Оноре де Бальзак » Лілея долини
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Лілея долини

Роман
Написано: 1835 року
Розділ: Художня
Твір додано: 14.03.2012
Твір змінено: 14.03.2012
Завантажити: epub (307,7 КБ)
Опис: Роман почав друкуватися в журналі «Ревю де Парі» в листопаді-грудні 1835 р. Потім публікацію тексту було припинено. Окремою книжкою роман з'явився в червні 1836 р. В 1839 р. вийшло його друге видання. В 1844 р. «Лілею долини» було включено до «Сцен провінційного життя» першого видання «Людської комедії».

Історія публікації «Лілеї долини» досить складна. Появі роману окремою книжкою передував розрив між Бальзаком та Бюлозом, редактором «Ревю де Парі», який завершився судовим процесом. Без відома автора Бюлоз перепродав першу частину тексту журналові «Ревю етранжер», який виходив французькою мовою в Петербурзі. В Росії початок роману побачив світ у жовтні 1835 р., тобто раніше, ніж у Парижі. Роботу над текстом ще не було остаточно завершено. З першої коректури, наприклад, випав лист пані де Морсоф до Фелікса де Ванденеса. Довідавшись про незаконну акцію редактора, Бальзак відмовився друкувати продовження роману в «Ревю де Парі». Бюлоз учинив позов. 20 травня 1836 р. почався судовий розгляд справи, який закінчився 3 червня. Позов Бюлоза було визнано необгрунтованим. 4 червня в газеті «Кронік де Парі» з'явилася стаття Бальзака «До історії процесу, який виник у зв'язку з «Лілеєю долини». Згодом ця розвідка стала передмовою до першого видання роману 1836 р.

Задум написати «Лілею долини» з'явився у Бальзака після появи в червні 1834 р. книжки Ш. О. Сент-Бева «Любострастя». Герой твору відмовлявся від свого почуття, яке вважав аморальним, знаходячи заспокоєння в релігії. Ця психологічна колізія зацікавила Бальзака, і в жовтні цього ж року він розпочав твір про історію кохання пані де Морсоф і Фелікса де Ванденеса. Роман вилився у нього відразу.

Книжку написано у незвичній для Бальзака манері. Підкреслено психологічний характер конфлікту потребував особливих форм художньої виразності. Бальзак зупиняється на жанрі роману-сповіді. Цей тип роману був надзвичайно популярним ще у XVIII сторіччі. До нього звертались такі майстри слова, як Гете, Ж. Ж. Руссо, Річардсон. Сповідальність давала можливість розкривати характери героїв у всій їхній складності, змальовувати їхні внутрішні переживання, зображувати навколишній світ через ставлення героїв до нього. Використання художнього досвіду минулого сторіччя надає бальзаківському твору своєрідного забарвлення. «Лілея долини» вражає вишуканістю психологічного малюнка, піднесеним, навіть патетичним характером оповіді, наявністю в романі елементів сентименталізму. Сам Бальзак, до речі, згадував у листі до Евеліни Ганської (11 жовтня 1835 р.), що інколи під час роботи над текстом орієнтувався на стиль католицького письменника XVIII ст. Массільйоне.

В центрі оповіді — яскравий психологічний дует Фелікса де Ванденеса та пані де Морсоф. Крок за кроком спостерігає письменник за зародженням їхнього кохання, зупиняється на перипетіях складного почуття героїв, в якому чуттєвість поєднується з материнською ніжністю, а самовідданість першого кохання невіддільна від юнацького егоїзму. Ліричність фабули зумовила особливу роль пейзажних описів, що загалом не є типовим для художньої манери Бальзака. Дія відбувається в затінку усипаних піском алей маєтку Морсофів, під час збирання винограду чи каштанів. Герої блукають серед полів і лук, вдихаючи хмільні пахощі весни, пливуть на човні, підставляючи вітру збуджені обличчя. Гожа долина Ендру перетворюється майже на театральну декорацію, на тлі якої розігрується драматична історія нещасливого кохання героїв. Використовує письменник і світлові ефекти: яскраве сонячне світло, мінливість місячних променів. Цю особливу поетичну принадність світу ми бачимо очима головного героя роману Фелікса де Ванденеса, закоханого мрійника.

Фелікс де Ванденес є одним з бальзаківських «героїв, що повертаються». В «Лілеї долини» зображено початок його життєвого шляху. Самітне дитинство, брак материнської ніжності, сувора одноманітність ораторіанського колежу сприяли розвиткові в характері героя мрійливості, схильності до самозаглиблення. Зустріч з пані де Морсоф змінила його життя. Фелікс, ще майже дитина, віддається першому коханню з усією пристрасністю своєї натури, про яку навіть він сам раніше не мав уявлення. В його почутті до пані де Морсоф поєднуються туга за материнським теплом, страх перед самотністю, невиразна ще жага чуттєвих насолод. Фелікс обожнює Анрієтту з майже релігійною екзальтацією. Однак, приголомшений незбагненністю нових почуттів, герой зосереджується передусім на своїх власних переживаннях. Його пристрасть не позбавлена егоїстичності. Юнак не розуміє пані де Морсоф, самобутність натури якої так і залишається для нього нерозгаданою. Феліксове кохання потребує ідилічної замкненості Клошгурда. За його межами героя очікують інші переживання, інший життєвий досвід.

Про Фелікса де Ванденеса ми дізнаємось із інших творів «Людської комедії». Про вплив на героя леді Дадлі (Дадлей) мова йде в «Шлюбній угоді». Шлюб Фелікса де Ванденеса і Марі Анжеліки де Гранвіль є темою «Дочки Єви». В романі «Втрачені ілюзії» згадується про Фелікса як про одного з королівських секретарів. Зустрічається його ім'я і в інших творах Бальзака.

На відміну від Фелікса де Ванденеса, пані де Морсоф є героїнею лише «Лілеї долини». В загальному контексті «Людської комедії» ім'я її майже не зустрічається. Образ Анрієтти де Морсоф незвичний для Бальзака, а проте надзвичайно цікавий. Закладений у письменникові особливий хист до психологізму призвів до того, що первісні грані образу, що мав бути втіленням католицького ідеалу доброчесності, незмірно розширилися. Релігійна символіка справді має питому вагу в творі. Навіть порівняння героїні з цнотливою лілеєю, білою квіткою Діви Марії, підкреслює саме цей аспект образу. Не слід, однак, нехтувати і таку деталь: оповідачем у романі виступає юнак, нещодавно ще учень колежу ораторіанців, для якого мислення релігійними символами є звичним.

Щира релігійність притаманна і Анрієтті де Морсоф. Саме у вірі господиня Клошгурда через брак щастя знаходила супокій. Розповідаючи про кохання пані де Морсоф до Фелікса де Ванденеса, Бальзак змальовує надзвичайно вірогідну психологічну ситуацію. Передісторія героїні не багата на події: сумне дитинство в домі Ленонкурів, шлюб з паном де Морсофом, що не приніс їй щастя. Всю свою нерозтрачену ніжність пані де Морсоф віддає кволим дітям, піклування про яких стало сенсом її життя. Юні літа Фелікса, його безпорадність і наївність пробуджують у душі Анрієтти співчуття до хлопця, на якого вона поширює свої материнські почуття. Героїня беззахисна перед коханням саме тому, що не вірить у можливість переродження ніжності в пристрасть. Покохавши Фелікса, пані де Морсоф мужньо опирається коханню, намагається зректися своїх почуттів заради дітей та безпорадного чоловіка, відповідальність за долі яких вона відчуває. Лише передсмертний монолог героїні виявляє весь трагізм і напруженість боротьби, що точилася в її душі.

Пов'язаність «Лілеї долини» з масивом «Людської комедії» Бальзак закріплює за допомогою певних сюжетів та «героїв, що повертаються». Історія пана де Морсофа, наприклад, стає приводом до зображення дворянської еміграції. Перебування Фелікса у Парижі дає нагоду торкнутися теми «паризького життя». Крім Фелікса, «героями, що повертаються» стають у романі духівник пані де Морсоф абат Біротто, головний герой «Турського священика», леді Дадлі та ін.
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.