Галина Бокшань » Неоміфологізм у художній прозі Галини Пагутяк
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Неоміфологізм у художній прозі Галини Пагутяк

Праця
Написано: 2017 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 25.12.2017
Твір змінено: 25.12.2017
Завантажити: pdf див. (2 МБ)
Опис: Бокшань Г. І. Неоміфологізм у художній прозі Галини Пагутяк. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук (доктора філософії) за спеціальністю 10.01.01 «Українська
література». – Херсонський державний університет Міністерства освіти і
науки України;
Київський університет імені Бориса Грінченка. – Київ, 2017.
У дисертації вперше цілісно проаналізовано, систематизовано й
узагальнено неоміфологічний дискурс у художній прозі Г. Пагутяк,
окреслено місце доробку письменниці в континуумі неоміфологічної течії.
Цьому сприяли: 1) порівняльний аналіз її прози зі творами представників
зарубіжної літератури й українських авторів; 2) характеристика жанрово-
тематичного діапазону творчості Г. Пагутяк та домінант ідіостилю;
3) окреслення своєрідності міфосвіту її оповідань, новел, повістей і романів.
Компаративне дослідження доробку Г. Пагутяк у контексті літератури
неоміфологічного напряму дозволило визначити типологію і специфіку
візуалізації міфомислення письменниці. Порівняльній аналіз її художньої
прози зі творами А. Мердок, Дж. Фаулза, Р. Бредбері свідчить про
функціональність просторової моделі «острова», що допомагає створювати
паралельні реальності, притаманні неоміфологічній літературі. Жанрово-
тематичні, мотивні, образні, стильові аналогії виявлено у романах
«Зачаровані музиканти» Г. Пагутяк і «Єдиноріг» А. Мердок, в антиутопіях
«Господар» української письменниці та «Марсіанські хроніки» Р. Бредбері, у
повістях «Спалене листя» Г. Пагутяк та «Вежа з чорного дерева» Дж. Фаулза,
у втіленні образу «шляхетного дикуна» у творах «Втеча звірів, або Новий
бестіарій» Г. Пагутяк і «Каспар Гаузер, або Лінощі серця» Я. Вассермана.
З’ясовано суголосність архетипних образів дому, саду, лісу, книги,
деяких демонологічних персонажів, мотивів мандрів та вічного повернення,
психологічного навантаження оніричних дискурсів у прозі Вал. Шевчука і 3
Г. Пагутяк та розвиток ними традицій Г. Сковороди. Міфологізація топосів
«малої батьківщини» зближує творчість Г. Пагутяк, Ю. Винничука,
Т. Прохаська, М. Матіос, Г. Вдовиченко: їхні неоміфи постають у реальних
координатах Галичини. Гротескність і сатиричність демонології
Ю. Винничука перетворює його готику на пародію, тоді як Г. Пагутяк
модифікує образи «нечистої сили» у комічному модусі переважно у творах
для дітей. У прозі Г. Пагутяк і Т. Прохаська інсталяції космогонічного міфу
зумовлені прагненням створити для химерних персонажів середовище,
наділене терапевтичними властивостями утопічних топосів.
Міфомислення М. Матіос і Г. Вдовиченко виражається у
белетризуванні мотивів та образів традиційної міфології задля надання
творам карпатського колориту. Прозі обох письменниць притаманна
особлива увага до розкриття жіночої психології та теми кохання, візуалізація
тілесності, акцентування гендерних проблем, тоді як у творчості Г. Пагутяк
домінують інтелектуально-філософські мотиви з переважанням універсальної
проблематики. У її доробку авторська міфотворчість і оригінальна
інтепретація традиційної міфології є стилістично знаковими. Подібне
міфомислення яскраво виражене у художній прозі В. Вовк та Е. Андієвської.
Інтерпретація шумеро-аккадського епосу про Гільгамеша у повістях
«Брат мій Енкіду» Г. Пагутяк та «Про діяння Гільгамеша» Ю. Логвина
суттєво відрізняються. Найдавнішому сюжетові світової літератури
письменниця надала несподіваних акцентів, зробивши головною героїнею
блудницю Шамхат, яка піднеслася до каритативної любові. Звернення
авторки до шумерської міфології урізноманітнює способи інтерпретації
власивого її творчості мотиву згубного цивілізаційного впливу, що
оприявнює виразний екоцентричний струмінь у її міфотворчості.
Аналіз творів Г. Пагутяк у генологічному аспекті засвідчив, що
письменниця тяжіє до таких жанрових різновидів, як історично-міфологічний
та готичний романи, фентезі, філософсько-фантастична повість, «маленький
роман». Експериментальний характер її прози виявляється у творах, що 4
репрезентують екзотичний жанр (дзуйхіцу) або мають синтетичну жанрову
природу (повість-балада, повість-містерія). Тематика творів Г. Пагутяк
здебільшого охоплює онтологічно-антропологічні універсалії й культурно-
історичні реалії.
У доробку Г. Пагутяк реалізовані засадничі принципи неоміфологізму:
1) транспонування міфологічних образно-мотивних комплексів у художній
часопростір; 2) побудова сюжету антропоцентричного неоміфу як етапів
біографії міфологічного героя (індивідуації). Зокрема, головною художньою
стратегією у побудові неоміфу Притулку є протиставлення цього топосу
міфологічним образам із утопічною семантикою «вічного блаженства». У
дилогії «Королівство» та «Книгоноші з Королівства» як неоміфологічний
прийом використано контамінацію готичного й комічного в демонологічних
образах, створення авторської пародійної демонології за традиційними
міфологічними схемами. У романі «Слуга з Добромиля» оприявнюється
матриця героїчного міфу: сюжет розгортається як біографія головного
персонажа, який репрезентує архетип культурного героя. У «Магнаті»
наділена сюжетотвірною функцією модель індивідуації визначає особливості
функціонування міфологічних образів дому, дороги, мотивів мандрів та
самопізнання, які відображають шлях героя-оповідача до самоідентичності.
В «Урізькій готиці» Г. Пагутяк структурує реалії зовнішнього і
внутрішнього світів персонажів засобами архаїчних опозицій, ключовою
серед яких є антитеза «світло–темрява». Вона є визначальною у моделюванні
хронотопу, розвитку сюжету та організації системи персонажів. У романі
«Захід сонця в Урожі» сучасні реалії інтерпретовано через співвіднесення
архетипу первозданної жінки з образом героїні-оповідачки. Об’єктом
міфологізації є не лише Уріж, але й приватний простір Жінки та Чоловіка, чиї
пошуки своєї справжньої сутності перетворюються у «вічне повернення».
Неоміфологічні стратегії в романі-феєрії «Зачаровані музиканти»
виявляються в ресемантизації мотивів і образів кельтської та української
міфології, лицарського роману і чарівної казки. Міфологеми першостихій у 5
ньому наповнюються духовною семантикою, що увиразнює розгортання
мотиву душевної сліпоти, яка перешкоджає досягненню особистої гармонії
та космічного ладу. Міфологеми першостихій також своєрідно втілено в
романі «Сни Юлії і Германа».
Гетерогенність міфомислення Г. Пагутяк оприявнюється як
ресемантизація міфологічних претекстів із використанням прийомів
десакралізації та дегероїзації. Її художній світообраз створюється
поєднанням міфологічного і культурно-історичного, духовно-
автобіографічного й філософсько-міфологічного, утопічного й
антиутопічного дискурсів. До констант ідіостилю Г. Пагутяк належать
філософічність, інтелектуалізм, психологізм, містичність і символічність,
камерність і герметичність, причому насичену міфологічність слід вважати
найприкметнішою стильовою домінантою художньої прози письменниці.
Ключові слова: неоміфологізм, архетип, міф, міфологема, художня
трансформація, стильова домінанта, дискурс, інтертекст.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
25.12.2017 • balik2
http://chtyvo.org.ua/authors/Pahutiak/
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.