Оноре де Бальзак » Шагренева шкіра
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Шагренева шкіра

Роман
Написано: 1831 року
Джерело: chtyvo.org.ua (epub)
Розділ: Художня
Твір додано: 10.07.2012
Твір змінено: 10.07.2012
Завантажити: epub (295,8 КБ)
Опис: Над романом «Шагренева шкіра», яким відкриваються «Філософські етюди», Бальзак розпочав працювати у 1830 р. і завершив його у наступному, 1831 р. Але задум роману виник набагато раніше, дослідники відносять його до літературної молодості письменника і знаходять зародок у таких словах із філософських нотаток 1818 р., які згодом стануть написом на загадковому й зловісному талісмані: «...розміряй свої бажання зі своїм життям... Із кожним бажанням я меншатиму, як твій вік». Це чи не перша фіксація «фізіологічної системи», взаємопов'язаності фізичного й духовного в людині, що становить ядро філософської концепції твору. Задум пройшов кілька етапів розвитку, і цей його рух відбився в намітках до «Шагреневої шкіри». Певний час твір уявлявся авторові «східною казкою», про що, свідчить такий запис: «Придумана шкіра, що уособлює життя. Східна казка». Подальша еволюція задуму відбувалася в напрямі переростання «східної казки» з філософським підтекстом у сучасний філософський роман, який трактує кардинальні проблеми людського життя. В намітках з'являється нова й остаточна формула задуму: «Шагренева шкіра. Вираження людського життя як такого, його механіки. Разом із тим описана й оцінена особистість, але поетично».

Перед виходом роману окремою книгою Бальзак публікував у журналах його фрагменти. Так, у грудні 1830 р. в журналі «Карікатюр» з'явився початок роману, сцена в гральному закладі, під назвою «Останній наполеондор». У травні 1831 р. у відомому журналі «Ревю де Монд» був надрукований уривок «Гульня» із першого розділу роману, де описана оргія, влаштована банкіром Тайфером, і в тому ж місяці інший часопис, «Ревю де Парі», вмістив уривок під назвою «Самогубство поета». Першим виданням, у двох книгах і з передмовою автора, роман вийшов у серпні 1831 р.; він мав великий успіх серед читачів і був прихильно оцінений критикою. За життя письменника «Шагренева шкіра», яка стала одним із найпопулярніших його творів, виходила сім разів. У 1845 р. автор включив цей твір до чотирнадцятого тому першого видання «Людської комедії» як перший том «Філософських етюдів».

Певною мірою вже уявляючи місце й значення роману в своїй творчості, Бальзак під час виходу в світ «Шагреневої шкіри» писав Ш. де Монталамберу: «Отже, вона є відправною точкою мого творіння. Далі групуватимуться, відтінок за відтінком, окремі індивідуальності, самобутні існування, починаючи з найсмиренніших і кінчаючи королем та прелатом, крайніми ступенями нашого суспільства». І невипадково в бальзакознавстві за «Шагреневою, шкірою» утвердилася репутація своєрідної прелюдії до «Людської комедії», в якій намітилися характерні проблеми і образи, мотиви й колізії цієї незвичайної епопеї.

У «Шагреневій шкірі» згадувані «фізіологічна система», «механіка життєвого процесу» втілені в драматичній долі обдарованого молодика, повного духовної снаги й палких пристрастей і доведеного до відчаю злиднями «в забрукованій, залюдненій пустелі Парижа». Але зміст і композиція твору, як це й годиться філософській прозі, організовані ідеєю, тією генеральною ідеєю, що накреслена загадковими письменами на талісмані. Старий антиквар пояснює головному героєві Рафаелеві де Валантену, що в талісмані криється «велика таємниця людського життя. Людина виснажує себе двома несвідомими діями, що вичерпують джерела її життя. Усі форми, яких набирають ці дві причини смерті, виражають двоє дієслів: хотіти й могти. ...Хотіти — спалює нас, могти — руйнує...» Драматизм людської долі в тому, що для людини можливі дві взаємовиключаючі «системи життя»: «або вбити почуття, щоб дожити до старості, або ж померти замолоду, прийнявши мучеництво пристрастей,— в цьому наша доля».

Вся структура «Шагреневої шкіри» відзначається протиставленням цих двох способів існування, двох названих «систем життя». Всі сцени й картини, ситуації та образи роману створюють два різко контрастні ряди, в яких матеріалізуються ці «системи життя». А сюжет твору зводиться до метань між ними головного героя; поставлений надприродною силою в екстремальну ситуацію, він то віддається пориву бажань і пристрастей («бажаю, щоб несамовита гульня помчала нас на колісниці, запряженій четвіркою коней, за межі світу й викинула десь на невідомих берегах»), то ладен примиритися з існуванням слимака, аби продовжити життя («стати слимаком, приліпившись до цих скель, ще на кілька днів зберегти свою скойку, заглушити в собі роботу смерті...»). Своє життя він сам усвідомлює як зміну «яскравих картин двох систем буття, діаметрально протилежних», як «цілий філософський трактат».

Однак така структура з закладеною в її основу філософською схемою не робить роман схематичним. Він по вінця наповнений життям, його строкатою і контрастною конкретикою, емоційною напругою і колоритом епохи, різнорідними, рельєфно виписаними людськими типами й характерами, пов'язаними з різними суспільними середовищами, динамікою і «тисячобарвним безумством життя», як писав один з тогочасних рецензентів. Словом, письменник максимально наблизив філософську проблематику до соціальної конкретності життя, так що роман став зрештою вираженням характерних суперечностей і колізій людського буття в сучасному суспільстві. До речі, саме так твір і був сприйнятий тогочасними читачами й критиками.

Бальзак написав у листі до маркізи де Кастрі: «Шагренева шкіра» має формулювати нинішній час, наше життя, наш егоїзм». З цими словами перегукується ключова сцена роману, в якій антиквар, схожий на східного мага, вручає Рафаелеві грізний талісман. «Тут,— скрикнув він гучним голосом, показуючи на шагреневу шкіру,— злиті в одне Хотіння і Змога! Тут ваші соціальні ідеї, ваші надмірні жадання, ваша нестриманість, ваші радощі, які вбивають, ваші болі, які змушують жити надто напружено...» Отже, в талісмані ніби втілений дух нової цивілізації, що встановилася після революції 1789-1794 рр., цивілізації динамічної, «фаустівської», з величезними репродуктивними можливостями, але водночас цивілізації, могутньою рушійною силою якої виступає егоїзм. І саме тому вона виявляється руйнівною для людської особистості, виключає можливість суспільної та індивідуальної гармонії.

І за змістом, і за поетикою. «Шагренева шкіра» є твором, характерним для «Філософських етюдів». На особливу увагу заслуговує міфологічність роману. В одному з листів Бальзак писав: «Шагренева шкіра» — це формула людського життя, абстракція з індивідуальних доль. І, як висловлювався Баланш, тут усе — іносказання, міф». За трактуванням французького філософа й історика П. С Баланша, міф — це «розповідь про подвиги богів, героїв і людей, але за всім цим криються великі соціальні процеси, ціла серія революцій, що віками змінювали людське суспільство. Міф — це згусток історії». Для Баланша міф був породженням давніх часів, ірраціональним за своєю природою, а Бальзак вважав, що митець повинен творити міфи свого часу, схожі на стародавні хіба що рівнем узагальненості життєвих явищ.

Важливу роль відіграє в романі своєрідно витлумачений «фаустівський мотив». Ядро цього мотиву — угода героя з надприродною силою: він «продає» їй свою душу, а вона зобов'язується протягом домовленого часу служити йому, задовольняти його бажання і прагнення. Зав'язка роману, сцена в антикварній крамниці, недвозначно набуває саме такого змісту. Одержання героєм талісману супроводжується багатозначними словами антиквара: «Ні, ні, нерозважний молодий чоловіче. Ви склали угоду, цим усе сказано!» До того ж Бальзак зазначає, що антиквар нагадує Рафаелеві Мефістофеля («...живій Рафаелевій уяві відкрилась разюча подібність цього чоловіка до тієї характерної голови, якою митці наділяють Гетевого Мефістофеля»). Про те, що свого героя, його шлях Бальзак співвідносив з Фаустом, свідчить і така промовиста алюзія: «З жахом відкинувши шлях Фауста, він раптом палко, як це буває з умирущим, повірив у Бога, в діву Марію і заволав до небес». Важливо зазначити, що герой роману, на відміну від Гетевого Фауста, чекає від угоди з надприродною силою лише задоволення своїх бажань і пристрастей. Він проголошує: «Так ось, я наказую похмурій цій силі злити для мене всі радощі в одну!» Це, так би мовити, Фауст, що зрікся пізнання та загальнолюдських турбот і прагне лише чуттєвих насолод, задоволення свого егоїзму, який непомірно розростається.

До «Шагреневої шкіри» Бальзак додав своєрідний графічний епіграф, хвилясту горизонтальну лінію, який він узяв із роману англійського письменника-сентименталіста Л. Стерна «Трістрам Шенді». Там цю лінію горизонтально креслить кінцем своєї палиці один із персонажів, капрал Трім, доводячи переваги життя холостяка, і супроводжує її словами: «Коли чоловік вільний». Далі автор каже, що ця лінія виявилася змістовнішою і переконливішою, ніж тисячі раціональних доказів, що нею капрал Трім «викликав духа роздуму». Символічний зміст цього незвичайного епіграфа Бальзак так пояснив у анонімній замітці, вміщеній 11 серпня 1831р. в газеті «Карікатюр»: «Тут життя людське передане так, як розуміли його Бальзак і Стерн, філософи й вітрогони: драма, що зміїться, хвилюється, в'ється, і її течії необхідно віддатися, що й підказує цей досить дотепний епіграф до книги».

В плані філософському цей епіграф засвідчував солідарність Бальзака зі Стерном, який відмовився від раціоналістично однозначного й прямолінійного сприйняття життя і цю відмову виражав мало не кожною клітиною художньої тканини свого твору. В той час, коли «вік розуму» вступав у надвечір'я, Стерн своїм мудро-жартівливим романом поновлював право на існування нелогічного, примхливого, ірраціонального, що було близьким філософському умонастрою Бальзака й імпонувало йому як митцеві.

Роман «Шагренева шкіра» написаний за кілька років до того, як у Бальзака виник задум циклізації творів і зведення їх в одне ціле — «Людську комедію». Та можна сказати, щo в цьому романі беруть початок не тільки низка тем і мотивів усієї епопеї, а й чимало її персонажів, які стали «героями, що повертаються», разом з відповідними темами й мотивами. Щоправда, це не стосується головного героя Рафаеля де Валантена: і його тема, і його життя повністю замикаються в рамках «Шагреневої шкіри». Зате більшість персонажів другого плану згодом розійдуться по «Людській комедії», по її різних сюжетно-тематичних лініях, а деякі з них стануть головними героями окремих творів. Це, насамперед, Ежен Растіньяк, якого Бальзак уперше вивів у «Шагреневій шкірі»; хоча тут йому ще бракує деяких характерних «растіньяківських» рис та й зображений він дещо схематично. Банкір Тайфер представлений тут на останньому етапі його злочинного життя (хронологічно дія в «Шагреневій шкірі» відбувається пізніше, ніж дія в «Червоній корчмі» чи в «Батькові Горіо»). В інші твори «Людської комедії», зокрема в роман «Втрачені ілюзії», перейде група молодих журналістів і літераторів (Блонде, Бісіу, Клод Віньон, «постачальник балад» Каналіс та інші), з якими був зв'язаний Рафаель де Валантен.
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.