність;
в) приналежність до певного товариського середовища; г) відчуття єдності на
основі спільних цінностей, світогляду, стилю життя, соціального статусу. В
4
українському суспільстві, яке мало обмежений доступ до влади, інтелігенти
виконували роль культурних і громадських лідерів, розбудовували
інфраструктуру національного руху. Спільними рисами, які характеризували
формування галицько-української інтелігенції були: походження з родин греко-
католицьких священиків або селян, виховання переважно в польськомовних
середовищах, навчання в місцевих гімназіях, а далі у Львівському й
Віденському університетах, участь під час навчання в учнівських і
студентських гуртках і товариствах.
Повсякдення тогочасної української інтелігенції визначав широкий спектр
досвідів, виборів, інтересів, уявлень про себе й оточення, подій, почуттів,
життєвих стратегій. Для інтелігенції цей модернізаційний період дав сильний
поштовх до вибору національної ідентичності, осмислення свого місця, ролей і
функцій у суспільстві, відкрив можливості заявити про присутність у
громадському просторі, утвердити соціальний статус, реалізувати амбіції,
творчий і політичний потенціал. На життєвий уклад української інтелігенції
підавстрійської Галичини мали вплив багатонаціональний характер краю,
перевага поляків в адміністративному і політичному житті, українсько-польське
суперництво. Реаліями щоденного життя була присутність поляків у всіх
сферах життя: у школах, в адміністрації, сфері послуг. Якщо в приватному
дискурсі описано світ мирного співіснування, то публічний дискурс, у зв’язку з
проблемами національного розвитку й потребою здобути авторитет у
суспільстві, диктував інтелігенції чітке національне самовизначення не тільки в
громадській діяльності, а й професійній роботі та товариському житті, з
дотриманням національних маркерів (як-от мова, віросповідання, традиційна
культура) і визнання поляків як «чужих» і «ворогів».
Найбільше українських інтелігентів походили зі священицьких і
селянських родин. Якщо дітям духовенства й інтелігенції, які від початку
отримували певні освітні й матеріальні можливості, було легше торувати
життєвий шлях, то діти селян були змушені долати соціальні стеоретипи,
5
матеріальні труднощі, засвоювати новий стиль життя. Переломним і болючим
періодом для селянських дітей був час навчання, коли найбільше проявлялася
«інакшість». Водночас навчання в гімназіях і вищих школах змінювало
світогляд селянських дітей, вони починали розуміти й приймати свій новий
статус і громадську відповідальність. У досліджуваний період відбувалася
професійна структуризація української інтелігенції. У Східній Галичині
українська інтелігенція була невеликою групою – 6–7 тис. осіб, що становило
0,12 % від кількості краю. Вона мала загальну гуманітарну спрямованість.
Соціальний статус «інтелігентних» професій визначала не так їхня суспільна
значущість, як заробітна плата й матеріальне становище. Професійна реалізація
української інтелігенції відбувалася в умовах значної конкуренції з боку
польської інтелігенції. Певною мірою українським інтелігентам довелося
створити свій національний ринок праці.
Представлені в публіцистиці й приватному листуванні образи інтелігентів
є досить спрощеними, сформованими винятково на основі національних
критеріїв. Найпоширенішими з них були: «інтелігент-мученик» з приписаними
рисами самопосвяти й відданості народу (такий інтелігент, як правило,
потерпав від матеріальних нестатків, нерозуміння сучасників, тиску влади);
«інтелігент-недіяльний», який виконував тільки професійні обов’язки, не
займався громадською роботою; «інтелігент-відступник», який співпрацював з
«ворогами» (поляками, росіянами), завдаючи шкоди «народній справі». Від
інтелігенції очікували відстоювання народних інтересів, національного
лідерства, жертовності й самопосвяти. Якщо критикували, то за брак єдності,
безініціативність, бездіяльність, сервілізм, невдячність до народу «чиїм хлібом
годована», звинувачували в слабких національно-політичних позиціях
галицьких українців.
Найважливішою світоглядною цінністю, на якій робили акцент українські
інтелігенти, була ідея «служіння народу». Цю концепцію сформували самі ж
представники інтелігенції як пояснення сенсу власного призначення й
6
діяльності. Щоправда, вчинки інтелігентів не завжди співдіяли з національними
інтересами. Позиціонування себе як політично і громадсько активного означала
виклик владі, ймовірність утисків у професійній сфері. На світогляд
інтелігентів впливали товариське оточення й приватні інтереси.
Найважливішими викликами були: як поєднати «служебницькі» завдання з
професійним життям, узгодити обов’язки національних лідерів і громадян
держави (імперії), як убезпечити сім’ю від наслідків активної національно-
політичної позиції. Більшість інтелігентів намагалися шукати компроміси.
Інтелігенція дотримувалася корпоративних цінностей. Корпоративність
забезпечувала захист групових інтересів і водночас утримувала інтелігента в
межах певного товариського середовища. Попри часті конфлікти, інтелігенти
йшли на компроміси і примирення задля власного самозбереження.
Налагоджена практика знайомств, товариських стосунків і «свояцтв» творила
відчуття спільності інтелігенції.
Приватне життя інтелігенції включало практики повсякдення, зумовлені
церковними традиціями, сімейними цінностями, громадською активністю,
матеріальним достатком, станом здоров’я, мікрокліматом у сім’ї, рівнем освіти
дружини, кількістю дітей. Власний дім і сім’я були важливими передумовами
для професійної реалізації інтелігента й досягнення ним відносно високого
соціального статусу. Побутові речі, стиль поведінки, способи проведення
вільного часу (у театрі, кав’ярні, подорожі) для інтелігенції набули статусного
значення. Це було характерно не тільки для відносно заможних представників
інтелігенції, а й для осіб, які не мали сталих доходів. Матеріальний достаток
часто був тільки антуражем, бо його представлення перевищувало фінансові
можливості людини. Тому позики і кредити було звичною частиною життя
інтелігенції. Це дисертаційне дослідження утримується від однозначних
суджень, але все ж ставить під сумнів стереотип про інтелігенцію, яка
«постійно і невтомно боролася за народне благо». Хоча й не заперечує, що
значна частина інтелігентів позиціонувала себе саме так. Протягом ХІХ ст.
7
інтелігенція пройшла еволюцію у світогляді: від ідеалістів та ідейників, які
мислили романтичними категоріями, не знали «що робити» з покладеними на
них завданнями, не мали реального бачення шляхів національного розвитку, до
«нового типу» інтелігента – різнорідного практика, який, хоч теж часто губився
в національному русі, але був більше «пристосований» до його вимог.
Ключові слова: українська інтелігенція, повсякденне життя, Східна
Галичина, особові джерела, ієрархія світоглядних цінностей.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.