СИРОТА. Що? Це в мене – аж одна, а в нього – лише три!
Поїхали! Перепускай нас на той берег!
РИБА-МІСТ. А ти звільниш мене?
СИРОТА. Може, я звільню тебе! Лише покажи, у який бік за
Веприком рушати. До Змія в гості.
Конячий міністр од цього почутого й застогнав.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ой, зуби мої, зубоньки... Ой, щось я
наче захворів... Ой, не здужаю й кроку ступити...
РИБА-МІСТ. Гаразд, перепущу, якщо ти взнаєш у Змія-
Жеретія, як мені звільнитись, чи довго на собі цей клятий міст
тримати?
СИРОТА. Навіщо? Я й сам тебе звільню.
РИБА-МІСТ. А ти знаєш чари?
СИРОТА. Звичайно. Я ж майбутній козак-чарівник. Ось:
еники-беники їли вареники, еники-беники тиць, звільниться враз
Риба-міст...
Чаклує.
Однак нічого не виходить.
Риба-міст сміється.
РИБА-МІСТ. Ех ти, еники-беники... Ні, вже краще їдь до Змія-
Жеретія, я дуже хочу, щоб ти туди доїхав. А, головне, щоби назад
повернувся до мене розповів мою таємницю. Тому ось, візьми. Ось
тобі мушля-баклажка води.
СИРОТА. Хіба тут у річці води мало?
РИБА-МІСТ. Це – вода непроста, це живильна вода, мертвих
піднімає. Я її колись із найглибшого дна в морі-окияні здобула.
Один ковток – і оживеш, та ще й житимеш тисячі літ.
Сирота ховає мушлю-баклажку за пазуху. Сідає верхи й
рушає.
Риба-міст перепускає їх по собі на той бік, цокотять
мостиці під копитами.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ой, боюся, ой, упаду!
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Чого тут боятися?