Юрій Чорноморець » Візантійський неоплатонізм від Діонісія Ареопагіта до Геннадія Схоларія
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Візантійський неоплатонізм від Діонісія Ареопагіта до Геннадія Схоларія

Праця
Написано: 2010 року
Розділ: Наукова
Додав: balik2
Твір додано: 17.07.2018
Твір змінено: 17.07.2018
Завантажити: pdf див. (1.5 МБ)
Опис: Чорноморець Ю.П.
Візантійський неоплатонізм від Діонісія Ареопагіта до Геннадія Схоларія. — К.: Дух і Літера, 2010. — 568 с.

ISBN 978-966-378-188-4.

Православна теологія за власну концептуальну основу має спадщину святих отців та візантійських богословів. Ця спадщина видається єдиним цілим лише при незнанні текстів та фактичного перебігу подій. Історія православної теології — це драма конкуренції багатьох доктрин, змагання між якими розгорталося навіть в межах ортодоксії. Релігієзнавчий та історико-філософський підходи дозволяють побачити в історії православної теології еволюційні зміни, які відбувалися закономірно. Першим етапом кожного кола розвитку теології ставав бунт проти метафізики, спроби побудувати пост-метафізичну та антиметафізичну фідеїстичну теологію. Бог уявлявся як абсолютно непізнаваний, всяка метафізична теологія деконструювалася. Епоха деконструкцій швидко змінювалася спробами побудувати ортодоксальну метафізику, згідно із якою Бог — це Буття. Метафізика існування на наступному етапі розвитку теології зазнавала схоластизації та примітивізації. Формувалася схоластична есенціалістична метафізика, яка була здатна панувати довший час, але не могла створити видатних пам’яток, які б піднялися до рівня творів перших двох етапів.
У книзі розглянуто найважливіший етап у розвитку православної теології — візантійський. Дослідження присвячено еволюції панівного у Візантії напрямку богословської та філософської думки — християнському неоплатонізмові. Візантійський неоплатонізм виникає в деконструкціях Ареопагітик, досягає власної творчої кульмінації в метафізиці Буття Максима Сповідника, зберігає неоплатонічні традиції у метафізиці есенціалізму (кінець  VII  — початок XIII століть). До падіння Константинополя візантійський неоплатонізм встигає здійснити ще одне коло розвитку. Неоареопагітизм Григорія Палами змінюється творчою метафізикою Каліста Ангелікуда, а з 70-х років XIV століття панує паламітська схоластика, новий есенціалізм.
Дослідження підтверджує тезу про філософізацію теології у візантійський період. Ідеалом та методологічним підґрунтям для візантійських мислителів була ідея «філософської теології» Прокла. Антиметафізична теологія Ареопагітик залежала від філософії Дамаскія, останнього схоларха Афінської школи неоплатонізму. Філософія Максима Сповідника переінтерпретовувала прокліанство. Візантійський есенціалізм ідейно і текс туально залежав від александрійського неоплатонізму. Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, всіх, хто цікавиться непростою історією православної теології.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.